Сутність поняття "темперамент" в диференціальній психології (стр. 4 из 4)

3. Взаємодія генотипу і середовища

Генотипно-середовищний вплив проявляється в тому, що однакові умови середовища більш сприятливі для людей з одним генотипом і менш сприятливі для людей з іншим генотипом. Іншими словами, уявлення про генотипно-середовищний вплив дозволяє з'ясувати, в якій мірі результати середовищ них впливів залежать від генетичних відмінностей між людьми. Одним з видів взаємодії генотипу і середовища є так звані генотипно-середовищні кореляції. В онтогенезі генотип і середовище тісно пов’язані між собою. Дитина одержує від батьків не лише генетично обумовлені задатки яких-небудь здібностей, але і середовище, яке може сприяти їх інтенсивному розвитку або, навпаки, перешкоджати йому. Про генотипно-середовищні кореляції говорять в тих випадках, коли є відповідність деяких здібностей, обумовлених генотипом із середовищними умовами їх реалізації. Існує три типи кореляцій між генотипом і середовищем: 1) пасивний; 2) реактивний; 3) активний.

4. Генеалогічний метод (аналіз родословних).

Генеалогічний метод - дослідження подібності між родичами в різних поколіннях. Для цього необхідне точне знання ряду ознак прямих родичів по материнській і батьківській лініях і охоплення якнайширшого кола кровних родичів; можливо також використання даних по достатньому числу різних сімей, що дозволяє виявити схожість родоводів. Цей метод можна застосовувати головним чином в медичній генетиці та антропології. Однак подібність поколінь з психологічним ознаками може пояснюватися не тільки генетичною їх передачею, а й соціальною наступністю.

Генеалогічний метод полягає у вивченні родинного дерева на основі Менделєєвських[4] законів спадковості і допомагає встановити характер наслідування ознаки (домінанта чи рецесивна). Так встановлюється спадковість індивідуальних особливостей людини: рис обличчя, зросту, групи крові, розумового і психічного складу, а також деяких захворювань. Суть його в тому, щоб виявити в родоводах прояви патологічних ознак за допомогою прийомів клінічного обстеження із зазначенням типу родинних зв'язків між членами сімей.

У генеалогічному методі можна виділити 2 етапи - етап складання родоводів і етап використання генеалогічних даних для генетичного аналізу.

Складання родоводу починають з людини, яка була обстежена першою, його називають пробандом. Родовід повинен містити короткі відомості про кожного члена сім'ї із зазначенням його спорідненості по відношенню до пробанда. Представляють родовід графічно, використовуючи стандартні позначення (коло – для жінок; квадрат – для чоловіків). Покоління вказують римськими цифрами зверху вниз і ставлять їх зліва від родоводу. Арабськими цифрами позначають індивідів одного покоління послідовно зліва направо, при цьому брати і сестри або сібси, як їх називають у генетиці, розташовуються в порядку дати їх народження. Всі члени родоводу одного покоління розташовуються строго в один ряд і мають свій шифр (приклад родовід С.В.Ковалевської).

За даними про прояв патологій вивчаються властивості у членів родоводу за допомогою спеціальних методів генетико-математичного аналізу і вирішується задача встановлення спадкового характеру цих патологій. Якщо встановлено, що патологія має генетичну природу, то на наступному етапі вирішується задача встановлення типу успадкування. Тип успадкування при цьому встановлюється не по одному, а по групі родоводів.

При вивченні відмінностей між індивідами за будь-якою ознакою виникає питання про причинні фактори таких відмінностей. Тому в генетиці психічних захворювань широко використовується метод оцінки співвідносності вкладу генетичних та середовищних факторів у міжіндивідуальні відмінності до схильності того чи іншого захворювання. Цей метод заснований на припущенні, що фенотипічне (що спостерігається) значення ознаки у кожного індивіда є результатом впливу генотипу індивіда і тих умов середовища, в яких відбувається його розвиток. Однак у конкретної людини визначити це практично неможливо. Тому вводяться відповідні узагальнені показники для всіх людей, що дозволяють потім в середньому визначити співвідношення генетичного і середовищного впливу на окремого індивіда.

Вивчення генеалогічним методом сімей осіб, які страждають психічними хворобами, показало накопичення в них випадків психозів та аномалій особистості. Збільшення частоти випадків хвороби серед близьких родичів було встановлено для хворих на шизофренію, маніакально-депресивним психозом, епілепсію, деякими формами олігофренії. Таким чином, близькі родичі хворих психічним захворюванням мають підвищений ризик за аналогічною хворобою і практично можна виділяти: а) групи підвищеного ризику - діти, один з батьків яких хворий психічним захворюванням, а також сібси (брати, сестри), дизиготні близнюки і батьки хворих; б) групи найвищого ризику - діти двох хворих батьків і монозиготні близнюки,один з яких захворів. Рання діагностика, вчасна кваліфікована психіатрична допомога становлять суть профілактичних заходів щодо цього контингенту людей.

5. ВИСНОВОК

Отже, диференціальна психологія і фізіологія володіє усім знаряддям методології щодо розуміння оптимальних умови формування особи з метою максимального прояву всіх її можливостей, виходячи з її природних даних.

Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання мають застосувати знання психологічних закономірностей особистості, індивідуальних відмінностей між людьми.

Індивідуальні властивості залежать від функціональних асиметрій, які накладають свій відбиток на особистість. Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості. І хоча гіппократівська класифікація типів темпераментів дуже застаріла штука – вона все таки становить основу будь яких сучасних досліджень. І будь-яка діяльність (трудова, навчальна, ігрова) висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже до темпераменту людини.

Таким чином, стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту.

6. Список використаної літератури

1. Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика: В 3 т. М.: Мир, 1987

2. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.

3. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. – Пермь, 1964.

4. Малых С.Б., Егорова М.С., Мешкова Т.А. Основы психогенетики. М.: Эпидавр, 1998

5. Москаленко В. Д., Шахматова И. В., Гиндилис В. М. Медико-генетическое консультирование при шизофрении (методические рекомендации). — М.: Минздрав СССР, 1981

6. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системы. – М.: Педагогика, 1991.

7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: ОГИЗ, 1946.

8. Русалов В.М. Предметный и коммуникативный аспекты темперамента человека // Психологический журнал. – 1989. – Т. 10. - № 1. – С. 10-21.

9. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика: Уч. для вузов. М.: Аспект Пресс, 1999 Роль среды и наследственности в формировании индивидуальности человека / Под ред. И.В. Равич-Щербо. М.: Педагогика, 1988

10. Теплов Б.М. Избранные труды: в 2 т. – М.: Педагогика, 1986.

[1] лат. temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані. Характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів. Темперамент- якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

[2] На думку С. Л. Рубінішейна, розвиток здібностей у сукупності з задатками здійснюється у вигляді спіралі. Реалізація можливостей, які надають здібності одного рівня розвитку, відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібностей більш високого рівня і т. д. Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей, котрі відкриває реалізація наявних можливостей. Здібності людини - це внутрішні умови її розвитку, які формуються в сукупності з задатками під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем.

[3] Ф.Гальтон двоюрідний брат Ч.Дарвіна

[4] Дмитро Іванович Менделєєв народився 8 лютого 1834 року (за новим стилем) в Тобольську, помер 2 лютого 1907 року в Петербурзі. Найбільшою заслугою було відкриття в 1869 році Періодичного закону хімічних елементів, одного з основних законів природознавства, і створення на його основі періодичної системи елементів. Сучасне формулювання періодичного закону: властивості елементів (які у простих речовинах і з'єднаннях) знаходяться в періодичній залежності від заряду ядер їхніх атомів. «Політехнічний словник» (М., 1980)