2. Джерела та механізми соціалізації дитини
Поняття "соціалізація" торкається як результатів, так і механізмів набуття людського соціального досвіду.
Розглянемо першу групу механізмів соціалізації між особистісну та статево-рольову ідентифікацію і рефлексію.
"Між особистісне спілкування, що одночасно породжене життєвими потребами людського суспільства, і являє собою гнучкий та багатоцільовий механізм формування особистості дитини в ході засвоєння ними соціально-історичного досвіду людства.
Спілкування з однолітками, як і спільна діяльність, - обов‘язкова передмова становлення особистості дитини. У процесі спілкування вона виробляє комунікативні уміння і навички, формує знання про оточуюче і про власне "я" шляхом порівняння себе з однолітками, а потім з дорослими.
Основними механізмами сприйняття і пізнання один одного в процесах спілкування є ідентифікація, рефлексія і стереотипізація"[№41, с. - 131].
"Ідентифікація – це процес об'єднання суб’єктом себе з іншим індивідом або групою на основі включення в свій внутрішній світ і прийняття як власних норм, цінностей, зразків. Це може проявлятися у відкритому наслідуванні зразків, що особливо яскраво виявляється в дошкільному віці.
Рефлексія – усвідомлення діючим суб’єктом того, як він в дійсності сприймається і оцінюється іншими індивідами.
Стереотипізація – сприйняття, класифікація і оцінка соціальних об’єктів на основі на основі певних уявлень (стереотип соціальний). Стереотипізація в кінцевому результаті виступає як складне соціально-психологічне явище, що виконує ряд функцій, найважливішими з яких є: наслідування, ідентифікація особистості і групи" [№40, с. – 109, 303,343].
Важливий механізм соціалізації – ідентифікація. Діти ростуть, засвоюють все більше різноманітних норм, взаємин і форм поведінки, які властиві їх батькам, одноліткам, оточуючим людям. Дитина ідентифікує себе з ними, переймає їх погляди і життєвій досвід. Завдяки ідентифікації вона набуває різних видів статево-рольової поведінки.
Батьки – основне джерело ідентифікації для дітей раннього віку. В подальшому до них приєднуються однолітки. Діти старшого віку і інші дорослі. Ідентифікація, починаючись в дитинстві, продовжується протягом всього життя людини.
Один з найважливіших ідентифікаційних процесів, завдяки якому ми дізнаємось, як формується особистість чоловіка і жінки, - статево-рольова типізація. Це процес набуття індивідом психології і поведінки. Які характерні для людей однієї статі. Основну функцію в статевіо0рольовій типізації виконують батьки. Вони виступають моделлю для наслідувань з боку дитини в своїй статево0рольовій поведінці. Дітям через батьків передаються їх статево-рольові установки, відповідні вимоги і зразки поведінки. Необхідні статево-рольові чекання батьків формують у дитини через заохочення і покарання по відношенню до тих чи інших форм поведінки. Через іграшки і відповідний статі одяг. Через розподіл між дітьми різної статі обов’язків по дому. Через виховання у хлопчиків чоловічих форм поведінки. А у дівчат – жіночих.
Аналогічні вимоги ставлять і підтримують один у одного самі діти. В процес такої соціалізації активно включені книги, засоби масової інформації. Джерел для формування у дітей статево-рольових стереотипних поглядів і форм поведінки в сучасному суспільстві достатньо для того. Щоб вже до 2 – 3 років у дитини почали чітко виявлятись притаманні їй статеві риси і Форми поведінки, погляди і оцінки.
Важливий фактор ідентифікації – це сприйняття себе дитиною як схожу на того чи іншого з батьків. Тенденція до ідентифікації себе зі схожими батьками виявляється у дітей сильніше ніж ідентифікація з несхожими батьками" [№38, с. – 82-84].
"Вихователь навчає дітей дивитись на себе як на хлопчика чи дівчинку, як на майбутніх чоловіка та жінку. Заохочує прагнення хлопчиків виявляти увагу, заступництво, готовність допомогти дівчаткам. Стимулює бажання дівчаток турбуватися про хлопчиків, знайти слова заспокоєння, підбадьорення, коли ті опиняються у скрутному становищі".
"До 3 – 4 років дитина засвоює свою статеву приналежність. Вона знає. Хто вона: хлопчик чи дівчинка. Але ще не знає. Яким змістом повинні бути наділені слова: "хлопчик" і "дівчинка".
Орієнтація дитини на цінність своєї статі раніше усього відбувається в сім'ї. Саме тут визначають традиції. Так хлопчику, навіть, найменшому кажуть: "Не плач. Ти ж не дівчинка. Ти – чоловік!", і він стримує свої сльози.
Приклади чоловічої та жіночої поведінки входять у структуру самосвідомості раніше всього через безпосередні вияви старшого покоління чоловіків і жінок в їх одязі і манері поведінки.
"Аліку (4.4.1) зшили брюки. Алик відчув велику гордість: "Як у тата !" (з щоденника ОД Павлова) в дошкільному віці починається диференціація в виборі ігор. Іграшок і пов‘язана з цим відробка ігрових і орудійних дій.
Усвідомлення дитиною своєї статевої належності має визначне значення для розвитку її особистості [№12, с. – 99-101].
У дитини формується почуття тотожності з іншими представниками своєї статі, підкреслення чоловічої та жіночої сутності.
"До інших механізмів соціалізації відносяться наслідування, навіювання, соціальна фацилізація. Конформність і дотримання норм.
Наслідування – це свідоме або несвідоме відтворення індивідом досвіду інших людей, наприклад, їх рухи, манери, вчинки і дії. Механізм наслідування є природженим. Різні види і форми наслідуваних рухів можна спостерігати у вищих тварин, в першу чергу, у людиноподібних мавп. Наслідування, крім генетично успадкованих форм поведінки та умовно-рефлекторного навчання, - є для тварин важливим додатковим механізмом та джерелом набуття життєвого досвіду.
У людини воно особливо чітко подане у немовлячому і дошкільному віці. У дорослої людини порівняно з іншими механізмами соціалізації воно грає другорядну роль у розвитку"[№38, с. - 84].
"Виявили, що у новонароджених є здатність до наслідування. Існують відеозаписи, які демонструють здатність до наслідування навіть у 6-денних малюків" [№42, с. – 61].
"Елементи наслідування виявляються у дітей у віці 7 – 8 місяців. І хоча це наслідування ще недостатньо розвинуте і виявляється лише іноді, воно вже має дуже важливі особливості. Одна з тих особливостей є в тому, що дитина не здатна копіювати нові для неї форми поведінки. Тобто вона може повторювати за дорослими тільки ті рухи, які вона вже опанувала самостійно. Друга дуже важлива особливість такого початкового наслідування полягає в тому, що 8 – 9 місячне немовля просто не здатне відтягувати у часі реакцію наслідування, воно не може повторювати через годину або на завтра той рух обличчя або рук батьків, який спостерігає в цю мить. Саме цим пояснюється нездатність маленьких дітей до образного мислення. Але з 1, 5 – 2 років вже можна помітити, що дитина і на другий день здатна повторити ті чи інші рухи, міміку своїх батьків, іншої людини, тобто фактично, дитина набуває здатність до наслідування"[№45, с. - 86].
"Не дивлячись на зовнішню схожість, за явищем наслідування в різних вікових групах сховані різноманітні психологічні механізми. У немовля чому віці наслідування рухів і звуків голосу дорослого уявляє собою спробу встановити перший "змістовний" контакт. Наслідування проходить ряд сходинок і змінюється зі зміною ведучої діяльності цього віку – сюжетно-рольової гри: спочатку дитина наслідує найбільш відкриті для неї сторони і характеристики дорослої діяльності, яку моделюють у грі, і лише поступово починає наслідувати ті сторони поведінки, які дійсно відображають зміст ситуації" [№40, с. - 248].
"Разом з цим існує і така форма наслідування, коли дитина імітує поведінку дорослої людини або іншої дитини тільки тому, що за таку поведінку вона дістала винагороду. Тобто, дитина переживає позитивні уявлення, пов‘язані з винагородою. Вона починає вести себе так же, як і ця людина. Таку форму наслідувальної поведінки в психології називають емфатичним наслідуванням" [№38, с. - 84].
"Навіювання – процес впливу на психічну сферу людини, пов‘язаний зі зниженням свідомості і критичності при сприйнятті і розвитку навіювання змісту, з свідомістю цілеспрямованого активного його розуміння, розгорнутого логічного активного аналізу і оцінки в співвідношенні з минулим досвідом і даним станом суб‘єкту"[№23,c. – 4-7,13-14,59-61,98-117].
"Навіювання можна розглядати як процес. В результаті якого відбувається несвідоме відтворення людиною внутрішнього досвіду, думок, почуттів, психічних станів інших людей, з якими спілкуються. Через механізм навіювання ми дізнаємось про хвилювання інших людей, краще розуміємо їх"[№26,c. – 11-12,17-18,21].
"Соціальна фацилітація – стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших, в результаті чого їх діяльність відбувається вільніше, активніше і інтенсивніше. Наслідування і навіювання звичайно супроводжують фацилізацію, яка в найбільшому ступені виявляється в колі знайомих, близьких людей. В колі незнайомих, чужих людей, які викликають у дитини занепокоєння і тревогу, нерідко спостерігається протилежне явище – соціальна інгібація, яка, навпаки, виражається в гальмуванні поведінки (інгібація – гальмування). Соціальна інгібація перешкоджає процесу набуття індивідом нового соціального досвіду і заважає соціалізації".
Oсобливо багато уваги в соціальній психології приділяється вивченню такого механізму соціалізації як конформність.