Якщо поведінка дитини раннього віку викликається певною ситуацією, домінуючим в даний момент почуттям, то дошкільник вже уміє стримувати себе. Проте ця здатність формується поступово.
Н. М. Матюшиной (1987) було проведене дослідження з метою виявлення можливості дітей 3-7 років стримувати свої безпосередні бажання. Випробовуваним пропонувалося протягом деякого часу не дивитися на певний предмет. У першій серії дослідів обмежувачем виступала заборона дорослого в чистій формі; у другій - отримання заохочувальної нагороди; у третій - покарання у формі виключення з гри; у четвертій - "власне слово" (обіцянка) дитини. Дані цього експерименту представлені в таблиці. 1.
Таблиця 1. Кількість дітей, стримуючих безпосередні бажання під впливом різних "мотивів-обмежень"
| Серія дослідів | Характер мотивів | Вік, років | |
| 3-5 | 5-7 | ||
| I. | Заборона дорослого в чистій формі | 46,7 | 67,0 |
| II | Заохочення-нагорода | 66,7 | 100,0 |
| III. | Покарання-виключення | 66,0 | 80,0 |
| IV. | "Власне слово" | 46,7 | 80,0 |
Результати дослідження показали, що дітям 5-7 років легше стримувати свої безпосередні спонукання, ніж їх молодшим товаришам. Відрізняється і спонукальна сила різних мотивів-обмежень. Найсильніше діє мотив заохочення, найменш слабким обмежувачем в обох групах виступає заборона дорослого, не посиленого іншими додатковими мотивами.
Мотив "власне слово" чинить істотний вплив на більш старших дітей, для молодших дітей він є ще слабким мотивом. На поведінку дітей починають чинити вплив і мотиви морального характеру, але у дітей 3-5 років вони ще слабо виражені.
Дослідження виявило також, що в умовах присутності дорослих і інших дітей діти проявляють більше здатності до заборони своїх безпосередніх спонукань, ніж у випадках поза видимим контролем.
Наявність співпідчиненості мотивів дає можливість дитині відмовитися від привабливої в даний момент речі, заняття заради виконання важливішого, хоча і, можливо, нуднішого заняття[7, c.257].
Мотиви діяльності в дошкільному і молодшому шкільному віці поступово перестають бути рівнозначними для дитини, вони придбавають певну систему, одні з них починають переважати над іншими. Те, які з мотивів виступатимуть головними, визначить спрямованість усієї поведінки дитини. У дошкільні роки стержень особи тільки починає складатися, але певна спрямованість в поведінці дитини вже спостерігається. Вона може бути різною від украй егоїстичної, індивідуалістичної до громадської, високоморальної (звичайно, в межах можливості цього віку).
Вже в дитячому віці в поведінці одних дітей проявляються тенденції творчого типу особи, а у інших - руйнівного, споживчого. Вихователям і батькам важливо за незначними на перший погляд ознаками помітити прояв певної тенденції в поведінці дітей, з тим, щоб вчасно уміло коригувати розвиток особистості дитини, формувати суспільно цінні потреби і мотиви, забезпечити кожній дитині повноцінні шляхи самовираження і самоствердження[3],[5],[20].
Таким чином, дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком мотиваційної сфери дитини. З'являються нові мотиви, які по своєму характеру можна визначити як громадські, такі, що чинять сильний вплив на усю поведінку дитини. Проте поява таких мотивів залежить від виховного впливу дорослих.
На цьому фоні також актуалізуються пізнавальні мотиви, що лежать в основі формування майбутньої учбової діяльності. І тут важливим являтиметься те, яким чином вихователь, батько або іншою значущий дорослий зможе правильно скористатися цією особливістю дошкільника для ефективної організації його учбової діяльності.
Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого.
З'являється можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини.
Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.
Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.
Особливості соціальної ситуації розвитку дітей-дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного засвоєння зовнішнього світу [3;28].
Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Окрім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.
Навчальна діяльність - це спілкування з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних ознак, групування предметів, складання оповідань, перелічування предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.
Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємозв'язані сторони - засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш диференційовано сприймати світ.
Ще в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання. Водночас же починається перехід від предметних зразків, які базуються на узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо)[3; 56].
Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їх систематизація - одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкільному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.
Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди властивостей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви вводяться на основі власних дій дитини з обстеження та використання відповідних еталонів.
У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та взаємозв'язків.
Перцептивні дії, адекватні об'єкту, починають формуватися у дітей п'яти - шести років, їх характерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.
У тісному зв'язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення дитини. Як уже зазначалося, наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спирається на образи уяви і здійснюється за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної самостійності, поступово відокремлюється від практичних дій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв'язання пізнавального мислительного завдання.
Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мислено ("про себе") оперувати об'єктами, порівнювати їх, розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес та його результати в судженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти явища оточуючої дійсності, з'ясувати їхні зв'язки, причини виникнення тощо.
Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно здійснюваного керування з боку дорослих за цим процесом.
Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.
Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.
Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.