Зміст
Вступ
Ключові поняття та терміни
1.Стрес
2.Нервово-психічна напруга як різновид стресу
3.Психічні стани при конфліктах і стресах
5.Шляхи подолання й зняття посттравматичного стресу
6.Шкала соціальної адаптації
Висновок
Використана література
Вступ
У житті кожна ситуація по-своєму впливає на наш організм і може, зокрема, викликати різного роду стресорні реакції.
Людина істота соціальна. І очевидно, що афективні зв'язки, що виникають протягом всього її життя, іноді мають для неї вирішальне значення. Тому будь-яке створення міцних відносин і особливо їхній розрив (на рівні двох людей, родини або групи) можуть приводити до емоційних розладів, іноді із драматичними наслідками.
Професійне або учнівське життя молоді також, хоча й у меншому ступені, буває джерелом стресів. Всі ми рано або пізно самі проходимо через це. Наше особисте поводження й зміни в нашім розумінні життя теж часто викликають напруженість, що дорого обходиться організму. І нарешті, проведення дозвілля, так само як турботи повсякденного життя або періоди нездоров'я вимагають іноді, щоб організм черпав сили для їхнього подолання зі своїх резервів.
У роботі розглядається проблема стресу, причини та наслідки нервово-психічної напруги, шляхи подолання і зняття посттравматичного стресу.
Ключові поняття та терміни
Стрес, загальний адаптаційний синдром, дистрес, фізіологічний (психічний) стрес; когнітивний, емоційно-поведінковий, соціально-психологічний субсиндроми; екологічний, трансактний, регуляторний підходи; нервово-психічна напруга, психічний стан, фрустрація, посттравматичний стрес; ментальний, емоційний, фізичний рівні поведінки; позитивна Я-концепція, фобії, когнітивні процеси, психологічна адаптація.
1. Стрес
Термін стрес в наукову термінологію був введений у 1936 році Г. Сельє, який зробив висновок про існування загального адаптаційного синдрому, що забезпечує пристосування організму до умов середовища, які змінюються. При цьому стрес розумівся автором як неспецифічна відповідь організму на будь-яку нову вимогу, що до нього ставиться.
Загальний адаптаційний синдром характеризується трьома стадіями: на першій стадії (стадія тривоги) відбувається мобілізація захисних реакцій організму; на другій (стадія резистентності) - виникає збільшення стійкості організму до дії стресорів; третя стадія (виснаження) характеризується виснаженням адаптаційних резервів. Г. Сельє розмежував поняття стрес та дистрес: стрес є корисним і приводить до адаптації, дистрес - шкідливим і призводить до різноманітних психосоматичних захворювань. Негативні стресові реакції викликають нервові зриви, руйнують здоров'я людини й паралізують або деформують її активну соціальну діяльність. Вони особливо руйнівні для організму, якщо людина "стримує" себе, контролює свої емоційні реакції. Доречно згадати афористичні слова відомого психіатра К.М. Викова: "Журба, не виплакана сльозами, змушує плакати внутрішні органи". Все більше і більше сучасна медицина вказує на соціогенний і психогенний характер деяких захворювань людини.
Л.О.Китаєв-Смик в загальному адаптаційному синдромі виділив ще чотири субсиндроми: емоційно-поведінковий, вегетативний, когнітивний та соціально-психологічний.
Класичні уявлення про стрес були розвинуті Р. Лазарусом. Ним були виділені два його види: фізіологічний та психічний. Види стресу, згідно з автором, відрізняються за своєю природою та механізмами розвитку: фізіологічний стрес характеризується опосередкуванням стимулів автоматичними гомеостатичними механізмами, а психічний - психічними процесами оцінки можливої загрози та пошуком адекватної відповіді на неї.
Пізніше набули поширення погляди про умовність цілковитого поділу стресу на фізіологічний та психічний, оскільки в фізіологічному стресі є психічні елементи і навпаки.
Проаналізувавши велику кількість вітчизняних і зарубіжних досліджень, А.Б. Леонова виділила три основних підходи до аналізу професійного стресу: екологічний, трансактний і регуляторний. Згідно з першим підходом стрес розуміється як результат взаємодії індивіда з навколишнім середовищем; відповідно до другого - як індивідуально-пристосувальна реакція людини на ускладнення ситуації; третього - як особливий клас станів, що відбиває механізм регуляції діяльності в утруднених умовах.
Один із представників екологічного підходу С. Касл виділив два основних трактування поняття стресу у зв'язку з трудовою діяльністю - звужене та розширене. В першому трактуванні стрес розглядається як переважання вимог середовища над тими наявними можливостями суб'єкта, що необхідні для їх задоволення (наявність перевантаження, надстимуляції). В другому - як неадекватність у цілісній системі "людина - середовище", що включає не тільки звужене тлумачення, але й зв'язок між потребами людини і можливостями їх задоволення в трудовому середовищі (недовикористання людських можливостей, знижене навантаження, низька стимуляція).
Згідно з трансактною моделлю стресу Т. Кокса стрес являє собою індивідуальний феномен, що є результатом взаємодії (чи трансакції) між людиною і ситуацією, в якій вона перебуває. Термін "трансакція" в даному контексті був використаний автором для того, щоб підкреслити активну й адаптивну природу здійснюваного процесу взаємодії.
Фінськими науковцями А. Маkіrапgаs та U. Кіnnunеn було встановлено, що підвищений рівень психічного стресу в найманих працівників пов'язаний із зниженою самооцінкою та оптимізмом і має виражені статеві особливості.
Виходячи з цього контексту, стресовий стан розуміється як такий, що виникає в результаті невідповідності '"внутрішніх" можливостей людини умовам і вимогам діяльності і який може призвести до зниження ефективності діяльності та негативних наслідків для психічного і фізичного здоров'я.
2. Нервово-психічна напруга як різновид стресу
Нервово-психічна напруга розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко виявляється при реальній або уявній загрозі життю або здоров'ю.
До основних причин, що зумовлюють розвиток нервово-психічної напруги відносять: психологічну непідготовленість до роботи (відсутність вольової установки, слабку тренованість, невпевненість у своїх силах); фізичну чи психічну втому різного походження; несприятливі умови життя.
Стан нервово-психічної напруги, за М.С. Корольчуком, може виявлятися у двох формах зрушень: за типом наростання збудження, або за типом розвитку гальмівних реакцій. Небезпека такого стану для особистості й колективу полягає в тому, що він призводить до дезорганізації поведінки, гальмування раніше напрацьованих навичок, негативних реакцій на зовнішні подразнення, труднощів у розподілі уваги, звуження обсягу уваги та пам'яті, імпульсивних дій (що, природно, негативно позначається на виконанні діяльності).
Від стану нервово-психічної напруги необхідно відрізняти стан психоемоційної напруги, який характеризується адекватним вираженням емоційних реакцій, спрямованих на мобілізацію функцій для успішного виконання професійної діяльності.
3. Психічні стани при конфліктах і стресах
В умовах конфлікту люди ведуть себе неоднаково. Одні стають сердитими, інші залишаються зовні спокійними й пасивними, треті шукають різні засоби для подолання перешкод, тобто кожна людина під час конфлікту перебуває у тому чи іншому психічному стані.
Під психічним станом розуміється цілісна картина психічного функціонування в обмежений проміжок часу.
Незважаючи на різноманітність психічних станів, при конфліктах можна виділити типові стани.
У деяких людей конфлікти не викликають фрустрацію. Про таких людей кажуть, що вони володіють терпимістю, витривалістю. Найбільш бажаним слід вважати психологічний стан, що характеризується спокоєм, розсудливістю, готовністю використовувати те, що сталося, як життєвий урок, але без нарікань на себе. Реакція людини на конфліктну ситуацію може бути виражена в напруженості, стримуванні небажаних емоцій.
Одним із активних проявів фрустрації є агресивність людини - гнів, імпульсивна безпорадність, злість. Досить розповсюдженим проявом фрустрації є грубість. Іншою формою активного прояву фрустрації вважають фіксацію. У такому стані людина продовжує робити зусилля по досягненню своєї мети тоді, коли ця діяльність марна або навіть шкідлива.
Пасивною формою фрустрації може бути депресія - людина охоплена почуттям суму, безсилля, а іноді й відчаю. Депресивні стани частіше виникають у людей з послабленою нервовою системою і похилих людей. Доводити особу до такого стану особливо шкідливо: людина може перестати вірити у справедливість існуючого порядку речей.
У людей, які агресивно переживають фрустрацію, зрив домагань викликає почуття ураженого самолюбства. Людина мобілізує волю на виграш своєї справи або на помсту винуватцю невдачі. Реалізується це у скаргах до вищих організацій (або в анонімних листах), у демагогічній поведінці, у вербовці "співчутливих" в своєму колективі.
Серед психічних станів, які виникають після конфлікту або якщо конфлікт досить тривалий, слід виокремити посттравматичний стрес.
Посттравматичний стрес розглядається як особливий стан, який є нормальною реакцією на незвичайну ситуацію. В основі посттравматичного стресу лежить психічна травма, подія, яка здатна викликати психічний стрес.
З-поміж ситуацій, які викликають посттравматичний стрес, виділяють природні і викликані людиною. Серед природних розрізняють кліматичні (урагани, смерчі, повені) і сейсмічні (землетруси, виверження вулканів).
Серед ситуацій, викликаних людиною, розрізняють нещасні випадки (на транспорті, в промисловості, вибухи, пожежі, біологічні, хімічні, ядерні) і навмисні (тероризм, бунти, соціальні вибухи, війни).