Реферат
на тему:
Теорії інтелекту.
Інтелект і мислення
в сучасній психології
Важливе місце серед досліджень інтелекту в сучасній психології посідають праці Ж. П'яже та його однодумців.
Теорія інтелекту Ж. П'яже включає два основних компоненти — вчення про функцію інтелекту й про стадії розвитку інтелекту. Основні функції інтелекту, або функціональні інваріанти, — це організація й адаптація.
Адаптація, у свою чергу, включає два взаємопов'язані процеси — асиміляцію та акомодацію. Асиміляція підкреслює відтворення суб'єктом у його пізнавальній активності певних характеристик об'єкта пізнання. Акомодація — це процес пристосування суб'єкта пізнання до вимог, які висуває об'єктивний світ. У процесі пізнавальної активності змінюється і сам суб'єкт пізнання, накопичуючи пізнавальний досвід.
Цей досвід П'яже називає пізнавальною структурою Пізнавальні структури створюють схеми — послідовності актів поведінки, що взаємодіють між собою Асиміляція й акомодація можуть перебувати в стані збалансованої або незбалансованої рівноваги.
Більшість досліджень школи П'яже торкаються стадій розвитку інтелекту. Це сенсомоторний інтелект (від 0 до 2 років), доопераційне мислення (від 2 до П років), період конкретних операцій (від 7—8 до 11—12 років) та період формальних операцій Розвинений інтелект розуміється як система операцій Операція — це внутрішня дія, джерелом якої є зовнішня, предметна дія Однак на відміну від останніх операція —дія згорнута, яка стосується не реальних предметів, а образів, символів, знаків.
Сучасна психологія розглядає мислення як варіативний і досить неоднорідний процес, конкретні форми протікання якою залежать від багатьох чинників Наведемо деякі класифікації види мислення, кожна з яких базується на певних засадах (табл.)
| Засада класифікації | Види мислення |
| Форма | наочно-дійове наочно- образне словесно-логічне |
| Характер задач, які розв'язуються | теоретичне практичне |
| Рівень узагальнення | емпіричне теоретичне |
| Ступінь розгортутості | дискурсивне інтуїтивне |
| Адекватність відображення реальної дійсності | реалістичне аутичне |
| Ступінь новизни та оригінальності | репродуктивне продуктивне (творче) |
| Вплив на емоційну сферу | патогенне саногенне |
Найпоширенішою класифікацією в сучасній психологи є так звана трійка — виділення трьох видів мислення за його формою наочно-дійове (практично-дійове), образне (наочно-образне) та словесно-логічне (або поняттєве, вербальне, дискурсивне, теоретичне). Ці види мислення подаємо в тій послідовності, в якій вони розвиваються в людини як у філогенезі (тобто Історично), так і в онтогенезі (тобто в індивідуальному розвитку)
Мисленнєва задача при наочно-дійовому мисленні розв'язується безпосередню в процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-практичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини.
Наукова школа В. В. Давидова розробляє проблему формування теоретичного мислення як засади виховання творчої особистості професіонала, який в усіх сферах трудової діяльності вловлює глибинні та суттєві зв'язки між предметами і явищами, знаходить узагальнені шляхи розв'язання професійних задач.
Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв'язуваних задач і відповідних структурних і динамічних особливостей Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач, або перетворення практичних ситуацій. Основна мета практичного мислення — підготовка фізичного перетворення дійсності: постановка мети, складання планів, проекту, схеми. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.
Інколи практичний інтелект пов'язується з вирішенням задач переважно з допомогою практичних дій (а не образних І вербальних, які, звичайно, не можуть бути виключені цілком, але їхня вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у практичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв'язування задач (реальних об'єктів, засобів праці, знаково-символічних об'єктів — формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.
Що ж до теоретичного мислення, то вище ми вже від-диференціювали його від емпіричного. В цій же дихотомічній класифікації теоретичне мислення виступає як процес пізнання і створення законів, правші. Продукт теоретичного мислення, — це, скажімо, періодична система Менделєєва.
Одна з важливих характеристик практичного мислення — його протікання в умовах дефіциту часу.
Практичне мислення, як правило, відбувається в ситуації коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у життя. Найяскравіший приклад — прийняття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепловим у його відомій праці «Розум полководця» (1943). У практичному інтелекті, за Б. М. Тепловим, виявляються єдність і нерозривний зв'язок мислення суб'єкта та його волі (як сукупності сили характеру, енергії й рішучості, здатності приймати «непопулярні» рішення і брати на себе відповідальність за них). Прикладів такої поведінки дуже багато в сучасній історії, однак ми слідом та Б. М. Тепловим наведемо класичний: коли Кутузов у 1812 р. залишив Москву, це було зроблено супроти думки як царя, так і більшості армій.
Для діяльності оператора великих систем управління характерний особливий тип практичного мислення —так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напружених, екстремальний умовах. Під оперативним мисленням розуміється розв'язування практичних задач на базі моделювання оператором об'єктів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), що забезпечує досягнення поставленої мети (В. Н. Пушкін).
Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детерміновані часові межі Оперативне мислення пов'язане з переживаннями щодо відповідальності *а рішення, яке приймається, і гому вимагає великого емоційно-вольового напруження.
Як бачимо, всі ці особливості певною мірою характерні й для практичного мислення взагалі. Принциповою рисою саме оперативного мислення є велика кількість і значущість операцій декодування. Останнє зумовлене тим, що оператор не може безпосередньо сприймати стан системи, яка підлягає управлінню (скажімо, АЕС). Він отримує всю необхідну інформацію за допомогою інформаційної моделі, тобто в закодованому вигляді. Декодування інформації вимагає від оператора великої мисленнєвої активності.
Саногенне мислення є одним з ефективних засобів розв'язування психотравмуючих проблем, який базується на свідомій їх постановці та розгляді, свідомому рефлексивному аналізі власних емоцій та емоціогенних (стресо-генних) факторів. Згідно з «принципом єдиного інтелекту» Б. М. Теплова, всі проблеми, які вирішує людина, незалежно від їх специфіки розв'язуються за допомогою єдиного інтелекту. Отже, саногенне мислення — важливий компонент інтелекту людини, який відіграє принципову роль у роїв'язанні власних, внутрішніх проблем особистості.
Саногенне мислення можна вважати одним з варіантів більш широкого поняття, такого як позитивне мислення (М. Мольц). Ідеться про створення й постійну підтримку, підкріплення позитивного образу власного «Я» внаслідок впливу успішних учинків і загалом життєвих успіхів. На думку М. Мольца, всі наші дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з цим образом власного «Я» через як свідомі, так і підсвідомі механізми саморегуляції Саме тому так важливо, щоб цей образ був позитивним і не руйнувався в разі невдачі або інших помилок у поведінці, діяльності, навіть у житті.
Завдяки принципам позитивного мислення ніколи не буває пізно змінити уявлення про себе, створити цілісний позитивний образ власного “Я”, і тоді життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, узгоджуючись із цим новим образом, розв'язуються легко, без надмірних зусиль Однак для створення й підтримки позитивного образу власного «Я» необхідні такі риси інтелекту, як творче мислення й творча уява, тобто творчий механізм (М. Мольц).
Дискурсивне, аналітичне (або логічне) мислення відрізняють від інтуїтивного за такими трьома ознаками: часова (період протікання процесу), структурна (поділ на етапи) та рівень протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, значною мірою представлене у свідомості мислячої людини. Інтуїтивне мислення протікає досить швидко, згорнуто, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене. Висока швидкість мисленнєвих процесів за штативного мислення принципово змінює і якісні його особливості, використовувані психологічні механізми.
За ступенем новизни одержуваного в ході мисленнєвої діяльності продукту відносно вихідних знань суб'єкта розрізняються мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне. Творче мислення разом із творчою уявою — це психологічна основа людської творчості, джерело інновацій у всіх сферах діяльності людини.