опатію у дорослих вже треба лікувати.
5. Спільні і відмінні риси між ідеальною нормою, креативністю и девіаціями у поведінці
Вважається, що доросла особистість вирізняється адаптивною спрямованістю будь-яких психічних процесів поведінкових актив. Таку особливість людською поведінки А.В.Петровський визначив як «постулат відповідності».
«Постулат відповідності» виявляються в тому, що дорослий індивід наділений прагненням до «внутрішньої мети», у відповідністю з якою відбуваються всі без винятку прояви його активності.
Виокремлюють декілька різновидів «постулату відповідності»: гомеостатичний, гедоністичний, прагматичний. Гомеостатичний варіант виявляється у подоланні конфліктів и напружених стосунків із навколишнім оточенням, у встановленні «рівноваги» і гармонії. За умов гедоністичного варіанту поведінка індивіда визначається двома первинними афектами: задоволенням и стражданням, и при цьому вся поведінка пояснюється максимізація задоволення и страждання. Під час прагматичного варіанту поведінка визначається лише прагматичною спрямованістю, тобто людина керується лише своєю користю и власним успіхом.
Протилежною до девіантної и патологічної поведінки є не лише гармонійна нормативна поведінка, але ідеальна поведінкова норма. И вона характеризується не лише «постулатом відповідності» (за А.В.Петровським, але й творчою спрямованістю и креативністю. Гармонія не виявляється лише у здатності бути адаптивним, адже за такої умови буденного пересічного громадянина. Ідеальною поведінковою нормою слід вважати поєднання гармонійної норми з девіантною особистістю.
На думку А.В.Петровського, людину має спокушати небезпека, невизначеність успіху, невідоме, и лише тоді можна говорити про неї як про творчу й ідеальну особистість. Надмірна активність у психології називається над ситуативною активністю и справедливо вважається нормативною, оскільки прогрес людства значною мірою пов’язаний із готовністю и схильністю людей до нестандартної, нешаблонної и гнучкої поведінки. Одним із проявив такої поведінки э пошукова активність, спрямована на задоволення потреби в новий інформації, в нових переживаннях, розширенні горизонтів власного досвіду (В.С.Ротенберг, В.В.Аршавський). Буденна людина як типовий носій нормативної и навіть гармонійної поведінки не здатна до пошукової активності. Вона прагне уникнути ризику, а отже невідомих ситуацій, нової інформації, нових переживань, нового досвіду. Вона спрямована переважно на пристосування до оточення и збереження власного «статус кво», вона прагне гарантій и стабільності, а не знань, почуттів и переживань. Натомість девіант надміру допитливий, нестабільний и найбільшою мірою схильний до ризику та існування в ситуації «невідомості».
Парадокс існує в тому, що девіантна й ідеальна поведінка можуть мати спільні риси. И справедливим э твердження, що людина з девіантною поведінкою часто буває творчою особистістю, а їх відхилення у поведінці можна виправдати активним творчим пошуком, але з неадаптивною и саморуйнівною спрямованістю. Відмінність виявляється в тому, що для справжньої творчості (ідеальної норми) задоволення полягає в у безпосередньому процеси пошуку, а негативний результат здатний лише поглибити знання про предмет и сигналізує про те, що напрямок пошуку має бути змінено. В той час як для девіантної особистості основною метою пошукової активності э результат – задоволення.
Спільні риси креативних и девіантних особистостей було запропоновано Баррном и Харрингтоном. Це самостійність суджень, здатність знаходити привабливі риси у подоланні труднощів, естетична орієнтація и здатність ризикувати. Ф.Фарли навіть видаляє особливий тип – Т-особистість и визначає її як «шукача збудження». Людина, що відноситься до такого типу, може сягати або високої міри креативності, або ж демонструвати деструктивну и навіть кримінальну поведінку.
Інший дослідник Д.Симонтон у творчої особистості видаляє сім базових векторів. Їх співставлення з критеріями діагностики адиктивного типу девіантної поведінки виявляє суттєву схожість и водночас ризницю між креативною и девіантною особистістю (табл. 1).
Таблиця 1
| № з/п | Креативна особистисть (за Д.Симонтоном) | Девиант (аддиктивна особистисть) |
| 1. | Незлежнисть поглядив и неконформність суджень | Неконформність, неадаптивність поведінки и суджень внаслідок прихованого комплексу неповноцінності |
| 2. | Прагнення вийти за встановлені межи, оригінальність и нестандартність | «Жада гострих почуттів», незвичних переживань, схильність до ризику, епатаж |
| 3. | Відкритість новому и незвичному | «Жада гострих почуттів», нових позамежних переживань, нових незвичних и нетривіальних способів досягнення задоволення |
| 4. | Стійкість до невизначених ситуацій | Здатність витримувати кризові ситуації у поєднанні з поганою адаптацією до буденних ситуацій |
| 5. | Конструктивна активність у предметний діяльності | Високий рівень пошуково активності у сфери девіантних інтересів |
| 6. | Сили «Я», пов’язана з можливістю автономного функціонування и стійкістю до тиску соціального оточення | Незалежність в недевіантних сферах діяльності, що поєднується із прагненням звинувачувати оточуючих и залежністю у сфери аддикції |
| 7. | Розвинене почуття прекрасного | - |
| 8. | - | Зовнішня соціабельність, що поєднується зі страхом перед стійкими контактами |
| 9. | - | Прагнення уникнути відповідальності |
| 10. | - | Схильність говорити неправду |
| 11. | - | Тривожність |
Дослідження девіантної поведінки у вигляди наркотичної залежності, здійснені В.Д.Менделевичем и Л.Р.Вафіним, показують, що наркомани часто є більш творчими особистостями, ніж здорові (не наркомани). Вони наділені достатньою силою творчого «Я», щоб долати життєві труднощі э відносно незалежними вид зовнішних впливів. Водночас вони є відчуженими, схильними до впливів, що іноді призводить до відмови від творчого «Я» на користь переживань зовнішніх вражень. Їх творче «Я» більшою мірою э пов’язаним зі спонтанністю, аутосимпатиєю, креативністю и прагненням до самоактуалізації. Парадокс полягає в тому, що для наркозалежних э характерними окремі риси самоактуализованої особистості: прагнення визнання, відкритість новому досвіду, автономність, прагнення до саморозкриття у спилку ванни з іншими людьми.
Одним із доказів подібності деяких структур ідеальної и девіантної поведінки є факт кардинальних змін, що відбуваються у поведінці девіанта після подолання поведінкового дефекту у вигляді особистісного зростання и розкриття творчих здібностей.
ТЕМА 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КЛІНІЧНИХ ФОРМ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ
1. Основні форми девіантної поведінки.
2. Зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності.
а) основні мотиви вживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності;
б) внутрішні і зовнішні чинники зловживання хімічними речовинами.
3. Розлади харчової поведінки харчової поведінки.
4. Надцінні психологічні захоплення.
5. Комунікативні девіації
1. Основні форми девіантної поведінки
Девіантна (що відхиляється) поведінка має наступні клінічні форми:
о агресія
о аутоагресія (суїциїдальна поведінка)
о зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності (алкоголізація, наркотизація, табакокуріння і ін.)
о розлади харчової поведінки харчової поведінки (переїдання, голодування)
о надцінні психологічні захоплення ("трудоголізм", гемблинг, колекціонування, "параноя здоров'я", фанатизм - релігійний
спортивний, музичний і ін.)
о характерологические і патохарактерологические реакції (емансипації, групування, опозиції і ін.)
о комунікативні девіації (аутизация, гіпертовариськість, конформізм, псевдологія, ревнощі, фобическое і нарциссическое поведінка, нігілізм, крусадерство, "вегетативность" і ін.)
Кожна із клінічних форм може бути обумовлена будь-яким типом девіантної поведінки, а іноді мотивом вибору тієї або іншої форми є декілька різновидів поведінки, що відхиляється, одночасно.
Наприклад, алкоголізація може бути пов'язана з адикціями (відходом від реальності); з патологією характеру, при якій вживання і зловживання спиртними напоями може бути своєрідною терапевтичною компенсацією і способом зняття внутрішньоособистого конфлікту; з психопатологічними проявами або зі свідомим доведенням себе до певного психічного стану з метою здійснення делинквентных вчинків.
Частота представленості перерахованих вище форм девіантної поведінки при різних типах представлені в таблиці 1.
Таблиця 1
Частота представленості клінічних форм девіантної поведінки при різних його типах
| Деліквентний | Адиктивний | Патохарактерологічний | Психопатологічний | На основі гіперздібностей | |
| Агресія | *** | * | **** | ** | |
| Аутоагресія | * | **** | ** | ||
| Зловживання речовинами | **** | *** | ** | * | |
| Розлади харчової поведінки | * | *** | ** | ||
| Надцінні психологічні захоплення | ** | *** | *** | ||
| Характерологічні реакції | * | * | *** | ** | * |
| Комуникативні девіації | * | ** | *** | *** | * |
ПОЗНАЧЕННЯ: **** - дана форма завжди або майже завжди обумовлена даним типом девіантної поведінки *** - часто ** - іноді * - рідко.
Охарактеризуємо клінічні форми девіантної поведінки з конкретизацією психологічних і психопатологічних механізмів їх формування.
2. Зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності