- розвиток ціннісного ставлення до життя, до кожної конкретної особистості;
- формування потреби в розумінні іншої людини, поваги до її гідності і самоповаги;
- включення всієї сім’ї у стосунки, в основі яких піклування один про одного, про інших; наповнення життя доброчинними справами;
- нагромадження досвіду гуманних взаємин і поведінки в емоційно насичених ситуаціях, які вимагають співчуття, співпереживання і збереження власної гідності;
- використання кращих традицій національної етнопедагогіки, народної мудрості виховання.
Спільні переживання, радість, горе, надія, мрії – все це єднає сім’ю, її основи. Сім’я може стати центром буття малої дитини залежно від того, якого характеру набувають стосунки між батьками та дітьми. Якщо дорослі забезпечать своїм нащадкам дійсну турботу про їхнє благо й одночасно ставитимуть до них об’єктивні вимоги, можна буде говорити про наявність у родині тактики співробітництва. Крім того, співробітництво в сім’ї характеризується здатністю дорослих:
- „наближуватись” до дитини, ставати на її позицію, дивитись на життя сина чи доньки їхніми очима, не забуваючи про те, що рівноправне спілкування починається з довіри;
- стимулювати ініціативу та самостійність дитини, за умови усвідомлення межі продуктивної та небезпечної активності;
- разом з дитиною планувати діяльність, довіряти дитині ставити близькі та далекі цілі свого життя, розділяти з нею відповідальність за результати;
- розвивати в дитини відповідальність за себе: вчити її робити вибір: куди і навіщо рухатись у житті, як діяти самостійно;
- зберігати добрі, дружні відносини, залишаючись при цьому старшими, мудрими, здатними забезпечити безпеку та захищеність.
Справжнє мистецтво сімейної педагогіки досягається тоді, коли забезпечуються умови для особистісного розвитку батьків і дітей, використовуються педагогічно доцільні методи виховання, одним з яких є виховання довірою або авансування довірою. Через довіру виявляється повага до особистості. Адже, якщо батьки вірять у чесність, доброту, відповідальність малюка, вірять у те, що він здатен подолати труднощі, виправляти свою поведінку, ця віра надає дитині наснаги, окрилює її, і вона прагне до того, щоб виправдати цю довіру, стати кращою, такою, якою її бачать. Розглянемо дві ситуації. В одній сім’ї дитині, яка прагне прибрати зі столу, помити підлогу або зліпити пиріжки, не тільки дозволять батьки це робити, а й стимулюють її, називаючи справжньою помічницею. У цієї дитини підвищується почуття відповідальності за доручені справи та гордості за досягнення. В інших сім’ях будь-які спроби дитини помити посуд або підлогу викликають типову реакцію батьків: ” Ти ще мала, не чіпай чашку, розіб’єш її”. Якщо дитина дійсно розбила чашку, то вона почує: „ Ну, що я казала? Тобі не можна нічого довірити.” Дитина буде намагатися уникнути домашніх справ та відповідальності за них. Недовіра викликає образу, озлоблення, впертість, бажання зробити „на зло” батькам.
Ефективність використання довіри як методу сімейного виховання залежить від того, наскільки добре батьки знають своїх дітей, враховують їхній вік, орієнтуються в тому, на які риси характеру краще спиратись. Дорослі повинні виходити з єдиної моральної норми - ставитись до себе як до іншого, до іншого - як до себе. Такий тип відношень, найбільшою мірою відповідає справжній гуманності та загальнолюдським моральним цінностям.
Таким чином, являючись для дитини першою моделлю суспільства, сім’я є для неї зразком ставлення до себе, до інших людей, навколишнього світу. Тому сім’я повинна мати в очах дитини такі характеристики, які сприяли б створенню оптимальної атмосфери взаєморозуміння й довіри. Без сумніву, досвід перших років життя, проведених у сім’ї, зберігає фундаментальне значення, полегшує духовне самовдосконалення або гальмує його. Тому важливо, щоб здатність довіряти виховувалася з раннього віку.
Стиль виховання дітей у сім’ї визначається не тільки любов’ю матері до них, але й культурними традиціями, вимогами суспільства, настановами батька щодо міри суворості до дітей. За традиціями вітчизняної культури, виховання будується в рамках парадигми заохочення – покарання. За добрі вчинки дитину хвалять, виконують її бажання; якщо ж дії дитини суперечать уявленням вихователя про хорошу поведінку, вони розцінюються, як погані, і така дитина має бути покарана.
Негативна оцінка дорослих викликає у дитини негативні емоційні переживання, що підштовхує її до перегляду своїх дій, коригування вчинків у тому напрямку, який заданий вимогами вихователів або рекомендується соціальними нормами[5, 48-50].
Стійка негативна оцінка поведінки дитини (а тим більше – її особистості в цілому) є для вихованця тяжкою психотравмуючою ситуацією. Оскільки досягнення задоволення соціальних потреб видається дитині неможливим тими засобами, які їй пропонує дорослий (а саме - шляхом оволодіння соціальними нормами ), вихованець із полегкістю взагалі відмовляється від діяльності, яка не принесла йому успіху. Це пояснюється тим, що психотравмуюча ситуація є занадто болісною, навіть нестерпною для дитини. Тому, сам того не усвідомлюючи, вихованець прагне вийти з неї і, не знаходячи можливості подолати перешкоди, що виникли перед ним на шляху до оволодіння соціальними нормами, оцінює ситуацію, що склалася, як ситуація неможливості. У цьому випадку, стан психічної напруженості знижується, емоційний комфорт відновлюється, але, водночас, припиняється спроба дитини наполегливо дотримуватися нормативної поведінки, долаючи перешкоди, що виникають.
Потреба у позитивній оцінці дорослих, потреба у спілкуванні з однолітками, прагнення здобути гідне становище в системі міжособистісних стосунків колективу класу є базовими, провідними для підлітка. Невдалі спроби їх задоволення створюють для учня психотравмуючу ситуацію, яка, за відсутності психологічної допомоги, переходить у ситуацію неможливості задоволення життєво важливих соціальних потреб [5, 50].
Ситуація фрустрації завжди пов’язана з емоційною напругою, що спричинює прагнення людини позбутися психотравмуючих факторів. Центральною характеристикою фрустраційної поведінки є втрата суб’єктом початкової мети, поведінка фрустрованої людини втрачає цільову орієнтацію. Наприклад, для учня першочергова ціль - добре вчитися, гарно себе вести – втрачається, і перед ним постає інша мета – позбавитися негативних емоційних переживань, що викликані негативними оцінками значущих дорослих.
Через те, що внутрішній світ підлітка, а тим більше – молодшого школяра, розвинутий недостатньо, ще не збагачений досвідом переживання критичних ситуацій, проблеми, що виникли на шляху до задоволення цього життєво важливих соціальних потреб, не стимулюють його активності, спрямованої на їх подолання. Підліток ще не спроможний вийти з кризової ситуації шляхом саморозвитку, само актуалізації та самовдосконалення особистості. Тому, звичайно, діяльність його самосвідомості спрямовується лише «по лінії найменшого опору», що й детермінує виникнення захисних механізмів-мимовільних, неусвідомлювальних процесів, які покликані позбавити індивіда від сприйняття небажаної психотравмуючої інформації, усунути тривогу та напруженість [5, 51].
Незадоволення потреби викликає емоційну напруженість, оскільки відбувається своєрідне блокування психічного акту. Це може мати різні наслідки: або стимулює прискорення розвитку особистісних якостей при розв’язанні суперечностей, тобто, перехід їх на більш високий рівень саморегуляції, що спостерігається в разі продуктивного виходу з ситуації, або (якщо особистість незріла, а емоційна напруженість надто велика) відбувається зрив, дезінтеграція психічних функцій. Для запобігання такій дезінтеграції, й існує психологічний захист. Якщо ж цей захист виявляється неефективним, виникає невроз.
Психологічний захист являє собою одну з функцій психіки, метою якої є пристосування до динамічних змін навколишнього середовища. Обов’язкова умова виникнення захисних проявів – конфлікт між потребою і неможливістю її задоволення. Зріла, психологічно захищена особа володіє великим арсеналом засобів захисту, але користується ним тільки в екстремальних ситуаціях. Тут спрацьовують ті механізми, які відповідають ситуації, що робить поведінку такої особи гнучкою і адекватною [5, 52].