5. Імена, запозичені із західноєвропейських мов, типу Альберт,Арнольд, Артур, Вільгельм, Франц, Жанна, Елеонора та подібні. Їх поширенню сприяли популярні твори зарубіжної художньої літератури, преса, радіо, кіно. Так, на честь героїнь трагедій Вільяма Шекспіра дівчаток називали Дездемоною, Джульєттою, Офелією, на честь героїні опери Джузеппе Верді «Травіата» - Віолеттою. Надмірне захоплення іншомовними іменами, характерне для 20-30-х років, уже в 40-х роках різко спадає.
6. Індивідуальні імена-новотвори, які виникають у колі тієї чи іншої родини. До таких, наприклад, можна віднести ім’я Вальжанна, згадане у творі І. Григурка «Ватерлінія».
У наші дні переважна більшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційних імен, успадкованої від поколінь, але естетично відшліфованої.
Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поряд з офіційними повними документальними іменами існують розмовно-побутові (скорочені, чи усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти.
Є підстави констатувати повну відсутність соціальної диференціації особових імен в Україні (однаковим набором імен користуються в родинах робітників, селян інтелігенції), інтенсивне зближення міського і сільського іменного репертуару.
Особове ім’я – це юридично зафіксоване слово, за допомогою якого (разом із формою по батькові та прізвищем) здійснюється індивідуалізація, чи, як кажуть фахівці, легалізація особи. За існуючими законами в нашій країні, батьки зобов’язані зареєструвати дитину протягом трьох місяців після її народження. Зафіксована в актовій книзі і в свідоцтві про народження тричленна формула має бути точно відтворена в наступних документах особи. Порядок присвоєння імені новонародженому визначається законодавством України.
До вибору імені батькам слід ставитися з усією відповідальністю, щоб не довелося їх дітям у майбутньому порушувати питання про зміну імені в юридичному порядку.
3.
3. Історія виникнення прізвищ
Люди мали імена протягом багатьох тисячоліть. Уже не стало єгипетської, грецької, римської цивілізацій, а людина так і залишалась тільки Іваном, Жаном чи Джоном. Згодом люди помітили, що одного імені не достатньо, аби відрізняти одну людину від іншої.
Більш впевнено можна стверджувати, що в Європі зародження прізвищ почалося в Італії, в її розвинутій північній частині, у Х-ХІ століттях. А звідти прізвища стали «перебиратися» до Франції, потім в Англію та Німеччину. Статистика приблизно така. У 1312 році у Франкфурті – на – Майні (Німеччина) без прізвищ були 66% жителів міста, а в 1351 році – тільки 34%. В Англії всі громадяни отримали прізвища в ХV столітті, а в Шотландії цей процес продовжувався до ХVІІІ століття. У 1526 році датський король наказав усім дворянським родинам вигадати собі прізвища. Приблизно такі ж вказівки отримали в ХVІ столітті і шведи. Колись безлике, безпрізвищне (це означає безпам’ятне ) населення Європи нарешті стало замислюватися про своє коріння, шанувати та поважати пращурів.
На території Російської Імперії здобуття прізвищ почалось значно пізніше та продовжувалось цілих чотири сторіччя! Вважається, щ о справжні родинні імена стали з’являтися у росіян у ХV-ХVІ століттях. Не плутайте їх з родовими прізвищами бояр, котрі були відомі ще в ХІVстолітті. І , звичайно ж, у першу чергу це стосувалося дворян та купців. Величезна кількість селян до падіння кріпацтва не мали прізвищ. Існували, правда, вуличні імена, але їх ніхто не фіксував, і вони часто змінювалися. Через це в однієї родини виявлялося зразу декілька «вуличних прізвищ».
Як же виникли російські прізвища? У більшості населення Росії – це плід творчості царських чиновників. Величезна, переважно селянська держава в1861році (рік скасування кріпацтва ) стало проблемою дати населенню прізвища. І пішла писати губернія! У родинне ім’я перетворювалось батьківське ім’я або ім’я діда.
Як відомо, ім’я – індивідуальна назва тієї чи іншої особи, її не обов’язково передавати своїм дітям. Чоловічі імена ще продовжують жити в наступному поколінні як форми по батькові. Прізвище–спадковенайменування, що переходить із покоління в покоління, є вирішальним при встановленні родинних зв’язків. Грамотне, з дотриманням літературних норм, реєстрування прізвищ має і соціальне, і культурно – естетичне значення.
Українські прізвища відзначаються великою різноманітністю як щодо джерел виникнення, так і щодо граматичної будови.
Відомо, що більшість українських прізвищ походить від особових імен.
Назва предмета для того, щоб стати основою прізвища, часто повинна перед цим побувати ім’ям людини. Але це не означає, що наші прізвища походять тільки від особових імен. Ми знаємо багато інших слів, що дають їм початок. Проте всі ці слова так чи інакше означають людей. Сюди відносяться перш за все найменування різних фахів людини, професій (чоботар – Чоботаренко, коваль – Ковальов, Коваль, Коваленко), звань та ступенів (піп – Попов, комісар – Комісаренко, староста – Старостин), суспільних положень (багач – Багачов, сирота – Сиротин, кулак – Кулаков). Початком багатьох прізвищ послужили, безсумнівно, прізвиська. Однак це трапилося набагато пізніше, майже у наші часи, коли «мирські» народні імена були зовсім витиснуті прийнятими церквою «календарними» і залишилися жити тільки в якості необов’язкових глузливих прізвиськ.
Таким чином можна зробити висновок, що походження прізвищ має декілька основних напрямків:
1. Прізвища, що утворилися від власних імен батьків та дідів.
2. Прізвища, що утворилися від назви роду діяльності, професії чи фаху людини.
3. Прізвища, що утворилися від назви місцевості, де народилася чи проживала людина.
4. Прізвища, що утворилися від прізвиськ людей.
5. Прізвища, що утворилися від назв церков та церковних свят.
6. Прізвища, що утворилися шляхом перекладу їх основ на іншу (часто латинську або грецьку) мову.
Сучасні прізвища українців масово почали народжуватися в період інтенсивного утворення нашої нації, коли майже все населення вже мало новітні особові імена й відвикало носити напівофіційні наймення та прізвиська, - десь між ХІ і ХІІІ сторіччями. Значна частина селянства не мала їх, однак,ще й на початку минулого століття.
Основою деяких українських прізвищ інколи ставало не батьківське, а материнське наймення. Такі матроніми одержували здебільшого позашлюбні діти.
Наші пращури охоче обирали собі прізвища, утворені від різних географічних термінів, зокрема назв сіл, міст, країв, гір, рік, озер тощо.
Безмежний ряд українських прізвищ - дитя українських назв різних професій, занять, ремесел тощо. На терені України такі найменування вживалися здавна. Однак спочатку вони були звичайними особовими, «мирськими». Прізвищами вони стали вже десь після занепаду «мирських» наймень.
Такі прізвища мають, звісно, й інші народи.
Розглянемо на прикладі прізвища Коваль (це прізвище учениць 5-А класу Олени та Ганни) відповідність його до іноземних прізвищ у таблиці.
| Країна | Прізвище |
| Україна | Коваль |
| Росія | Кузнецов |
| Польща | Ковальський |
| Німеччина | Шмідт |
| Англія | Сміт |
| Франція | Фері |
| Італія | Фереро |
| Сірія | Гаддао |
4. Ім’я та доля
Ім’я та характер, ім’я та моральний вміст особистості, ім’я та доля людини – чи існує між такими поняттями зв’язок? Над цим питанням замислювалися ще наші пращури та відповідали на них позитивно.
Людина, її ім’я, сутність, лінія поведінки, її майбутнє нерозривно пов’язані між собою.
Ім’я ототожнюється з людиною, через нього вона усвідомлює сама себе та спілкується з навколишнім середовищем. Якщо звучання імені людини може викликати в інших людей будь-яке почуття, то це почуття буде автоматично переноситися на власника цього імені.
Можна вирізняти основні моменти впливу імені на психіку людини:
1)Підсвідоме сприйняття слова через його ритмічність, пластичність, мелодійність. Через несвідомість такого впливу від нього доволі важко буває визволитися.
2)Розповсюдженість. При цьому сила впливу імені тим більша, чим менше воно вживається.
3)Асоціації, пов’язані з іменем.
4)Образ героїв історії та культури, що мали це ім’я.
5)Конкретна суть та значення імені як слова.
Ім’я людини – це деяка матриця особистості, яка припускає певний зв'язок з навколишнім середовищем. Не можна бути достеменно впевненим, що цей зв'язок проявиться в житті людини повною мірою – дуже багато залежить від виховання людини, її особистої праці над собою; але все ж таки енергія, що міститься в людському імені, безсумнівно, буде впливати на людину та, визначивши її характер, цю енергію можна з успіхом використовувати для досягнення тих чи інших цілей.
Значення та вплив імені на конкретну людину треба розглядати невід’ємно від значення по батькові. Характер людини залежить не тільки від її імені. Люди з однаковим ім’ям по батькові схоже поводяться у стандартних ситуаціях. По батькові несе у собі генну інформацію, те, що закладено від самого народження. Тому ці поняття у житті особистості тісно пов’язані між собою.
Обираючи ім’я для дитини, перш за все треба знати значення по батькові. Негативні риси характеру, що дістануться людині від імені по батькові треба пом’якшувати та приглушати іменем. Не дуже гарну характеристику одного з компонентів можна з успіхом компенсувати позитивним значенням іншого компоненту.