Курсова робота
на тему: «Стратегії переговорів в ситуації конфлікту»
Вступ
1. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми стратегії переговорів в ситуації конфлікту
1.1 Конфліктна ситуація, сутність та особливості прояву конфліктної ситуації
1.2 Загальна характеристика та функції переговорів
1.3 Моделі та стратегії переговорів
1.4 Роль темпераменту в діяльності людини
2. Організація дослідження стратегій переговорів в ситуації конфлікту
2.1 Обґрунтування методів та методик дослідження
2.2 Аналіз результатів дослідження
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
конфліктний поведінка суперництво компроміс
Актуальність теми. В сучасному житті співробітництво людей не можливе без виникнення конфліктів. Конфлікт виступає, як один із способів досягнення своєї цілі, але врахування інтересів іншої сторони може призвести не тільки до досягнення власних цілей, а й до довгої плідної праці між суперниками, що неодмінно принесе більше переваг ніж одноразова «перемога».
У будь-якому конфлікті кожен учасник оцінює і співвідносить свої інтереси та інтереси суперника, ставлячи собі питання: «Що я виграю..?», «Що я втрачу.?» На основі такого аналізу можна свідомо обирати ту або іншу стратегію поведінки (суперництво, співпраця, компроміс, ухилення або пристосування). Але часто буває так, що віддзеркалення цих інтересів відбувається несвідомо, і тоді поведінка в конфлікті наповнюється потужною емоційною напругою і носить спонтанний характер, що призводить до небажаних наслідків.
Гіпотеза дослідження: вибір позиційного торгу як стратегії переговорів в конфліктній ситуації характерно для людей з холеричним типом темпераменту.
Методологічна база дослідження. В даному дослідженні використовується тест EPI Айзенка (адаптація А. Г. Шмельовим); методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса. Адаптація Н. В. Грішиної
Конфліктна ситуація — це нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту [13].
Виникнення і розвиток конфліктів обумовлений дією чотирьох груп факторів і причин: об'єктивних, ділових, соціально-психологічних і особистісних. Перші дві групи факторів носять об'єктивний характер, третя і четверта — суб'єктивний.
Розуміння об'єктивно-суб'єктивного характеру причин конфліктів стане дуже корисним надалі при визначенні способів попередження міжособистісних конфліктів, виробленні оптимальних стратегій поведінки людей у типових конфліктах. До числа об'єктивних причин конфліктів можна віднести головним чином ті обставини соціальної взаємодії людей, які привели до зіткнення їхніх інтересів, думок, установок і т. п. Об'єктивні причини приводять до створення перед конфліктної обстановки — об'єктивного компонента перед конфліктної ситуації.
Суб'єктивні причини конфліктів в основному пов'язані з тими індивідуальними психологічними особливостями опонентів, які приводять до того, що вони вибирають саме конфліктний, а не будь-який інший спосіб розв'язання об'єктивного протиріччя, яке склалося. Людина не йде на компромісне вирішення проблеми, не поступається, не уникає конфлікту, не намагається обговорити і разом з опонентом взаємовигідно розв'язати протиріччя, яке виникло, а вибирає стратегію протидії. Практично в будь-якій перед конфліктній ситуації є можливість вибору конфліктного чи одного з неконфліктних способів її розв'язання. Причини, у силу дії яких людина вибирає конфлікт, у контексті сказаного вище носять головним чином суб'єктивний характер.
При короткому розгляді характеру взаємозв'язків між об'єктивними і суб'єктивними причинами конфліктів можна відзначити наступне. По-перше, твердий розподіл об'єктивних і суб'єктивних причин конфліктів, а тим більше їхнє протиставлення, очевидно, неправомірне. Будь-яка об'єктивна причина відіграє свою роль у виникненні конкретної конфліктної ситуації, у тому числі через дію суб'єктивних факторів. Наприклад, якби на заводі була розроблена і колективно схвалена нормативна процедура заміщення вакантних керівних посад, то кількість конфліктів, пов'язаних з боротьбою за просування по службі, зменшилася б. Але розробка такої процедури залежить від особистісних якостей керівників заводу, тобто від суб'єктивного фактора. Тому більшість об'єктивних причин певною мірою суб'єктивні. У свою чергу суб'єктивні причини конфліктів часто в кінцевому рахунку об'єктивно детерміновані.
По-друге, мабуть, немає жодного конфлікту, що у тій чи іншій мірі не був би обумовлений крім суб'єктивних і об'єктивними причинами. У той же час важко знайти перед конфліктну ситуацію, що виникла в силу об'єктивних обставин, яку не можна було б розв'язати неконфліктним способом. У будь-якому міжособистісному конфлікті завжди ту чи іншу роль відіграє суб'єктивний фактор. Якщо людина суб'єктивно не прийме рішення про початок конфліктної протидії, конфлікту не буде. Тому практично в будь-якого конфлікту існує комплекс об'єктивно-суб'єктивних причин [11].
У цілому причинність у соціальному середовищі характеризується величезною складністю і заплутаністю. Практично кожна соціальна дія тягне за собою цілий ланцюг різних, часом суперечливих за своїм значенням, дій. Дуже часто сам конфлікт може бути викликаний безвинними для стороннього спостерігача діями індивіда або групи, що можуть знаходитися, часом, у дуже віддаленому зв'язку з конфліктуючими сторонами.
Загалом, виникнення і розвиток причин конфліктів можна об'єднати в кілька груп: це об'єктивні причини, організаційно - управлінські, соціально — психологічні, особистісні. Перші дві групи причин несуть у собі об'єктивну основу конфліктів, дві останні - суб'єктивну.
Розглядаючи характер взаємозв'язків між об'єктивними і суб'єктивними причинами конфлікту, необхідно враховувати такі обставини: по-перше, не можна жорстко розділяти суб'єктивні й об'єктивні причини конфліктів, а так само і протиставляти. Будь-яка об'єктивна причина відіграє свою роль у виникненні конкретної конфліктної ситуації, зокрема з причини дії суб'єктивних чинників. По-друге, немає таких конфліктів, що не були б викликані тільки суб'єктивними або об'єктивними причинами. Якщо людина особисто не приймає рішення про початок конфліктної протидії, навіть в умовах міжособистісних протиріч, конфлікту не буде. Практично будь-який конфлікт несе в собі цілий комплекс об'єктивно - суб'єктивних причин. Тобто більшість об'єктивних причин певною мірою є суб'єктивними, а більшість суб'єктивних причин конфліктів врешті-решт об'єктивно детерміновані.
Розглянемо першу групу об'єктивних причин конфліктів.
Природне зіткнення матеріальних і духовних інтересів у процесі життєдіяльності. Постійно спілкуючись у процесі своєї життєдіяльності, людина зіштовхується з численними проблемами, які їй необхідно вирішити, і ці численні зіткнення є необхідними. Участь або не участь у більшості цих зіткнень не залежить від волі або бажання людини, саме це і створює об'єктивну основу можливих конфліктних ситуацій.
Недостатня розробка правових і нормативних процедур вирішення соціальних протиріч, що виникають у процесі взаємодії людей.
Недостатність духовних і матеріальних благ для життєдіяльності тих або інших соціальних груп населення.
Стійкі стереотипи міжособистісних і між групових відносин. Більшість стереотипів мають великий історичний стаж, є й такі, які сформувалися досить недавно.
Групу об'єктивних причин, що можуть впливати на конфліктність людей, також можуть складати недостатньо досліджені сьогодні наукою екологічні нормативи, явища електромагнітних полів, активність сонця, техногенність середовища і так далі.
Другу групу об'єктивних причин складають причини організаційно - управлінського характеру.
Структурно-організаційні причини конфліктів породжуються невідповідністю структури організацій тій діяльності, якою вони займаються. Причинами можуть бути: по-перше, помилки, допущені при створенні організації. По-друге, часті зміни завдань і діяльності організації породжують численні невідповідності. Чим менш гнучко керівництво організації пристосовує її структуру до вимог діяльності, тим більше в організації може виникати конфліктів.
Функціонально - організаційні причини конфлікту виникають через дисфункціоналізацію зв'язків організацій з навколишнім середовищем, між структурними елементами організації, між окремими працівниками. Ефективна робота організації неможлива без функціональних зв'язків із зовнішнім середовищем, структурними елементами організації.
Особистісно-функціональні причини конфліктів виникають за умови невідповідності рівня працівника щодо вимог тієї посади, яку він обіймає.
Ситуаційно - управлінські причини конфліктів виникають при виникненні помилок, що були допущені в процесі прийняття управлінських рішень.
Третя група причин конфліктів представлена соціально-психологічними причинами. Чітких границь між групами, як ми уже відзначали, не існує, тому ми можемо говорити про виділення декількох типових причин, що мають соціально - психологічний характер.
Недостатня інформація, втрата чи відсутність її взагалі, а також перекручення інформації в процесі міжособистісних і між групових комунікацій.