Вступ
1. Проблема коректного оформлення поняття «уяви», як спеціально наукового концепту
1.1 Поняття “уяви” у літературних джерелах
1.2 Загальна характеристика уяви
1.3 Проблема побудови поняття «уява»
2. Ціль, завдання й методи дослідження
2.1 Об'єкт і предмет дослідження
2.2 Мета й завдання дослідження
2.3 Методи дослідження
3. Категорія уяви. Лінгво-логістичний аналіз психологічного концепту
3.1 Визнання поняття “уяви”
3.2 Порівняльний аналіз родових та видових ознак понять уяви
3.3 Коректна побудова поняття уяви
Висновки
Список використаної літератури
уява психологічний концепт
Ціль даної роботи - вивчення концепту «уява» і його логіко-лінгвістичний аналіз.
Актуальність роботи визначається пильною увагою сучасної лінгвістики й логіки до специфіки даного поняття. У лінгвістичних роботах останнього часу поняття вивчається з урахуванням співвідношення мови й мислення, способів вираження в мові немовневої дійсності, знань про світ, законів організації «язикової картини миру», тезауруса окремої особистості.
Концептуальний аналіз - один із плідних напрямків лінгвістичного аналізу поняття. Вивчення поняття здійснювалося з різних методологічних позицій. Увагу дослідників залучали питання «Що така уява?», «Як організоване поняття уяви», «Які особливості коректного визначення поняття?» і т.д. Відповіді на багато питань ще не знайдені.
Розвиток психології привело до переконання, що психологія входить у різні сфери людського життя й діяльності, які можуть становити предмет різних наук. Всі різні його прояви або всі ці сторони його багатоликої й різноманітної істоти підлягають цілком самостійному вивченню й розробці.
У результаті вивчення кожного з різних проявів уяви ми будемо, звичайно, щораз одержувати сукупність відомих відомостей, що говорять про те, що представляє із себе уява із цієї сторони його існування.
Ці відомості ми й можемо відповідно до правил формальної логіки зводити у визначення, тобто утворювати з них поняття. Адже поняття лише виражає в концентрованому виді те, що ми знаємо про предмет. Іншої функції воно не має й не здатно виконувати. Тому науково правомірні не одне, а кілька понять уяви.
Образи, якими оперує людина, не обмежуються відтворенням безпосередньо сприйнятого. Перед людиною в образах може стати й те, чого він безпосередньо не сприймав, і те, чого взагалі не було, і навіть те, чого в такій саме конкретній формі в дійсності й бути не може. Таким чином, не всякий процес, що протікає в образах, може бути зрозумілий як процес відтворення. Властиво кожний образ є якоюсь мірою й відтворенням - хоча б і дуже віддаленим, опосередкованим, видозміненим - і перетворенням дійсного. Ці дві тенденції відтворення й перетворення, дані завжди в деякій єдності, разом з тим у своїй протилежності розходяться один з одним. І якщо відтворення є основною характеристикою пам'яті, то перетворення стає основною характеристикою уяви. Уявляти - це перетворювати.
Істоти діючі, люди не тільки споглядають і пізнають, але й змінюють мир, перетворять його. Для того щоб перетворювати дійсність на практиці, потрібно вміти перетворювати її й подумки. Цієї потреби й задовольняє уява. Уява нерозривно пов'язане з нашою здатністю змінювати мир, дієво перетворювати дійсність і творити щось нове. Тому прав був А. М. Горький, коли говорив, що «саме вимисел і задум піднімають людини над твариною» - вимисел насамперед як задум.
Під уявою в самому широкому змісті слова іноді розуміють усякий процес, що протікає в образах. У такому випадку пам'ять, що відтворює образи раніше сприйнятого, представляється «лише одним з видів уяві» (Ф. Кейра, А. Селлі, П.П. Блонський і ін.). Виходячи із цього, приходять до розрізнення репродуктивної й творчої уяви й ототожнюванню першого з пам'яттю.
Оскільки, з одного боку, уява завжди опирається якоюсь мірою ні минулий досвід, а з іншого боку - образне відтворення звичайно, як показане дослідження, якоюсь мірою перетворить відтворене, між уявою й образною пам'яттю безперечно існує зв'язок. Але не менш безперечно й існування між ними розходжень. Якщо виходити із широкого розуміння уяви психічний процес, що як охоплює будь-який, в образах, то саме тому, що цей термін включить у такому випадку й пам'ять, прийде, вносячись подвійність у терміни, позначити уяву в більше вузькому й специфічному змісті слова в його відмінності від пам'яті. Тому доцільніше зберегти термін «уява» для позначення цього останнього специфічного процесу. Уява - це відліт від минулого досвіду, це перетворення даного й породження на цій основі нових образів, що є й продуктами творчої діяльності людини й прообразами для неї.
Основна відмінність властиво уяви від образної пам'яті пов'язане з іншим відношенням до дійсності. Образи пам'яті - це відтворення минулого досвіду. Функція пам'яті - зберегти в можливій недоторканності результати минулого досвіду, функція уяви - їх перетворити. Але й ця протилежність існує й здійснюється в конкретній діяльності людини лише як єдність протилежностей. У процесі розвитку зі зміною уяви й процесів збереження й відтворення змінювалася і їхнє взаємне відношення. На ранніх щаблях розвитку, коли відношення відтвореного образа до минулого не зізнається чітко як таке, свідома установка на точність відтворення, на його відповідність об'єктивної дійсності ще відсутній. Тому на цих ранніх щаблях відтворення далеко не є копією відтвореного. Воно містить безліч помилок, зрушень, змін, трансформацій; відтворення ще чітко не відокремилося від уяви.
У свою чергу уява, що завжди припускає деяку незалежність від безпосередньо даного, не відокремилося чітко від відтворення, поки ця незалежність якоюсь мірою не усвідомлена. Уява у власному змісті є лише тоді, коли плин образів перестає бути мимовільною зміною, як би перекручуванням образів-подань, стаючи вільним оперуванням образами, не зв'язаним установкою на відтворення. У міру сходження до усе більше високих щаблів або форм уяви воно усе більше чітко диференціюється від пам'яті.
Уява може, далі, передбачаючи майбутнє, створити образ, картину того, чого взагалі не було. Так М.В. Водоп'янов або И.Д. Папанін могли у своїй уяві уявити собі політ на Північний полюс і висадження на ньому тоді, коли це була тільки мрія, ще не здійснена й невідомо, чи здійсненна. Уява може, нарешті, зробити й такий відліт від дійсності, що створює фантастичну картину, що яскраво відхиляється від дійсності. Але й у цьому випадку воно якоюсь мірою відображає цю дійсність. І уява тим плодотворніше й цінніше, ніж у більшій мері воно, перетворюючи дійсність, відхиляючись від її, при цьому все-таки враховує її істотні сторони й найбільш значимі риси. Таким чином, і в цій формі, що відхиляється від дійсності аж до фантастики, уява не пориває зовсім з дійсністю.
Уява не абстрактна функція, а закономірно виступаюча сторона свідомої діяльності. На цій основі розвивається потім певна здатність, у міру того як уява формується в якій-небудь конкретній творчій діяльності.
Уява як уявне перетворення дійсності в образній формі може бути тісно зв'язано, сказали ми, зі зміною дійсності, з її практичним, діючим перетворенням. Передбачаючи результати нашої діяльності, мрія, створювана уявою, стимулює до того, щоб працювати над її втіленням у дійсності, щоб боротися за її здійснення. Д.И. Писарєв писала: «Якби людина був зовсім позбавлений здатності мріяти... якби він не міг зрідка забігати вперед і споглядати уявою своїм у цільній і закінченій картині той самий утвір, що тільки що починає складатися під його руками, - тоді я рішуче не можу представити, яка спонукальна причина змушувала б людини вживати й доводити до кінця великі й стомлюючі роботи в області мистецтва, науки й практичного життя...». Але зі стимулу до дії мрія уяви може іноді перетворитися й у заступник дії, перероджуючись у ту порожню мрійність, який деякі люди, як димовою завісою, затуляються від реального миру й необхідності його змінювати. Роль уяви і його характер істотно визначаються тим, що являють собою його продукти. Одні знаходять собі легеня й малоплодотворне задоволення в скороминущих і дозвільних мріяннях, прикриваючись завісою своєї фантазії від реальної справи. Іншими, наділеними достатніми творчими чинностями, перетворюють втілення своєї уяви в реальну справу творчості. Їхнього утвору вводять у реальний мир як би новий вимір. У створених художньою творчістю творах мистецтва люди споглядають перетворений, поглиблений образ миру, що далеко виходить за обмежені рамки їх часто вузького особистого існування; у практичному житті вони ламають застарілі норми й реально змінюють дійсність.
Уява відіграє істотну роль у кожному творчому процесі. Його значення особливо велике в художній творчості. Усякий художній твір, гідний цього імені, має ідейний зміст, але на відміну від наукового трактату воно виражає його в конкретно-образній формі. Якщо художник змушений вивести ідею свого добутку в абстрактних формулах так, що ідейний зміст художнього твору виступає поряд з його образами, не одержуючи адекватного й досить яскравого вираження усередині їх, його добуток губить свою художність.
Не менш необхідна уява - в інших формах - у науковій творчості. Ще великий англійський хімік XVIII в. Дж. Прістлі, що відкрив кисень, затверджував, що дійсно великі відкриття, до яких «ніколи не додумався б розважливий повільний і боягузливий розум», здатні робити лише вчені, які «дають повний простір своїй уяві». Т. Рібо схильний був навіть затверджувати, що якщо ми «підведемо підсумки кількості уяви, витраченій і втіленому, з одного боку - в області художньої творчості, а з іншого боку - у технічних і механічних винаходах, то ми знайдемо, що другий значно більше першого».