Навідміну від Арістотеля, Діоген Лаертській в своїх працях, де він проаналізував погляди стоїків Гекатона, Аполодора, показує, що все суще може бути або благом, або злом, або «байдужим». До блага, зокрема, відносяться справедливість, мужність, розсудливість. До зла - їх протилежності. Критерієм віднесення до блага або зла в даному випадку є здатність приносити користь або шкоду. «Байдужими» вони називають, наприклад, здоров'я, красу, силу, багатство, тому що їх можна вживати і на благо, і на шкоду. У поданні стоїків краще - це те, що має цінність, уникати - те, що не має цінності. Діоген Лаертський наводить приписуване їм найперше існуюче визначення багатозначного поняття цінності: «... цінність, за їх словами, є, по-перше, властиве кожному благу сприяти узгодженому життю; по-друге, деяке посередництво або користь, що сприяє життю, згідної з природою, - така користь приносить і багатство, і здоров'я ... »[18, c. 421] Цінності в розумінні стоїків, таким чином, носять інструментальний характер, будучи засобами, що дозволяють досягти блага, яке є кінцева та ідеальна мета.
Т. Гоббс вперше ставить питання про суб'єктивність, відносності цінностей, оскільки те, що одна людина називає мудрістю, другий називає страхом; один називає жорстокістю, а інший - справедливістю. За його поданням, ціннісні судження обумовлені людськими інтересами і схильностями, саме тому не можуть бути істинними у науковому сенсі. «Хороше» і «погане», за його словами, називається таким, коли є об'єктом, відповідно, бажання або відрази. При цьому залишається неясним, що ж, у свою чергу, визначає це бажання [ 39, c. 231].
Б. Спіноза більш критично ставиться до ціннісних понять, що являються лише «забобонами», які тільки заважають досягненню людьми свого щастя. Він вважає очевидним, що «розумна людина вибере собі за мету свою користь» [33, с. 329].
І. Кант перший зробив спробу надати научне значення етичним цінностям особистості. Для його поглядів було характерним уявлення про «автономію» моральних цінностей від будь – якого вищього джерела. Навідміну від своїх попередників, які визнавали релігіозне та божественне походження цінностей, Кант вважає, що мораль і обов´язок існують в розумі. Навпаки, саме з моралі виникає ціль, що сама по собі має «абсолютну цінність» - особистість кожної окремої людини [40].
Дещо протилежної думки дотрімується Є. Дюркгейм. У своїх працях він аналізував взаємовплив ціннісно - нормативних систем особистості і суспільства. Він вважав, що система цінностей суспільства уявляє собою сукупність ціннісніх уявлень окремих індівідів. Саме тому, за його словами, вона являється об'єктивною. [17, c. 259] Дюркгейм вважає, що шкала цінностей виявляється вільною від суб'єктивних і мінливих оцінок індивідів.
У роботах М. Вебера, У. Томаса і Ф. Знанецкого, Т. Парсонса прийняття особистістю цінностей суспільства виступає вже як послідовний процес. М. Вебер, що розуміє під цінностями установки тієї або іншої історичної епохи, виділяє дві стадії формування «культурно-історичної індивідуальності». Їм розділяються суб'єктивна оцінка об'єкта і «віднесення до цінності», яке перетворює індивідуальне враження в об'єктивне при співвіднесенні з історичною системою цінностей [12, c. 438]. У Томаса і Ф. Знанецкого цінності носять «ситуативний» характер. Центральне місце в їх теорії займає поняття «соціальна ситуація», що включає як об'єктивно існуючі соціальні цінності, так і суб'єктивні установки [14, с.96]. Формування системи цінностей особистості відбувається при «визначенні ситуації» індивідом за допомогою їх взаємодії та суперництва.
Т. Парсонс у своїй теорії соціальної дії оперує поняттям «соціальна система», яка в якості підсистем включає, з одного боку, потреби «діяча», а з іншого - цінності соціокультурного середовища. При «орієнтації діяча на ситуацію» відбувається взаємодія та взаємообмін ціннісно-нормативного змісту цих двох підсистем за допомогою інституціоналізації (узаконення суспільством в процесі легітимізації) і інтерналізації (внутрішнього прийняття особистістю в процесі соціалізації) [15, c.102-104].
Ряд дослідників (Ділігенській Г. Г., Дж. Фейдімен і Р. Фрейгер) вважають, що будь - який елемент трьохчленної структури особистості З. Фрейда може слугувати джерелом та місцем знаходження цінностей. Саме Г. Г. Ділігенскій зазначає, що Суперего містіть соціальні норми та цінності, а Его - цінності, що являються результатом «окультурування» несвідоміх стімулів Ід. Цінності Его, за його словами, «сильніше та біль істинні» загальноприйнятої системи цінностей [39, c. 226]. В. Е. Чудновський вважає, що деякі стимули сфери несвідомого, у свою чергу, засновані на «свідомо прийнятих» етичних цінностях - «вони ніби «опускаються»зверху і настільки глибоко й органічно засвоюються, що можуть протистояти не тільки свідомим намірам, але і інстинктивним потягу, і навіть у гіпнотичному стані не вдається вселити людині те, що суперечить міцно засвоєним цінностям » [37, с.25-35].
В австрійській психологічної школі (А. Мейнонг, X. Еренфельс, І. Крейбіг) цінності розуміються як виключно суб'єктивний феномен. За X. Еренфельсу, цінність об'єкта визначається його бажаністю, яка, у свою чергу, визначається можливістю отримання задоволення. Ієрархія цінностей, таким чином, вибудовується виходячи з здатності об'єктів приносити задоволення або незадоволення. А. Мейнонг зводить поняття цінності до можливості переживання якогось суб'єктивного «почуття цінності» [36, c. 10].
Болгарський дослідник В. Момов протиставляє цінності цільові (бажані, можливі) і цінності існуючі (або актуальні) [39, c. 35]. При подальшому аналізі цільових цінностей він класифікує їх на власне цінності-цілі, цінності-ідеали, цінності-бажання і цінності належного (нормативні цінності).
У ряді досліджень поняття «ціннісні орієнтації особистості» по суті збігається з термінами, що характеризують мотиваційно-потребностно або смислову сферу [8, c. 28]. Приміром, А. Маслоу фактично не розділяє поняття «цінності», «потреби» і «мотиви», В. Франкл - «цінності» і «особистісні смисли». У теорії А. Маслоу групи цінностей утворюють вертикальну ієрархію. За його словами, потреби та цінності «представляють собою не дихотомію, а узгоджену ієрархію, тобто вони залежать один від одного» [26, c. 301]. А. Маслоу виділяє дві основні групи цінностей:
- Б-цінності (цінності буття) - вищі цінності, властиві людям, що схильні до само актуалізації (істина, добро, краса, цілісність, подолання дихотомії, життєвість, унікальність, досконалість, повнота, справедливість, порядок, простота, легкість без зусилля та ін. );
- Д-цінності (дефіцієнтні цінності) - нижчі цінності, оскільки вони орієнтовані на задоволення певної фрустрованої потреби (мир, спокій, сон, відпочинок, залежність, безпека й т.д.).
Займаючи підлегле становище «Д-цінності» вибираються людьми «заради виживання», досягнення стану гомеостазу. Їх реалізація є «абсолютною необхідністю» і виступає передумовою «відчуття і функціонування» вищих «Б-цінностей», або «цінностей розвитку» [26, c. 303].
Вагомий внесок в вивчення питання щодо ціннісних орієнтацій зробив К. Клакхон [20, c. 50]. Він дав надзвичайно цікве тлумачення цінностей як аспекта мотивації, а ціннісних орієнтацій – як суб´єктивних концепцій цінностей або різновидів соціальних установок, що займають доволі високе положення в ієрархічній структурі діяльності особистості.
Ціннісні орієнтації, що визначають життєві цілі людини, виражають відповідно те, що є для нього найбільш важливим і має для нього особистісний сенс. Такої думки дотримувались К. А. Абульханова-Славська та А. В. Брушлінскій [3, c.200].Вони описують роль смислових уявлень в організації системи ціннісних орієнтації, яка виявляється в наступних функціях:
- прийняття (або запереченні) та реалізації певних цінностей; посилення (або зниження) їх значимості;
- утриманні (або втрати) цих цінностей в часі.
У той же час ряд авторів (В. Франкл, Ф. Василюк) вважають, що ціннісні утворення є базою для формування системи особистісних смислів. В. Франкл вважає, що людина знаходить сенс життя, переживаючи певні цінності. Ф. Е. Василюк пише, що сенс є граничним утворенням, в якому сходяться ідеальне і реальне, життєві цінності та можливості їх реалізації. Сенс, як цілісна сукупність життєвих відносин, у Ф. Є. Василюка є свого роду продуктом ціннісної системи особистості [39, c. 249].
Гордон Олпорт, у свою чергу, перший запропонував таке поняття як «класифікація цінностей»[38, c. 30]. Він виділив шість типів цінностей:
1. Теоретичні цінності, які надають найбільшу важливість і значення раціонального мислення і пошуку істини;
2. Економічні цінності, які стверджують приорітет практичної користі і вигоди;
3. Естетичні цінності, вище всього ставлять красу, гармонію і мистецтво;
4. Соціальні цінності, що надають найбільше значення людським взаєминам - любові, дружбі, відданості і т. д.;
5. Політичні цінності, що віддають виключну перевагу набуття влади і впливу;
6. Релігійні цінності, які першорядну важливість віддають перевагу певній системі уявлень (вірі).
Уявлення про систему цінностей особистості як ієрархії її переконань набуло поширення в американській соціальній психології. Так, М. Рокіч визначає цінності як «сталий переконання в тому, що певний спосіб поведінки або кінцева мета існування краще з особистої чи соціальної точок зору, ніж протилежний або зворотний спосіб поведінки, або кінцева мета існування» [40]. На його думку, цінності особистості характеризуються наступними ознаками:
• витоки цінностей простежуються в культурі, суспільстві і особистості;
• вплив цінностей простежується практично у всіх соціальних феноменах, які заслуговують на вивчення;
• загальна кількість цінностей, які є надбанням людини, порівняно невелике;