Егоїстичний тип суїцидального поведінки виникає як відповідь на завищені вимоги з боку оточуючих, що пред'являються до поведінки індивіда. Такою людиною реалістичні нормативи і примус вибору відповідного типу поведінки сприймається як загроза самостійності і екзистенційності. Вона ухвалює рішення про розставання із життям через неспроможність існувати в умовах тиску і контролю з боку близьких і суспільства загалом. Суїцидальна поведінка в даному випадку є наслідком позиції по відношенню до навколишнього світу. Нерідко вона зустрічається в особистостей із патологією характеру (акцентуацією і розладами особистості), що відчувають самотність, відчуженість, нерозуміння і власну непотрібність.
Можливими також є індивідуальна, групова і масова форми самогубств. При індивідуальній істотна роль відводиться індивідуально-психологічним особливостям людини і критеріям ситуації. В межах групових і масових самогубств домінуючим стає тиск оточення і ситуації, тоді як індивідуальні особливості і якості людини відходять на другий план. Цілеспрямований або нецілеспрямований тиск з боку оточуючих на індивіда призводить до того, що він вибирає суїцидальну поведінку за принципом наслідування і відповідності вимогам референтної групи.
3. МОТИВАЦІЯ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Суїцидальна поведінка завжди полімотивована. І це передбачає ірархію мотивів. Часто важко визначитися які саме мотиви стали вирішальними при здійсненні того чи іншого суїцидального акту. Однак фахівці вважають, що всі можливі мотиви врешті можна звести до п'яти основних, які ппонують розглядати як провідні мотиви суїцидальної поведінки. За класифікацією В.А.Тихоненко виділяють такі типи провідних мотивів:
· протест,
· заклик до співчуття,
· уникнення душевних чи фізичних страждань,
· самопокарання,
· відмова (капітуляція).
Той чи інший тип суїцидальної поведінки проявляється залежно від віку, типу особистості, від ситуації, що спровокувала суїцид. У 18-30 років переважають протестні чи закличні форми, після 45 років - уникнення, самопокарання і вімови.
Протестна і заклична суїцидальна поведінка частіше зустрічається в осіб з інфантильним складом особистості, яким притаманні егоценризм, негативізм, емоційна нестійкість.
Суїцидальна поведінка типу відмови і уникнення пов'язана із втратою особистісного сенсу свого існування і неможливістю виконувати колишні, значущі ролі, з почуттям самотності.
Мотиви самопокарання майже завжди виникають на тлі сильно вираженого почуття провини перед ким-небудь.
Мотив відмови часто характерний для досить зрілих, глибоких особистостей і може виражати ще й філософське песимістичне ставлення до світу в цілому, коли світ - зло, а відмова від буття у ньому - благо: «На твой безумный мир ответ один: отказ!» (М.Цвєтаєва).
Один із названих мотивів суїциду виступає провідним, інші можуть до нього приєднатися. В одій парі найчастіше виступають мотиви заклику і протесту, а також уникнення страждань і самопокарання.
Система мотивів суїцидальної поведінки завжди перебуває у напруженій динаміці - це боротьба з непередбачуваними наслідками. Навіть якщо мова йде про суїцид, здійснений не в стані гострого афекту, останні кілька хвилин людина діє ніби автоматично, в стані звуженої свідомості, і нерідко це супровджується ретроградною амнезією.
Існує ще одна класифікація суїцидальних мотивів, за якою вони поділяються на інтерперсональні та інтраперсональні. Ця класифікація названа її авторами «ключем до розуміння суїциду».
Інтерперсональні мотивації виникають у тих випадках, коли через суїцидальну поведінку людина намагається викликати певні дії з боку іншої особи/осіб, чи викликати зміну ставлення інших, чи перше й друге одночасно. Тобто суїцидальна поведінка виступає як спосіб впливу, перконання, примусу, маніпулювання, домінування, стимулювання чи відновлення стосунків. Ця інша особа найчастіше належить до найближчого оточення суїцидента. Інтерперсональні мотивації зустрічаються в осіб будь-якого віку, але переважають у молодому і середньому віці.
Інтраперсональні мотивації частіше зустрічаються у похилому віці, у тих випадках, коли зв'язок з іншими людьми вже порушений. Суїцидальні дії виражають, насамперед, внутрішні стреси і спрямовані на забезпечення внутрішніх потреб. Важливим фактором є необхідність підтримати "психологічну цілісність" чи самоповагу, концепцію "Я", використовуючи для цього будь-які засоби, аж до самознищення.
Мета суїцидальної поведінки
Метою суїцидальної поведінки завжди є заподіяння собі смерті. Часто істинною метою може бути зміна ставлення оточуючих до себе чи привернення уваги до себе або до певної проблеми. Відповідно, різняться й мотиви такої поведінки. Якщо проаналізувати наведені вище провідні мотиви самогубства, то стане очевидно, що ймовірність смерті як кінцевої мети зростає від першого до останнього мотиву, а отже, зростає небезпека летального виходу спроби.
При домінуванні мотивів "заклик" і "протест" метою самогубства є звернення уваги оточуючих і зміна їхнього ставлення до себе чи певної проблеми. Смерть використовується як засіб впливу на інших людей.
При домінуванні мотиву «уикнення страждання» етою суїцидента є, насамперед, відпочинок, позбавлення болю; йому хочеться заснути й прокинутися тільки тоді, коли біль пройде, і конфлікт вирішиться самі по собі. Ймовірність летального виходу при такому мотиві суїциду не дуже висока, хоча дещо вища, ніж за попередніх видів мотивів. Мотив уникнення страждання називають ще "парасуїцидальною паузою".
За мотивом самопокарання стоїть потреба спокутувати провину, покарати себе як винного, злочинця. Цей мотив пов'язаний з підсвідомим бажанням бути вбитим (за К.Меннінгером). Імовірність летального виходу мотивованої в такий спосіб спроби дуже висока. Смерть розглядається як гідний спосіб отримати прощення.
Мотив відмова грутується на бажанні померти, перервати існування, яке втратило сенс. У такому випадку сенсу набуває смерть як більш приваблива, відмінна від попереднього стану альтернатива. Коли смерть стає єдиною метою самогубці, летальність такого суїциду дуже висока.
Визначення бажання суїцидентом власної смерті відіграє найважливішу роль у проблемі психологічного сенсу суїциду. Психологічний чи особистісний сенс суїциду є глибинним аспектом аутодеструктивної поведінки. Його аналіз дає відповідь на питання "для чого?". Провідні суїцидологи вважають, що самогубство і спроба самогубства - два принципово різних види дій, тобто завершений суїцид -це не просто перебільшена форма суїцидальної спроби, а спроба самогубства, як правило, не аналог лише випадково невдалого суїциду. При завершеному суїциді агресія спрямована проти власного "Я"; при замахові вона змінює траєкторію і спрямовується назовні, що зумовлює основну мету замаху - апеляцію до необхідності зміни стосунків. На користь такого погляду виступає те, що, за деякими дослідженнями, в контингенті завершених суїцидів переважають психічно хворі, тоді як серед пацієнтів з суїцидальними спробами переважають особи з межовими розладами і психічно здорові люди з ситуаційними реакціями на момент здійснення спроби.
Психологічний сенс суїциду розкривається саме через співвідношення мотиву й мети суїцидальної поведінки. Майже в кожному випадку суїциду в осіб, котрі не страждають психічними захворюваннями, відсутнє істинне бажання смерті. Клініцисти-дослідники говорять про це так: "Типова риса суїцидальної поведінки полягає в тому, що самогубець не думає, що смерть не можна переграти". Іншою загальною рисою психологічного сенсу суїцидальної поведінки є його складна структура, неоднозначне, різноманітне смислове навантаження.
4. ЧИННИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ
Суїцидальна поведінка формується під впливом особливого збігу великої кількості об'єктивних і суб'єктивних чинників. Серед них виділяють нейробіологічні, особистісні, демографічні, соціальні, економічні, ситуаційні.
Нейробіологічні чинники суїцидальної поведінки
Психопатологічною основою суїциду є схильність до депресії і втрата контролю над депресивними імпульсами. Безумовно, ці прояви визначаються взаємодією багатьох медіаторних біохімічних механізмів мозку. Одним з медіаторів – речовиною-провідником нервових імпульсів - є серотонін. Існує багато досліджень, які доводять, що для самогубців властивий низький рівень серотоніну в стовбурних структурах мозку; низький рівень серотоніну в крові також корелює з проявами агресії, насильства та зі станом важкої депресії. За даними зарубіжних науковців, 40% людей із пониженим рівнем серотоніну в стовбурних структурах мозку намагалися здійснити самогубство; а серед досліджуваних з високим рівнем серотоніну намагалися покінчити з собою лише 15%.
Серотонінергічна система має відношення до формування різних типів соціальної поведінки (харчової, статевої, агресивної). Однією з основних функцій серотоніну як медіатора виступає блокування патологічних резистентних нервових імпульсів зокрема у тих ділянках кори, які відповідають за мотивацію, в тому числі й агресивних імпульсів. Науковцями було виявлено, що активність серотоніну нижча в агресивних чоловіків, ніж у неагресивних; і що активність серотоніну нижча в тих, хто здійснює такі агресивні вчинки, як підпалювання чи вбивство.
Отож, дефіцит або низька активність серотоніну чи порушення його транспорту, обміну, утилізації чи підвищений рівень речовин-антагоністів унеможливлюють вчасне і якісне блокування патологічного збудження, яке стає біологічним механізмом суїцидальності.
Формуванню суїцидальності передує також період підвищеної функціональної активності дофамінергічної та катехоламінергічної систем, що може призвести до їхнього виснаження і сприяти подальшому розвиткові депресії. Така реакція відображає і вплив факторів середовища, тоді як стан серотонінової системи генетично зумовлений і відображає індивідуальне тло, на яке накладається середовищний вплив.