Увага - важлива й необхідна умова ефективності всіх видів діяльності людини. Вона найтіснішим чином пов'язана з діяльністю. У міру того, як у людини із практичної діяльності виділяється й здобуває відносну самостійність діяльність теоретична, увага приймає нові форми: вона виражається в загальмованості сторонньої зовнішньої діяльності й зосередженості на спогляданні об'єкта, поглибленості й зібраності на предметі міркування. [14;205]
Увага до об'єкта, будучи передумовою, для спрямованості на нього дії, є разом з тим і результатом якоїсь діяльності. Лише роблячи подумки, діяльність, спрямовану на об'єкт, можна підтримати зосередженість на ньому своєї уваги.
Не можна бути уважним взагалі, увага завжди проявляється в певних, конкретних психічних процесах: ми вдивляємося, вслухуємося, вирішуємо завдання, пишемо твори, тобто коли підвищена активність пізнавальної діяльності в процесі пізнання або відбиття об'єктивної реальності. Увага - це в першу чергу динамічна характеристика протікання пізнавальної діяльності, воно виражає переважний зв'язок психічної діяльності з певним об'єктом, на якому вона як у фокусі зосереджена. Увага - це виборча спрямованість на той або інший об'єкт і зосередженість на ньому, заглибленість у спрямовану на об'єкт пізнавальну діяльність. Під спрямованістю варто розуміти, насамперед, виборчий характер психічної діяльності, навмисний або ненавмисний вибір її об'єктів. У поняття спрямованості включається також і збереження діяльності на відомий проміжок часу. Недостатньо тільки вибрати ту або іншу діяльність, щоб бути уважним, треба утримати цей вибір, зберегти його. Коли ми говоримо про увагу, то маємо на увазі також зосередженість, заглибленість у діяльність. Ніж сутужніше варте перед людиною завдання, тим, мабуть, напруженіше, інтенсивніше буде її увага, і, навпаки, чим легше завдання, тим менш заглибленим буде її увага. У той же час зосередженість пов'язана з відволіканням від усього стороннього. Чим більше ми зосереджені на вирішенні даного завдання, тим менше зауважуємо все навколишнє. Таким чином, при уважному ставленні до предмета він (предмет) виявляється в центрі нашої свідомості, все інше в цей момент сприймається слабко, виявляється, образно говорячи, на периферії сприйманого. Завдяки цьому відбиття стає ясним, виразним, думки втримуються у свідомості доти, поки не завершитися діяльність, поки не буде досягнута мета. Тим самим увага забезпечує функцію - контроль і регуляцію діяльності. [11;365]
Серед «пускових» механізмів ретикулярної формації треба насамперед відзначитиорієнтовний рефлекс. Він являє собою вроджену реакцію організму на всяку зміну навколишнього середовища у людей і тварин. У кімнаті пролунав шерех, і кошеня стрепенулося, насторожилося. На уроці всі учні зосереджено пишуть твір. Але от двері в класі злегка відкриті; незважаючи на заглибленість в роботі, всі школярі й сам вчитель повернули голову до дверей. Цей рефлекс І. І. Павлов дуже влучно назвав рефлексом «що таке?». [12;312]
Але всього вищесказаного недостатньо для пояснення виборчого характеру уваги й, отже, необхідно більш глибоко ознайомитися зі складними процесами, що відбуваються в організмі. Звичайно виділяють дві основні групи механізмів, що здійснюють фільтрацію роздратування із середовища: периферійні й центральні. Допериферійних механізмів можна віднести настроювання органів почуттів. Прислухаючись до слабкого звуку, людина повертає голову убік звуку й, одночасно, у відповідь м'язи натягають барабанну перетинку, підвищуючи її чутливість. При дуже сильному звукові натяг барабанної перетинки слабшає, що погіршує передачу коливань у внутрішнє вухо. Зупинка або затримка подиху в моменти найвищої уваги також сприяють загостренню слуху. На думку Д. Є. Бродбента, увага - це фільтр, що відбирає інформацію саме на входах, тобто на периферії. Він установив, що якщо людині подавали інформацію одночасно в обидва вуха, але, відповідно до інструкції, він повинен був сприймати її лише лівим, то інформація, що подавалася при цьому в праве вухо, повністю ігнорувалася. Надалі було показано, що периферичні механізми відбирають інформацію з фізичних характеристик. У.Нейсер назвав ці механізми передувагою, зв'язуючи їх з відносно грубою обробкою інформації (спостереження за раптовими змінами в зовнішнім полі).[4;67]
М.М.Ланге виділив наступні основні підходи до проблеми природи уваги:
1. Увага як результат руховогопристосування. Прихильники цього підходу виходять із того, що якщо ми можемо довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага не можлива без мускульних рухів. Саме рух пристосовує органи почуттів до умов найкращого сприйняття.
2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості.Не пояснюючи, що вони розуміють під обсягом свідомості і яка його величина, І. Герберт і У. Гамільтон вважають, що більш інтенсивні подання витісняють або придушують менш інтенсивні.
3. Увага як результат емоції. Ця теорія, особливо блискуче розвинена в англійській асоціаціонній психології, указує на залежність уваги від цікавості подання. Так, Дж. Міль указував: «Мати приємне або тяжке відчуття або ідею й бути до них уважним - це те саме».
4. Увага як результат апперцепції, тобто як результат життєвого досвіду індивіда.
5. Увага як особлива активна здатність духу. Деякі психологи, вражені своєрідністю явищ уваги, сприймають її як первинну й активну здатність, походження якої нез'ясовано.
6. Увага як посилення нервового подразника. Відповідно до даної гіпотези увага обумовлена збільшенням місцевої дратівливості центральної нервової системи.
7. Теорія нервового придушення намагається пояснити основний факт уваги - перевага одного подання над іншими — тим, що фізіологічний нервовий процес, який лежить в основі першого затримує або придушує фізіологічні процеси, що лежать в основі інших рухів, результатом чого є факт особливої концентрації свідомості. [10;176]
Серед сучасних вітчизняних психологів оригінальне трактування уваги запропонував П. Я. Гальперін. Основні положення його концепції можна звести до наступних:
- увага є одним з моментів орієнтовно-дослідницької діяльності і являє собою психологічну дію, спрямовану на зміст образу, думки, іншого феномена, наявного в цей момент у психіці людини;
- по своїй функції увага представляє контроль за цим змістом. У кожній дії людини є орієнтовна, виконавська й контрольна частини. Ця остання й представлена увагою як такою;
- на відміну від дій, спрямованих на виробництво певного продукту, діяльність контролю, або увага, не має окремого, особливого результату;
- з погляду уваги як діяльності психічного контролю всі конкретні акти уваги - довільні і мимовільні - є результатом формування нових розумових дій. [9;257]
Таким чином, цілком очевидно, що зазначені теорії опираються на реальні факти, однак, абсолютизуючи виділені феномени, вони ігнорують всі інші прояви. Увага не тільки створює найкращі умови для психічної діяльності, але й несе сторожову службу, допомагаючи людині вчасно реагувати на різні зміни в навколишньому середовищі та у власному організмі.
Увага в житті й діяльності людини виконує багато різних функцій. Вона активізує потрібні й гальмує непотрібні в цей момент патологічні й фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованому відбору поступаючої в організм інформації відповідно до його актуальних потреб, забезпечує виборчу й тривалу зосередженість психічної активності на тому самому обсязі або виді діяльності. [25;76]
З увагою пов'язані спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів. Їхнє настроювання безпосередньо залежить від того, що в цей момент часу представляється найбільш важливим для організму, для реалізації інтересів особистості. Увагою визначається точність і деталізація сприйняття, міцність і вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність розумової пильності - словом, якість результатів функціонування всієї пізнавальної активності. [21;387]
Для перцептивних процесів увага є своєрідним підсилювачем, що дозволяє розрізняти деталі зображень. Для людської пам'яті увага виступає як фактор, здатний утримувати потрібну інформацію в короткочасній і оперативній пам'яті, як обов'язкова умова перекладу матеріалу, що запам'ятовує, у сховища довгострокової пам'яті. Для мислення увага виступає як обов'язковий фактор правильного розуміння й вирішення завдання. У системі міжлюдських відносин увага сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей, попередженню й своєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Про уважну людину говорять як про приємного співрозмовника, тактовного й делікатного партнера у спілкуванні. Уважна людина краще й успішніше навчається, більше досягає в житті, ніж недостатньо уважна. [19;187]
За увагою завжди стоять інтереси й потреби, установки й спрямованість особистості. Вони викликають зміну відношення до об'єкта. А зміна відношення до об'єкта виражається в увазі - у зміні образу цього об'єкта, у його даності свідомості: він стає більш ясним і виразним.
Поки людина зайнята серйозною справою, їй не треба нагадувати про увагу. Великий режисер С.Станіславський у книзі “Робота актора над собою” цілий розділ присвятив увазі, говорив, що увага до об'єкта викликає природну потребу щось зробити з ним. Дія ж ще більше зосереджує увагу на об'єкті. Таким чином, увага, зливаючись з дією й взаємно переплітаючись, створює міцний зв'язок з об'єктом. [17;376]
Увага відповідає не тільки за напрямок потоку психічного життя людини, але й за інші його важливі особливості. Дійсно, потік може рухатися по широкому або вузькому руслу. Від цього, як ми знаємо, буде залежати його енергія; певний напрямок може втримуватися тривалий або короткий час, при цьому в різних умовах переключання потоку з одного русла в інше може здійснюватися з різною швидкістю й вимагати неоднакових зусиль; потік психічного життя здатний іноді як би роздвоюватися й спрямовуватися по паралельним або не дуже паралельних додаткових каналах; нарешті, струмені цього потоку не течуть плавно й безтурботно, а як би пульсують у своїх берегах. Складна динаміка психічного життя людини виражається в основних властивостях уваги. [2;298]