Популярна в психотерапевтів позиція Е.Г. Ейдемиллера й В. Юстицкиса, що полягає в тому, що вибір того або іншого способу організації й проведення сімейної терапії залежить від особливостей родини, а не визначається теоретичними порадами сімейного психотерапевта.
Ведення родини одним психотерапевтом або різними (паралельно), організація місця проведення психотерапії, інтенсивна й часта, або додаткова й рідка сімейна психотерапія - все це визначається складною сукупністю умов, які потрібно враховувати й гнучко вирішувати.
Основним, що повинне визначати організацію процесу сімейної терапії, повинне бути забезпечення можливостей для застосування найрізноманітніших стилів і їхньої швидкої зміни якщо буде потреба. Ейдемиллер і Юстицкис говорять про необхідність сполучення будь-яких способів організації й ведення сімейної психотерапії, що відповідають умовам і дають позитивним результатам.
Ми повторюємо, що слідом за В. Сатир, О.О. Бодальовим, В.В. Століним і ін. розуміємо під сімейною психотерапією систему психологічних впливів, спрямованих на зміну міжособистісних відносин у родині а також прищеплювання дитині й членам його родини соціально прийнятних навичок поводження й способів особистісного реагування.
При цьому передбачається, що в основі методу спільної сімейної психотерапії лежить допущення про те, що причини психологічних проблем і шляхи їхнього рішення нерозривно пов'язані з функціонуванням родини як цілісної структури. Проблеми, що приводять родину до сімейного терапевта, зачіпають кожного члена родини, набувають особистісного сенсу для кожного, переломлюючись через риси, якості й стиль життя. Тому в сімейній терапії робота проводиться з усією родиною, а не з кожним її представником окремо. Ми вважаємо, що окремо допомогти одному члену родини, не допомагаючи близьким, рідним людям, практично неможливо.
На даний момент більшістю дослідників підтримується така точка зору, при якій присутність на сесії всіх членів родини, саме по собі розглядається як фактор, що підвищує ефективність сімейної психотерапії. Це ще раз свідчить про необхідність проведення сімейної терапії з усією родиною.
На підставі вивчених літературних даних ми прийшли до наступних висновків:
По-перше, сімейна терапія має ефект у родинах, члени яких об'єднані близькими, хоча й перекручених зв'язках. По-друге, психологічно сімейна психотерапія веде до руйнування того або іншого стереотипу, сімейного міфу, що вже дав тріщину. Терапевт при цьому опирається на здорового члена родини, людини, на який найбільше можна покластися, хто найменше перекручений дисгармонійними відносинами. По-третє, терапевтові дуже важливо визначити реального пацієнта, тобто того члена родини, хто найбільше страждає. Чаші всього він не звертається по допомогу, і реально є "козлом відпущення".
Вірджинія Сатир уводить у контекст сімейної терапії таке поняття, як "біль" родини, тобто головну її проблему, Р. Бендлер і Д. Гриндер розглядають "біль" у внутрісімейних відносинах як сигнал для терапевтичного втручання, тобто вона виступає як симптом, що свідчить про необхідність психотерапевтичної допомоги. Карл Витакер уважає, що біль у родині усунути не можна, її можна тільки творчо використовувати.
Виходячи із цих міркувань, сімейному терапевтові необхідно вміти чітко визначати головну проблему родини, і направляти свої зусилля на те, щоб вона (біль) сприяла росту як родини в цілому, так і окремих її членів.
Інтегрувавши розглянуті нами різні підходи в організації й проведенні сімейної терапії, ми систематизували основні принципи сімейної психотерапії:
1) Концентрація терапевта на всій родині в цілому (хоча найчастіше обіг пов'язане із проблемою дітей).
2) Не можна встановлювати сепаративні стосунки зі членами родини, члени родини не можуть і не повинні мати секретів друг від друга.
3) Будь-які внутрісімейні порушення - результат сімейних відносин, а не чия-або персональна провина, почуття провини не повинне фігурувати в ході роботи з родиною.
4) Працюючи з родиною, треба виходити з того, що будь-які сімейні проблеми мають не тільки негативні, але й позитивні причини.
5) Необхідно пам'ятати, що в будь-якій родині є потенціал для змін і росту.
6) Взаємне прийняття терапевта й родини
Узагальнивши теоретичні положення й практичні рекомендації, можна зробити висновок, що сімейна психотерапія спрямована насамперед на:
1) Збільшення спонтанності висловлень членів родини про свої бажання, почуття, ідеалах, цінностях, побоюваннях, тобто: збільшення відкритості комунікації.
2) Закріплення нових способів спілкування в родині, що означає усвідомлення й вільне прийняття нових різноманітних способів взаємодії, можливостей зміни свого поводження, вільний вибір різних способів комунікації.
3) Руйнування внутрісімейних стереотипів, що створили неблагополуччя у відносинах.
4) Усвідомлення членами родини ролей, які вони грають, їхнє закріплення або заміна.
5) Підвищення психолого-педагогічної грамотності батьків.
6) Розуміння родиною своєї єдності, взаємозалежності.
7) Підвищення сенситивності батьків до дитині.
8) Можливість родини відкрито виражати гаму почуттів.
На підставі проаналізованих даних ми відзначили наступні загальні положення в організації й проведенні сімейної психотерапії:
1) Вивчення ресурсів родини за допомогою психологічної діагностики; збір анамнезу родини "очима всіх її членів".
2) Установлення бажаного стану в процесі психотерапевтичної бесіди.
3) Психотерапевтична робота - організація психологічного впливу на окремих членів родини й родину в цілому з метою досягнення бажаних змін у їхньому житті.
4) Закріпляючі дії терапевта, спрямовані на підтримку нових форм взаємодії, досягти яких удалося в ході сімейної терапії.
У процесі сімейної терапії психотерапевт:
1) направляє свої зусилля на встановлення довірчих відносин зі членами родини;
2) головне завдання терапевта - вивільнення потенційних можливостей, які є в членів родини;
3) створює відносини, що допомагають (суть таких відносин базується на конгруентності терапевта, емпатії, прийнятті родини такий, яка вона є - "тріада Роджерса").
4) акцентує увагу на почуттях родини по відношенню друг до друга;
5) залучає всю родину до участі в обговоренні сімейних проблем;
6) стимулює висловлення членами родини своїх переживань, тривог, побоювань - "тут і тепер".
До теперішнього часу сформувалося значне число всіляких видів допомоги родині: сімейні консультації, служби знайомств, різні види сімейної освіти, сексологічні, психологічні, педагогічні кабінети. Надзвичайно різноманітна їхня діяльність: допомога в створенні родини (служби знайомств для самотніх) і її зміцненні (консультації для конфліктуючих і чоловіків, що розводяться), у вихованні дітей (консультації й центри для батьків), сімейна профілактика, сімейна психологічна допомога неблагополучним родинам, консультування з питань родини й шлюбу й т.д. Здійснюється пошук взаємозв'язку й шляхів взаємодії між всіма цими численними формами. На допомогу родині приходять фахівці різних профілів: сексологи, психологи, психіатри, педагоги.
1. Альошина Ю.Е. Індивідуальне й сімейне консультування. - К., 2004
2. Бендлер Р., Гриндер Д., Сатир В. Сімейна психотерапія - К., 2003
3. Витакер К. Міркування психотерапевта. - К., 2004
4. Грановська Р.М. Елементи практичної психології. - К., 1998
5. Дружинін В.И. Психологія родини. - К., 2003
6. Ковальов С.В. Психологія сімейних відносин. - К., 1997
7. Роджерс К.Р. Погляд на психотерапію. Становлення людини. - К., 1994
9. Сатир В. Як будувати себе й свою родину. - К., 1992