Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення мислення
1.1 Поняття мислення
1.2 Теорії мислення
1.3 Розумові дії та операції мислення
1.4 Форми мислення та його різновиди
1.5 Процес мислення і розуміння
1.6 Індивідуальні особливості мислення
Розділ 2. Експериментальні вивчення особливостей мислення
2.1 Описання використаних методик
2.2 Результати дослідження особливостей мислення
2.3 Аналіз результатів дослідження особливостей мислення
Висновки
Додатки
Список використаної літератури
Вступ
Тема мислення розкриває таємниці складного пізнавального процесу, характерного тільки людині. Існує багато літератури, описуючої особливості та розвиток мислення, яке є важливим для існування особистості у світі. Людське мислення відкриває можливість глибокого та широкого пізнання світу, пізнання відносин та закономірних зв’язків між предметами та явищами навколишнього середовища, закономірності психіки людини. Мислення відіграє велику роль у пізнанні. У цій роботі можна вивчити будову мисленевої діяльності, умови виникнення та умови порушення функцій мислення. Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ в їх істотних зв’язках і відношеннях. Мислення вивчається не лише психологією, а ще й багатьма іншими науками.
Об’єкт дослідження – мислення як пізнавальний процес.
Предмет дослідження – індивідуальні особливості мислення.
Мета курсової роботи – дослідити на теоретичному рівні сутність людського мислення, розглянути існуючі теорії, які пояснюють особливості процесу мислення.
Завдання курсової роботи – розглянути поняття мислення, розумові дії та операції мислення, його форми та різновиди, зрозуміти різницю між процесом мислення та розуміння і охарактеризувати індивідуальні особливості мислення кожної людини.
Метод дослідження – аналіз та використання теоретичного матеріалу із різних джерел літератури та два методи, які складаються з тесту «Логічно-понятійне мислення», а також тесту «Логічність умовиводів».
Розділ 1. Теоретико-методологічні основи вивчення мислення
1.1 Поняття мислення
Пізнавальна діяльність мислення людини починається з відчуттів і сприймань. Мислення вивчає не лише психологія. Філософію цікавлять дуже прості запитання: що є первинним – матерія чи мислення?
Для філософії мислення постає передусім як суспільно-історичний процес, як історичний розвиток пізнавальних можливостей людства, як родове мислення людства, а в конкретно-психологічному аспекті акцент ставлять на мисленні конкретних людей, звичайно, зумовленого історичним розвитком.
А психологію цікавить сам процес породження та збереження продуктів пізнавальної роботи.
Психологічна наука в процесі свого історичного розвитку поступово відокремлювалася від філософії, тому не випадково, що в поле зору психологів передусім потрапили ті види мислення, які спочатку привертали увагу філософів. Це теоретичне, міркувальне мислення.
Один із видатних філософів Р.Декарт висунув формулу «Я мислю, отже, я існую»[1, с. 351]. Якщо залишити осторонь філософський зміст формули і розглядати його лише в конкретно-психологічному аспекті, то стає зрозумілим, що ця формула вочевидь висуває мислення на перший план у психічному житті людини, вважаючи мислення ознакою існування людини.
І цілком справедливо: ніщо так переконливо не доводить існування людини, як акт мислення.
Суттєвим є питання про диференціацію формально-логічного і психологічного аспектів у дослідженнях мислення. Об’єктом формально-логічного дослідження є основні форми мислення: поняття, судження, умовиводи. Відокремлення цих форм, їх систематизація і класифікація – важливе завдання формально-логічного дослідження мислення. На відміну від психології, логіка має справу насамперед із продуктами індивідуальної роботи, оскільки її цікавить правильне, істинне мислення. Психологія ж вивчає, як реально здійснюється мислення, яке не обов’язково є правильним.
Психолога цікавлять не лише ті ситуації, коли людина адекватно відтворює у своєму мисленні реальні особливості об’єкта, який вивчається, а й ті випадки, коли об’єкту приписують певні якості, яких він реально не має. Побільше, психологія вивчає порушене, викривлене мислення, яке виникає при певних захворюваннях. Аналіз мислення входить у компетенцію таких галузей психологічної науки, як нейропсихологія та патопсихологія.
Поняття «помилка» взагалі важко застосовувати до характеристики пошуку розв’язання завдання: те, що є «помилковим» з погляду кінцевого етапу, виконує часто дуже корисну підготовчу функцію [1, с.352].
Предмет психології мислення розміщений ніби на перетині двох галузей: тієї, що належить до компетенції психологічного вивчення, і тієї, яка становить предмет комплексних досліджень мислення. З цим пов’язана складність виокремлення предмета психології мислення, оскільки воно чітко не відмежоване від інших психологічних явищ, а психологічний підхід до його вивчення тісно переплітається з підходами інших наук. Виникає питання, з чим, власне кажучи, мають справу психологи, коли вони вивчають мислення. Ця реальність не є однорідною, оскільки існують різні види мислення, а також відмінності у підходах до його визначення, які реалізують різними науками.
Мислення, особливо в XX ст., інтенсивно вивчають і в межах природничих наук. Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає динаміку нервових процесів, з допомогою яких реалізуються акти людського мислення. Фізіологів цікавить насамперед динаміка нервових процесів, котрі забезпечують реалізацію функцій мислення. Психолог може абстрагуватись від цієї динаміки і вивчати будову самої мисленневої діяльності, її динаміку, умови виникнення, умови порушення тощо, це відносно автономне завдання.
Отже, на одному й тому ж нервовому субстраті, умовно кажучи, можуть розігруватись зовсім різні психологічні процеси мислення. Саме тому психологічний аналіз відносно незалежний від аналізу фізіологічного.
В останні десятиріччя мислення інтенсивно вивчали і продовжують вивчати у кібернетиці, в межах якої склались різні галузі, серед яких найбільший інтерес зумовлює та, яку називають «штучним інтелектом» [1, с.353].
Кібернетика розглядає мислення людини як інформаційний процес, фіксує те загальне, що є в роботі електронно-обчислюваних машин та в мисленні людини. А психологію насамперед цікавить специфіка людського мислення, його відмінності від інформаційних процесів, які реалізуються через сучасні технічні пристрої.
Відображаючи дійсність на чуттєвому рівні, людина одержує різноманітну інформацію про зовнішні властивості та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості в гамі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових та інших образів.
Але вичерпні знання про невідчутні, але істотні властивості та ознаки предметів дійсності людина одержує за допомогою мислення.
Мислення – це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів і явищ в їх істотних зв’язках і відношеннях.
Особливості мисленнєвого відображення дійсності є такими:
- мислення виражається в опосередкованому характері мисленнєвого відображення дійсності. Опосередкування можуть мати різний ступінь складності залежно від особливостей пізнавального завдання та предмета пізнання;
- мислення відображає істотні ознаки, які виражають сутність предметів і явищ, їхні причинно-наслідкові залежності;
- мислення має узагальнений характер відображення.
За допомогою мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для споріднених у тому чи іншому аспекті предметів, і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями.
Мислення людини нерозривно пов’язано з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки, оскільки у слові закріплюється нагромаджений пізнавальний досвід, який людина при потребі використовує.
Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає змогу:
- наукового пізнання світу;
- передбачення й прогнозування розвитку подій;
- практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм потребам та інтересам.
Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формуваннями її розумових та інших властивостей. Рівень його розвитку визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в навколишньому світі, як вона опановує обставини та себе.
Мислення кожної людини розвивається і формується в процесі її власної активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені загальним рівнем пізнання, якого досягло суспільство на певному етапі свого розвитку. Суспільна природа мислення виявляється також і в потребах суспільства, в характері тих пізнавальних завдань, на розв’язання яких воно спрямоване. Мислення як складний пізнавальний процес давно цікавить людство та різноманітні науки. Кожна наука розглядає його зі своєї точки зору. Без мислення людина не може існувати, бо відчуття та сприймання замало для відображення навколишнього середовища.
1.2 Теорії мислення
Розглянемо найвідоміші теорії, які пояснюють процес мислення. Їх можна поділити на дві великі групи:
- теорії, які виходять із гіпотези про наявність у людини природних інтелектуальних здібностей, які не змінюються під впливом життєвого досвіду;
- теорії, в основу яких покладене уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.
Концепції, за якими інтелектуальні здібності й сам інтелект визначають як сукупність внутрішніх структур, що забезпечують сприйняття й переробку інформації з метою здобування нового знання, становлять одну групу теорій мислення. Вважають, що відповідні інтелектуальні структури існують у людини від народження в потенційно готовому вигляді, поступово виявляючись у міру дорослішання організму.