Важливе психологічне значення мають відомості про спосіб життя особистості як сукупності головних сфер життєдіяльності (трудової, побутової, суспільної), що формують певний стиль поведінки в суспільстві. При їх виявленні та використанні працівник правоохоронних органів повинен опиратись на психологічно обгрунтоване розуміння взаємозв'язку розвитку особистості та видів діяльності. Зміна видів діяльності призводить до зміни характеристик особистості, перш за все її спрямованості, яка, у свою чергу, визначає вибір нових видів діяльності та подальшу зміну особистості.
У своїй службовій діяльності правоохоронці стикаються не лише з правопорушниками, а й взаємодіють з широким колом людей, яких торкається злочин (потерпілі, свідки, різні посадові особи тощо). Особистість кожного з них склалася за певних умов, у них неоднаковий спосіб мислення, система стосунків, індивідуальні переваги з різних питань. Працівник, звичайно, обмежений у часі і можливостях поглибленого, всебічного вивчення особистості людей, які потрапляють до кола його службового інтересу. Разом з тим, йому необхідно встановити з цими людьми оптимальні психологічні стосунки для отримання інформації і здійснення необхідного впливу. За цих умов зростає значення психологічної компетентності, її практичне застосування. Відомо, що свідчення потерпілого залежить від багатьох суб'єктивних чинників, зокрема, близько 80 % злочинів проти особистості вчинюють особи, які пов'язані з потерпілими родинними, інтимними та іншими стосунками, трансформованими врешті-решт у конфліктні. Ця обставина накладає стугтєвий відбиток на позицію потерпілого, характер його свідчень.
Важливу сферу застосування психологічних знань про особистість складають стосунки правоохоронця з колегами, співробітниками інших служб та підрозділів. Ефективність взаємодії багато в чому залежить від збігу обставин, конкретної зацікавленості у результатах взаємодії, професійного досвіду тощо. Нарешті, знання психології особистості дозволяє контролювати власні пізнавальні, вольові, емоційно-чуттєві процеси, керувати своїм професійним розвитком та поведінкою, розвивати професійно важливі якості — психологічну стійкість, толерантність тощо. У цьому ж напрямі певний інтерес становить аналіз особистості як керівника та підлеглого.
Професійна діяльність працівників правоохоронних органів здійснюється в умовах, що потребують розвиненої саморегуляції психічних станів та поведінки в цілому. У повсякденному житті і при виконанні службових завдань співробітник, з огляду на значимість для нього певних ситуацій, зазнає тих чи інших переживань. Разом з тим, більшість цих ситуацій потребує контролю над їх виявленням, подолання негативних станів, наполегливості та стійкості в досягненні поставленої мети. Регулятором конкретних актів поведінки виступають емоції, почуття, воля.
Труднощі, що зустрічаються працівнику правоохоронних органів у професійній діяльності, можуть бути об'єктивного та суб'єктивного характеру. Об'єктивні — пов'язані з особливостями обслуговуваної території, характеристиками регіону, умовами праці та побуту, оперативною обстановкою, матеріально-технічною оснащеністю тощо. Суб'єктивні — це труднощі, що залежать від особистісних якостей самого працівника. До них слід віднести сумніви в правильності вибору професії, відсутність досвіду роботи, нерозвиненість деяких психічних та фізичних можливостей тощо. Саме в подоланні таких труднощів і формуються відповідні вольові якості.
Коли ми говоримо про різні прояви вольових зусиль у діяльності, необхідно зазначити, що в їх основі лежать розвинені тією чи іншою мірою вольові якості особистості. До найбільш важливих з них, стосовно діяльності правоохоронних органів, можна віднести: самостійність — орієнтація на власні переконання, знання та уявлення; рішучість — здатність без особливих зусиль та вагань приймати обгрунтовані рішення;
наполегливість — здатність до тривалого напруження волі, непохитність у досягненні мети; витримка, самовладання — уміння володіти собою, своїми почуттями, подолання своїх недоліків та вад. Окрім того, необхідно розвивати почуття обов'язку, ясність життєвих цілей, принциповість. Відповідне поєднання у працівника вольових якостей дозволяє говорити про його стійкий, цілісний характер.
Отже, формування і розвиток емоційно-вольової сфери необхідно розглядати, насамперед, у контексті високого рівня саморегуляції й самоуправління своєю поведінкою при вирішенні професійних завдань. У кінцевому рахунку, оволодіння власними емоційними проявами і контроль за ними, особливо у напружених екстремальних ситуаціях, виховання в собі професійно важливих вольових якостей є основою і запорукою формування характеру особистості — сукупності стрижневих психічних властивостей працівника, які опосередковують практично всю систему професійних дій, а також структуру соціальне значимої діяльності.
3. Використана література
1.Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-П6., 1997.
2.Климов Е.А. Основы психологии. Уч. для вузов. — М., 1997. 4-Лезер Ф. Тренировка памяти. — М., 1990.
3.Немов Р. Психология. Кн. 1, 2, 3. — М., 1998.
4.Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К., 1995.
5.Рубинштейн С. Основы общей психологии. — С.-Пб., 1998.
6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — М., 1989. — Т. II.