§2. Архетипи соціального життя
Індивід, індивідуальність, особистість у ході людської історії – вторинне явище. Дуже довгий час було лише “ми”: група, сім’я тощо. За цей час у людській психокультурі сформувалася величезна кількість цінностей, норм, установок, архетипів, які й досі відіграють роль латентних мотивів у поведінці окремого індивіда. Недарма індивідуальна психіка не може протистояти соцієнтальній. Остання сильніша у своїй регулятивній функції. Будь – яка, навіть найталановитіша людина, в якийсь момент пасивно підкорюється рішенням свого начальника або іншої можновладної особи, без міркування приймає думку своїх друзів, сусідів або партії, манеру говорити й поводитися, смаки свого оточення. А в натовпі навіть дуже поміркована людина може приєднатися до крайніх форм насильства, паніки, жорстокості або ентузіазму. Через “я” людина завжди говорить “ми” соціуму (Г.Лебон, З.Фрейд).
Отже, суспільство, соціум через набуті властивості історичного “ми” постійно чинить вплив на індивіда через свої структури, інституції, мову, символіку та інші “внутрішні” закони колективного підсвідомого. У цьому, як в діях та вчинках особистості, відсутня риса індивідуального вибору (свободи волі), вони є простим відображенням логіки співвідношення елементів основних соціальних практик, соціальної волі (Ю.Габермас, М.Фуко, Ж.Лакан, та ін.)
Історичне і сучасне “ми” проявляється і в такому феномені, як буденна масова свідомість, де завжди переплітаються неусвідомлювані архетипові установки і такі, що в нашу технізовану епоху свідомо формуються тими чи іншими зацікавленими агентами за допомогою ЗМІ та інших засобів масової комунікації. На особистість діють квантові порції світосприймання, сконцентровані в соціальних стереотипах (схематичних і спрощених уявленнях про ті чи інші явища, події, ситуації), головна функція яких – дати швидке знання без докладання власних зусиль. Зрозуміло, що тут є як позитивний, так і негативний аспекти, питома вага яких залежить від інтересів та потреб тих, хто маніпулює масовою свідомістю.
Сучасній людині потрібно багато інформації, обізнаність із багатьма галузями знання для того, щоб нею не могли маніпулювати і застосувати у своїх корисних інтересах інші. В більш – менш стабільному демократичному суспільстві запобігти цьому простіше, а в умовах перманентної глобальної кризи інформація, яка йде на індивіда, наскільки внутрішньо суперечлива, що індивідуальна психіка не може в ній самостійно розібратися. Тож виникає прекрасний ґрунт для вкрай самовільного маніпулювання психікою індивіда через масову свідомість [3, с.67].
У сучасній Україні на людину діє подвійний суперечливий інформаційний квант – вимоги влади бути “автономноринковми” та “злими” до життя та історична, масова свідомість. Пересічній людині важко сформулювати власне ставлення до проблеми незалежності, адже на неї тиснуть украй суперечливі погляди на цю проблему різних груп населення. Годі й казати про можливості вибору “своєї” кандидатури майбутнього президента України чи ліквідації парламенту; підкорення інформаційного простору з метою ірраціоналізації масової свідомості, примітивізації образу реальності для пропагандистського забезпечення сценарію. Всі ми йдемо колом життя, все повертається, і саме в цьому, у вічних повтореннях, криється розгадка багатьох психосоціальних проблем.
З історії психології відомо, що на противагу асоціативній концепції В.Вундта, в якій відчуття і сприймання розглядалися як результати окремих вражень, Е. Гусерль створив теорію, згідно з якою світ можна збагнути лише як ціле, як “феномен”, звідки і пішла назва його напряму – феноменологія. Феноменологія, в свою чергу, вплинула на інші науки та, зокрема, психологію, в тому числі й гештальттеорію, котра успадкувала з філософії поняття цілісності, тобто якісно інакшого ніж сума його часток, цілого. Так, мелодія представляє собою цілісність, перевтілену і абсолютно інакшу, ніж сума нот, з яких вона складається.
Це ж саме поняття цілісності покладено в основу бачення архетипу соцієнтальної психіки (термін “соцієнтальний” вказує на феномени, які формуються і діють на рівні суспільства в цілому; пояснення - Р.Д.)
Минулі й сучасні відкриття в галузі квантової фізики ( А. Енштейн, Н. Бор та інші), експериментальної психології свідомості й підсвідомості (К.Г.Юнг) дали поштовх активному переосмисленню феномену архетипу і психічного в цілому. Сьогодні ми вже не можемо говорити не тільки про психічне, як народження мозку – живої реальної людини, але й про таке психічне, що створюється життям багатьох поколінь і успадковується через свою інформативно-енергетичну функцію. Ця функція доповнює традиційно означувану - відображувальну – функцію психіки. Саме ця, нова для нашого сприйняття, функція, надає соцієнтальній психіці можливості бути поза персональною системою з регулятивними властивостями.
Таке розуміння психічного, вільного від безпосереднього зв’язку з мозком людини, уможливлює застосування принципу ”антропності соціуму”. Він означає, що як людина, так і соціум (тобто історико - культурна територіальна спільнота) можуть бути представлені як активні суб’єкти життєдіяльності, що мають низку спільних властивостей. Ці спільні властивості можна описати однією структурно-функціональною мораллю.
Соціум, як (людина, має свої власні параметри, які сформувалися в процесі його історико-культурного розвитку. Одним з таких параметрів є людська психіка – головна психосоцієнтальна умова соціалізації як особистості, так і будь-яких суспільних структур – організацій, інститутів, угрупувань та навіть соціуму в цілому [3].
Досліджувати невідоме – це процес дуже складний, його можна здійснювати за допомогою трансцендентної функції, так як вона являє собою функцію, що опирається на реальні та уявні, раціональні і ірраціональні моменти і тим самим є мостом між свідомим і несвідомим. Вона є звичайним процесом маніфестації енергії, що походить від напруженого відношення протилежностей і входить до складу процесів фантазування, спонтанно виступаючих у снах і видіннях. Цей процес можна спостерігати і в початкових стадіях деяких форм шизофренії. Природній процес об’єднання протилежностей є моделлю і основою методу, який по суті в природному стані проходить невідомо і спонтанно, спеціально “викликається” наверх і інтегрується в свідомість. У багатьох хворих біда полягає в тому, що в них відсутні засоби і шляхи до духовного оволодіння процесами, що в них проходять. Тут потрібно задіювати лікарів і особливий метод лікування.
Юнг вважав, що завдяки діяльності, повв’язаної з аналітичним лікуванням, виникають переживання архетипічної природи, які вимагають свого оформлення і вираження. Розуміється, що це не єдина можливість для здійснення такого роду досвіду; архетипічні переживання нерідко виникають спонтанно і при чому не тільки у так званих “психологічних людей”. Нерідко, як згадував Юнг, про самі дивні сни можна почути від людей, в душевному здоров’ї яких не міг сумніватись навіть спеціаліст. Переживання архетипу люди часто оберігають як таємницю, так як відчувають, що воно заторкує саму найсокровеннішу частину їхнього єства. Це свого роду прадосвід душевного “не-Я,” якогось внутрішнього опонента, що викликає нас на суперечку. Зрозуміло, що в таких випадках вдаються за допомогою до паралелей, причому легко стається так, що першопочаткова подія трактується в дусі запозичених уявлень.
Типовий приклад цьому може послужити видіння багатоокої змії у сваятого Ігнатія, яке він трактував як Боже, а потім як диявольське явище. Засобом таких суджень може бути справжнє переживання, і воно змінюється запозиченими із чужого джерела образами і словами, а також поглядами, ідеями і формами які, як це часто буває, виросли не на нашому ґрунті і зв’язані головним чином не з нашим серцем, а лишень з нашою головою, яка навіть не може їх усвідомити, так як не могла би їх винайти. Це можна сказати ” крадене добро”, яке не йде нам на користь. Сурогат робить людей нереальними і перетворює їх в тінь; вони ставлять пусті слова на місце живої реальності і тим самим ухиляються від переживання протилежностей і направляються в блідий, двохвимірний примарний світ, де все живе і творче деформується і відмирає.
Безмовні події, що визиваються стадією регресії, що передувала дитинству, вимагають не заміщення , а індивідуального оформлення в житті і діяльності окремої людини. Ці образи виникли з життя, страждань і радощів предків й знову намагаються повернутися в життя і як переживання, і як дія. Однак в силу своєї протилежності свідомості вони не можуть безпосередньо перевестись в наш світ, а повинен бути знайдений опосередкований шлях, який з’єднює свідому та несвідому реальності.
Карл Г. Юнг був не тільки геніальним психологом, а й психіатром. Він займався лікуванням душевнохворих людей. І саме на різних патологіях і відхиленнях він досліджував найсокровенніші глибини людської психіки . щоб краще це зрозуміти ми наводимо приклад, навести приклад, коли Юнг лікував одного молодого чоловіка.Юнг досліджував його сновидіння. Наш сновидець – молода людина двадцяти років, ще зовсім хлопець. Його вигляд і манери носять навіть відбиток чогось жіночого. В них відчувається дуже гарна освіта і вихованість. Він інтелігентний і має виражені інтелектуальні та естетичні уподобання. Естетична сторона при цьому явно переважає. Безпосередньо відчувається його вишуканість, не має ні сліду характерної для перехідного віку грубості. Він прийшов до Юнга з проблемою гомосексуальності. Перед тим, як прийти до лікаря він бачив дивний сон: ” Я знаходжусь в просторому, наповненому таємничим світом соборі. Це Люрдський собор. Всередині знаходиться глибокий, темний колодязь, в який я повинен спуститись”.