Таким чином, вважаємо за потрібне провести психокрекційну програму з тими сім’ями яких батьківське ставлення до дитини негативно відбивається на вирішенні конфліктних ситуацій, і, взагалі на емоційному кліматі у сім’ї.
Батьківське ставлення розглядають як складну систему, яка включає в себе різноманітні почуття батьків стосовно дитини, їхні поведінкові стереотипи в спілкуванні з дитиною, а також особливості сприйняття й розуміння ними характеру і особистості дитини та її вчинків.
Порушення взаємовідносин батьків з дитиною, особливо підлітком, може бути зумовлене різними чинниками, які можна розділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх чинників можна віднести матеріально-побутові умови, склад сім'ї (повна чи неповна сім'я, кількість дітей). До внутрішніх - ціннісні орієнтації сім'ї; рівень педагогічної культури батьків, їхні особистісні риси.
Особливі труднощі в процесі корекційної роботи з дітьми, що мають особливості розвитку, викликають неправильні, викривлені батьківські установки на проблеми дитини. На жаль, більшість батьків орієнтується на окремі симптоми порушення поведінки. Такий формальний, поверхневий погляд на проблеми формує в декого з батьків споживацьке ставлення до психологічної допомоги: відповідальність за результат допомоги дитині вони повністю покладають на психолога.
Корекція такої позиції батьків, зміна як їхніх установок стосовно психокорекційного процесу, так і власної в ньому ролі принципові для будови психокорекційної програми. Перед психологом стоїть завдання переорієнтації уваги батьків з окремого симптому на особистість дитини в цілому. Досягти цього можна шляхом бесід з батьками з обов'язковим знайомством їх із результатами психодіагностичних даних, а також через проведення спільних занять з дітьми. Організація такої роботи забезпечує особистісне зростання кожного учасника через набуття ним нового унікального досвіду соціальної взаємодії.
Сімейну психокорекцію і психодіагностику розглядають як комплекс впливів, скерованих на гармонізацію особистісної структури дитини і сімейних взаємовідносин, а також на вирішення основних психотравмуючих проблем, зумовлених порушеними стосунками в родині. З урахуванням складної багаторівневої структури поведінкових порушень, пов'язаних із проблемами сімейного виховання, виділяють такі блоки психокорекційної роботи з дитиною і сім'єю: гностичний, конструктивний, організаційний, комунікативний і реконструктивний.
Основна мета гностичного блоку - формування в дітей та їхніх батьків адекватного уявлення про особистісні особливості, переживання і потенційні можливості та стилі сімейного виховання. Цей блок у психокорекційному комплексі є дуже важливим. Усередині цього блоку виділяють такі фази:
Первинна психодіагностика (аналіз батьківських скарг).
Психологічна діагностика батьків та дитини з використанням ігрових методів психокорекції.
Знайомство з батьками й дитиною починається під час першої зустрічі, у процесі якої психолог аналізує ситуацію візуально, вислуховує скарги і складає враження про дитину й батьків на основі їхньої поведінки та характеру спілкування між ними. Саме ці джерела інформації є основними підставами для первинної діагностики батьківсько-дитячих відносин.
Психолог обов'язково повинен звернути увагу на мотивацію звернення до нього. Традиційно виділяють три основні мотиваційні орієнтації у батьків:
Ділова орієнтація, що існує в двох формах:
а) адекватна ділова орієнтація, коли батьки дійсно зацікавлені у вирішенні своєї проблеми і повністю довіряють педагогу;
б) неадекватна ділова орієнтація, яка відрізняється від попередньої тим, що батьки перебільшують можливість педагога.
2.Споживацька орієнтація, коли батьки всі свої проблеми перекладають на консультанта і орієнтовані на швидке їх подолання.
3.Ігрова орієнтація, коли батьки звернулися по допомогу не з метою вирішення своїх проблем, а для встановлення з психологом певних стосунків, щоб з'ясувати рівень його компетентності. Така орієнтація характерна для батьків, які в галузі дитячої психології і педагогіки вважають себе спеціалістами.
На цьому етапі роботи треба ефективно оцінити зміст скарг. Трапляються:
· скарги на особливості поведінки;
· скарги на особливості емоціонального розвитку (страхи, тривожність, нервозність, нестійкий сон тощо);
· скарги на індивідуальні психологічні особливості (відлюдькуватість, брехливість тощо);
· скарги на відхилення в поведінці.
Серед скарг трапляються необумовлені (частково і абсолютно). Частково необумовлені, як правило зумовлені психологічною безграмотністю батьків. У випадку абсолютно необумовлених нерідко виникає питання про психологічні особливості самих батьків, і їхні скарги можуть бути своєрідною проекцією вже їхніх проблем. Скарги можуть бути направлені і на об'єкт, і на конкретну поведінку. Важливим є правильне формулювання педагогом питання для виявлення суті скарги. Це сприяє формуванню довіри батьків до спеціаліста. Ефективність інформації при першій зустрічі значною мірою залежить не лише від правильно поставлених питань, але і від вміння спеціаліста аналізувати спонтанні висловлювання під час розмови педагога з батьками і батьків з дитиною.
Таким чином, для формулювання первинного психологічного-педагогічного висновку необхідно з'ясувати зміст і структуру скарги, виявити явний і прихований її зміст, після чого проаналізувати підтекст скарги.
Важлива складова гностичного блоку - психологічна діагностика типів сімейного виховання. У багатьох дослідженнях вітчизняних і зарубіжних науковців підкреслюється, що саме сімейні відносини можуть бути джерелом формування дисгармонії розвитку особистості.
Ейдеміллер і Юстицький виділили такі стилі сімейного виховання, що мають негативний вплив на формування особиёстості:
Потуральна гіперпротекція - сім'я прагне до максимального задоволення потреб дитини, яка є "епіцентром" її існування. Такий тип родинного виховання сприяє вихованню демонстративних і гіпертимних якостей.
Домінувальна гіперпротекція - дитина перебуває в центрі уваги, але батьки позбавляють її самостійності, встановлюючи різноманітні обмеження й заборони.
Підвищена моральна відповідальність - високі вимоги до дитини з пониженою увагою до її потреб призводить до формування акцентуації тривожності.
Емоційна ізоляція - ототожнення дитини з негативними періодами в житті батьків, у результаті чого дитина сприймає себе за перешкоду, що спричиняє виникнення емоційних бар'єрів між нею й батьками. Часто це супроводжується покараннями, навіть побиттям дитини.
Гіпопротекція - батьки не контролюють дитину, ігноруючи її потреби, не виявляють інтересу до її успіхів, надають максимум самостійності, бар'єрів не існує.
У попередньому розділі за допомогою методики дослідження батьківського ставлення А.Я Варга т В.В.Століна, ми виявили 5 основних складових ставлення батьків до дитини:
· міра емоційного ставлення до дитини;
· бажаний образ батьківського ставлення;
· рівень міжособистісної дистанції в спілкуванні з дитиною;
· форма і спрямованість контролю за поведінкою дитини;
· особливості сприйняття і розуміння дитини батьками.
Конструктивний блок психолого-педагогічної корекції спрямований на добір засобів і методів корекційних впливів з урахуванням індивідуально психологічних особливостей дитини та її батьків. Перед фахівцем стоять такі завдання:
· оцінка психологічної готовності сім'ї до участі в психокорекційному процесі;
· обговорення загальних питань процесу (визначення часу, стабільність складу, місце занять);
· робота з сім'єю.
Ефективність такої роботи значною мірою зумовлена сильною та стійкою мотивацією всіх членів родини до участі в ній. Спеціаліст повинен розказати членам сім'ї про організацію психологічної корекції, часові витрати, відповідальність кожного учасника. Важливо оцінити реакцію батьків на такі повідомлення. Важливо також обґрунтувати необхідність і значення такої допомоги. Для визначення психологічної готовності членів родини до заняття варто використовувати запропонований Франком метод "парадоксальної інтенції".
Основна мета організаційного блоку - практична реалізація психокорекційних задач.
Формування в батьків і дитини вміння об'єктивно оцінювати складні для них життєві ситуації, вміння дивитися на них ніби «збоку».
Активізація учасників у процесі співпраці.
Розширення діапазону можливих варіантів поведінки за певних ситуацій.
Комунікативний блок «відповідає» за встановлення оптимальних відносин між всіма членами корекційного процесу. Це досягається за допомогою сюжетно - рольових ігор.
Мета: Покращення зваємовідносин в сім'ї.
Задачі: Позбавлення агресивних проявів поведінки підлітка, засвоєння членами сім'ї навичок ефективної комунікації, розвиток вміння відкрито обговорювати наявні питання та вільно висловлювати свої почуття.
Тактика проведення: Групова робота.
Позиція психолога: Партнерська.
Методики та техніки: Спостереження, бесіда, сімейна дискусія, рольова гра, тест Розенцвейга, домашні завдання, ведення щоденника та ін.
Загальний час: 1,5 місяця (6 зустрічей).
Частота зустрічей: 1 раз на тиждень.