Вище згадувалося про афект неадекватності. Цей психічний стан виникає як спроба особистості із завищеною самооцінкою захистити себе від реальних обставин і зберегти звичайну самооцінку. На жаль, це приводить до порушення відносин з іншими людьми. Переживання образи і несправедливості дозволяє відчувати себе добре, залишатися на належній висоті у власних очах, вважати себе потерпілим або скривдженим. Це прославляє людину в її власних очах і виключає незадоволеність собою.
Потреба в завищеній самооцінці задовольняється, і відпадає необхідність змінити її, тобто упритул зайнятися саме управлінням. Це не кращий спосіб поведінки, і слабкість подібної позиції виявляється негайно або через деякий час. Неминуче виникають конфлікти з людьми, які мають інші уявлення про цього студента, його здібності, можливості і цінність для суспільства. Афект неадекватності — це психологічний захист, він є тимчасовою мірою, оскільки не вирішує основної задачі, а саме — радикальної зміни неоптимальної самооцінки, виступаючою причиною виникнення несприятливих міжособових відносин. Психологічний захист годиться як прийом, як засіб рішення найпростішої задачі, але не підходить для просування до головного, стратегічної мети, розрахованої на все життя.
Оскільки самооцінка складається під впливом оцінки оточуючих і, ставши стійкою, міняється дуже поволі, то змінити її можна, змінивши відношення оточуючих. Тому формування оптимальної самооцінки сильно залежить від справедливості оцінки всіх оточуючих людей. Особливо важливо допомогти підняти неадекватно занижену самооцінку, допомогти повірити у себе, в свої можливості, в свою цінність [27, 283].
Оскільки кожна людина прагне позитивного образу «Я», низька самоповага переживається як неприємний стан, а ухвалення себе асоціюється із звільненням від травмуючих переживань. Це спонукає людей поступати так, щоб зменшувати суб'єктивну вірогідність самознищення і підвищувати суб'єктивну вірогідність ухвалення себе. Люди, сильніше інших страждаючі від самоприниження, відчувають потребу в тому, щоб своєю поведінкою змінити цей стан. Тому людей, в цілому приймаючих себе, завжди значно більше, ніж запобігаючих собі, схильних до самоприниження.
Висновки до розділу 2
Для дослідження рис особистості було обрані наступні методики: «Вивчення ригідності мислення», «Шкала самоповаги Розенберга» та «Особова агресивність і конфліктність». Після проведення дослідження були сформовані практичні рекомендації щодо формування рис особистості.
По проведенню методик дослідження були отримані наступні результати:
«Вивчення ригідності мислення»: після проведення дослідження за методикою всі респонденти показали достатній рівень гнучкості мислення.
«Шкала самоповаги Розенберга»: після проведення дослідження за методикою всі респонденти показали достатньо виской рівень самоповаги.
«Особова агресивність і конфліктність»: після проведення методики можна зробити загальний висновок, ніхто з респонденті не виявив повищених показників негативних проявів таких як «показник негативної агресивності» та «загальний показник конфліктності» всі респонденти показали середній рівень за цими показниками.
Під впливом оцінки оточуючих в особистості поступово складається власне відношення до себе і самооцінка своєї особистості, а також окремих форм своєї активності: спілкування, поведінки, діяльності, переживань. Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб людини — потребою в самоутвердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті, затвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих і в своїй власній думці.
Висновки
Для дослідження проблем рис особистості психологія використовує ряд соціологічних категорій, наприклад, структура особистості, соціальна активність, адаптація, соціалізація, норми, інтереси, мотиви, проблеми, ціннісні орієнтації, установки, поведінка, діяльність, типи особистості. Однією з найважливіших серед них є структура особистості, тобто сукупність найважливіших елементів особистості, взаємодії між якими реалізують її сутність.
У сучасній психології намітилося кілька підходів до дослідження структури рис особистості. Один з них можна визначити як “культурологічний” (або культурно-діяльнісний). Найважливішими компонентами структури особистості згідно з таким підходом є пам'ять, культура і діяльність. Пам'ять розуміється як система знань, що їх особистість засвоїла, інтегрувала в процесі життєвого шляху. Пережита реальна дійсність відбита в пам'яті у вигляді як наукових, так і щоденних знань. Ті й інші оформлені залежно від характеру цілей, який добивається особистість.
Культура особистості розглядається як сукупність соціальних норм і цінностей, практичної діяльності.
Діяльність розуміється як взаємодія людини з навколишньою природою з метою реалізації своїх потреб та інтересів.
Наступний підхід позначається як нормативний. Його сутність полягає у виділенні сукупності найважливіших рис ідеальної особистості, до досягнення яких слід прагнути. Такими нормативними елементами структури особистості є світогляд, духовне багатство, моральність. Такі нормативні структури мали “особистості комуністичного типу”, “всебічно розвинені особистості” та ін. Проте такі підходи малопридатні для реальної виховної роботи.
І, нарешті, функціональний підхід, сутність якого полягає у виділенні тих якостей структурних елементів рис особистості, якими вона наділена як реальних суб'єкт життєдіяльності. Такими елементами, завдяки яким особистість функціонує в оточуючому світі, є соціальний статус, соціальна роль і спрямованість особистості.
Під соціальним статусом особистості в психології розуміють її співвідносне положення в суспільній структурі. Вживання поняття “соціальний статус” у психологічному розумінні пов'язують з англійським істориком С. Мейном, а розвиток соціологічних теорій соціального статусу – з іменами Р. Лінтона, Ф. Мерілла.
У західній соціології соціальний статус визначає положення особистості в суспільстві згідно з віком, статтю, походженням, добробутом, професією, освітою, сімейним станом.
Усі теорії соціального статусу визнають виконання індивідом, що займає статус, певної соціальної ролі. Під соціальною роллю, як правило, розуміють нормативний взірець поведінки індивіда згідно з соціальною позицією, яку він займає, і виконання ним відповідних функцій. Із соціальною роллю звичайно пов'язують певні права та обов'язки індивіда. Зазначимо, що ступінь реалізації ролей залежить не лише від їх змісту. а й від можливостей і якостей самого індивіда. У разі невідповідності між роллю і набором якостей особистості може виникнути соціальний конфлікт. Причиною цього конфлікту може бути також невідповідність рольових вимог одночасно виконуваних індивідом ролей.
Не слід забувати. стверджує Я. Щепанський, що “з точки зору загальної теорії поведінки індивіда і поведінки спільноти біологічні, а особливо біопсихічні, рушійні елементи особистості та їх психологічні механізми важливі, і соціолог не може нехтувати знанням їх”. [43, 66].
Список використаної літератури 39
1. Абрамова Г.С. Практическая психология / Г.С.Абрамова - Екатеринбург: Деловая книга, 1998.- 368с.
2. Андрющук А.О. Реалізація на персональному комп'ютері визначення "Коефіцієнту інтелекту" за Г. Айзенком/ А.О. Андрющук, Б.І. Горбачов; Східноукр. держ. ун-т.- Луганськ: Східноукр. держ. ун-т, 1998.- 57с.
3. Бурлачук Л.Ф., [словарь-справочник по психодиагностике] / Л.Ф. Бурлачук, С.М. Морозов – СПб.: Питер, 2001. – 528с.
4. Вереина Л.В. Практикум по психодиагностике: [учебное пособие ] / Л.В. Вереина, С.В. Баранова– Луганск: Изд-во ВНУ им. В.Даля, 2002. – 184с.
5. Губенко О.В. Внутрішня свобода як умова активізації творчого потенціалу особистості/ О.В. Губенко // Практична психологія та соціальна робота.- 2003.- №10.- С.1-5.
6. Деркач А.А. Психология развития личности: развитие познавательных способностей / А.А.Деркач, В.С.Лазаренко; Рос. акад. гос. службы при Президенте РФ.- Луганск: Шлях, 1998.
7. Дружинин В.Н. Экспериментальная психология / В.Н. Дружинин – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 320с.
8. Дьяченко М.И. Психология: Словарь-справочник / М.И. Дьяченко - Минск: Хэлтон, 1998. – 399 с.
9. Кон И.С. Психология ранней юности / И.С. Кон – М.: Просвещение, 1989. – 255с.
10. Краткий психологический словарь / [ред.-сост. Л.А. Карпенко; под общ. ред. А.В. Петровского и М.Г. Ярошевского]. - Ростов-н/Д.: Феникс, 1998. – 512 c.
11. Методы исследования в психологии: квазиэксперимент: [учебное пособие для вузов]. – М.: Издательская группа «ФОРУМ» - «ИНФРА-М», 1998. – 296с.
12. Немов Р.С. Психология: [учебник для вузов] В 3 кн. / Р.С. Немов Кн.3. Психодиагностика. Введение в научное психологическое исследование с элементами математической статистики. – М.: ВЛАДОС, 1998.– 632с.
13. Непомнящая Н.И. Психодиагностика личности: Теория и практика / Н.И. Непомнящая– М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 20001. – 192с.
14. Основы психодиагностики: [учеб. пособие/ под общ. ред. А.Г. Шмелева]. - Ростов/н Д.: Феникс, 1996.– 544с.
15. Основы психодиагностики: Учеб.пособ./ Под общ. ред. А.Г.Шмелева.- Ростов/н Д.: Феникс, 1996.- 544с.
16. Овсянецька Л. Творчий потенціал людини: соціально-психологічна парадигма / Л. Овсянецька // Соціальна психологія. - 2004. - №2. - С.140-145.
17. Определение направленности личности (ориентационная анкета): ТЕСТ // Персонал. - 2004. - №9. - С. 79
18. Психологическая помощь и консультирование в практической психологии / М.К.Тутушкина, Е.Г.Булгакова, М.А.Гулина и др.; Под ред. М.К. Тутушкиной. - СПб: Дидактика Плюс, 2001.- 347с.
19. Психологический словарь / [авт.-сост. В.Н. Копорулина, М.Н. Смирнова, Н.О. Гордеева, Л.М. Балабанова; Под общ.ред. Ю.Л. Неймера]. – Ростов/н-Д.: Феникс, 2003. – 640с.