2-й: білий, зелений, білий, зелений, білий;
3-й синій, білий, червоний, білий, синій;
4-й - як другий; 5-й - як перший.
Кольорові фішки червоного, зеленого, жовтого, синього, білого, чорного, коричневого, рожевого, малинового, сірого, помаранчевого, фіолетового, бузкового кольорів, кожної -по 3.
Дослідження проводилось у формі гри-бесіди.
По ходу проведення методики дитині надавалась така інструкція:
“Обери колір, який тобі більше за все подобається, і розташуй його на червоному квадраті.
Обери кольори для людей (дорослих та дітей), яких ти вважаєш самими близькими (ти їх любиш, вони тебе люблять), і розташуй фішки на синіх квадратиках.
Обери кольори для людей, з якими ти хотів би спілкуватись, і поклади відповідні фішки на зелені квадратики.
Обери кольори для людей, які тобі не подобаються (часто ображають, завдають тобі болю, ти їх боїшся, тощо), і розташуй фішки відповідного кольору на чорні квадрати.
Отримані дані були занесені в протоколи (зразки протоколів - Додаток В, Г) та інтерпретовані по кольорам за типами стосунків:
1 - ставлення дитини до самої себе, самосприймання;
2 - певне надання переваги, яке характеризується узгодженістю;
3 - переважні, але де кілька суперечливі, нестабільні;
4 - дитина відчуває антипатію, конфліктні стосунки.
Вибір та віднесення дитиною певної особи до тих чи інших типів стосунків і вибір для неї певного кольору свідчить про значущість даної людини у спілкуванні з дитини, характер взаємовідносин та їх вплив на емоційний та психічний розвиток дитини.
Отже, в ході проведення діагностичного експерименту були застосовані методи спостереження та бесіди, а також проведені методики “Паровозик” та “Кольорова соціометрія”.
Зазначені заходи були застосовані з метою встановлення рівня та особливостей емоційного розвитку дітей раннього віку, які відвідують дитячий садок.
У цьому контексті хотілося звернути увагу, що під час проведення діагностичного експерименту виявилась проблема соціальної адаптації дитини, яка безпосередньо взаємопов’язана та виникає на ґрунті емоцій. Емоційний та соціальний розвиток перебувають у постійній взаємодії і взаємозумовленості.
Далі ми докладно розглянемо хід проведення діагностичного експерименту та проаналізуємо його результати.
У нашій роботі неодноразово звертались до думки тих психологів, які вважають, що емоційний розвиток є суттєвою частиною загального психічного розвитку дитини в перші три роки життя. Ставлення малої дитини до навколишнього середовища визначається і залежить лише від емоцій, які збуджуються різними подразниками. Дитина легко звикає до всього, що викликає приємні почуття, і уникає впливу неприємних подразників. Тому особливо велике значення надається функціям емоцій у житті дитини і жодна з форм поведінки не є такою міцною, як ті, що пов’язані з емоціями.
Отримані нами результати свідчать про безпосередній вплив типу спілкування та виду діяльності дитини на її емоційний стан.
Аналіз результатів проведених спостережень та бесід з батьками і вихователями показав, що ті діти, які прийшли до дитячого навчального закладу на початку навчального року і відвідували садок регулярно, відчувають себе у групі цілком розкуто, добре спілкуються між собою, грають у спільні ігри, мають гарний апетит, самі себе обслуговують (їдять, одягаються, роздягаються, складають свої речі, ходять до туалету), слухають вихователя, добре виконують його прохання. Діти, які почали відвідувати дитячий садок лише протягом останнього часу, ще не достатньо адаптовані до колективного життя, вони постійно запитують: „Коли прийде мама? ”, „А де вона пішла? ”, „Куди ми зараз підемо?", іноді відмовляються їсти і чекають, поки їх погодують, не вміють себе обслуговувати. Однак, слід відмітити, що майже всі діти йдуть до дитячого садка із задоволенням, радіють своїм одногрупникам і дуже люблять гратися разом, приносять до групи свої улюблені іграшки, діляться ними з товаришами. Але не всі достатньо адаптовані до групи.
Розглянемо ситуацію недостатньої адаптації дитини на прикладі Діми Л., вік 2 роки та 2 місяці, за результатами діагностичних методик має незадовільний психічний стан.
Слід відмітити, що дитячого садка хлопчик прийшов два місця потому, віком 2 роки 2 місяці, отже трохи менший від інших дітей, мовний апарат дитини розвинутий досить добре для його віку. Хлопчик із задоволенням приходить до групи, він не плаче, але постійно питає, коли прийде його мама. У спільних з дітьми іграх він постійно намагається звернути на себе увагу вихователя: якщо вихователь схвалила чиюсь поведінку чи дії, він одразу намагається зробити щось, щоб перевести увагу на себе, намагається зламати побудований дітьми будиночок, розкидає іграшки, залазить на стіл, штовхає інших дітей, забирає у них іграшки, дуже часто кусається, якщо хтось не дає йому потрібну річ. Дитина дуже непосидюча, на зауваження вихователя майже не реагує, або навіть робить навпаки.
При проведенні діагностичних методик було виявлено негативний психічний стан середнього ступеню, егоїстичну спрямованість, тривогу через незадоволення якоїсь значущої потреби.
Під час бесіди з батьками було встановлено, що коли хлопчик тікає на вулиці мати часто лякає дитину тим, що залишить його; сім’я мешкає разом з дідусем та бабусею, які з одного боку дуже його балують, а з іншого вимагають дисципліни і звинувачують батьків у неправильному вихованні. Діма єдина дитина та єдиний онук в родині, звик до цілковитою уваги до себе, і тому коли вихователь, приділяє увагу комусь крім нього його це дуже непокоїть і він намагається виправити становище.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що негативний емоційний стан дитини спричинений по-перше переживанням кризи, яка спричинена різкою зміною оточуючого середовища, відірваністю від матері, з якою у Діми дуже близькі стосунки, а також відсутністю єдиних вимог до виховання. Негативна поведінка у групі є засобом захисту та привернення уваги дорослого.
Під час спостереження за ранковим спілкуванням батьків та дітей було зроблено висновок, що діти швидко навчаються маніпулювати своїми батьками, намагаючись привернути їх увагу. Негативна поведінка та виявлення агресії, дуже часто є причиною неправильного поводження батьків. Ось один з типових випадків.
Даша С., 3 роки, яка відвідує групу з вересня місяця і вміє дуже добре себе обслуговувати, в ранці категорично відмовляється самостійно одягатись і роздягатись, влаштовує матусі істерики і вимагає її одягати та роздягати. Мама „йде на поводу у дитини", щоб та не кричала, отже ці істерики трапляються майже кожного ранку.
На рекомендації психолога та вихователя мама не звертає уваги, тому вихователь попросила її просто приводити дитину до групи та одразу уходити. Дівчинка спокійно сама роздяглась, склала речі та пішла до групи. Коли мама ввечері прийшла до групи Даша була вже одягнена, але не прибрала тапочки до шафи, вихователь попросила її прибрати тапочки але вона почала вимагати щоб це зробила мама і знов влаштувала істерику, на що мама одразу виконала її вимогу.
Свою та Дашину поведінку мама виправдовує тим, що вона пішла працювати, тому дівчинці не вистачає уваги до того ж дівчинка переживає кризу трьох років, тому істерики дочки вважає тимчасовими, перехідними, віковими особливостями.
Отже, отримані в ході спостереження та бесіди результати дають нам змогу зробити висновок, що негативна поведінка дитини спричинена неграмотною поведінкою матері, яка не в змозі задовольнити потребу дитини у повноцінному спілкуванні, відчуває провину і намагається компенсувати це задоволенням примх дівчинки і потакаючи її істерикам.
Далі були проведені діагностичній методики, які спрямовані на виявлення емоційних станів дітей та визначення їх особливостей в залежності від оточуючого середовища та роду діяльності.
Методика “Паровозик” проводилась в кожній групі індивідуально з кожною дитиною в динаміці, коли просліджувались зміни емоційного стану дитини протягом дня.
На початку дослідження дітям повинна була надаватись така інструкція: “Роздивись всі вагончики. Потрібно побудувати незвичайний поїзд. Першим постав той вагончик, який тобі здається найкрасивішим. Тепер обери з тих що залишились найкрасивіший, і тощо". Але, враховуючи вік та індивідуальні особливості кожної дитини, зазначена методика проводилась у вільній, ігровій формі, тому інструкція так само була обіграна з кожною дитиною індивідуально. В ході проведення методики ми намагались створити розкуту, довірливу обстановку в якій кожний малюк почував би себе добре і був зацікавлений запропонованою діяльністю. Іноді діти на першому етапі відмовлялись від спільної з нами “гри", але потім, спостерігаючи за своїми одногрупниками, які виконували завдання охоче, теж починали цікавитись, і після другої пропозиції погоджувались пограти у “Паровозик".
Де хто з дітей отримавши початкову інструкцію одразу починав будувати поїзд не чекаючи її повторення. Іншим потрібно було повторювати інструкцію після кожного вагончика. Не всі діти знали назви кольорів. Іноді діти обирали два вагончики, а коли їх просили обрати той, який красивіше вони довго замислювались, але слід відмітити, що частіше за все це були вагончики близькі за кольоровим спектром (наприклад: чорний-сірий).
При проведені методики „Паровозик” в динаміці було виявлено, що емоційний стан дитини змінюється в залежності від змісту її діяльності та оточуючого середовища. Чим бажаніше та емоційно насичений вид діяльності, сприятливіші її умови та позитивніше схвалення дорослими, тим більш позитивним є емоційний стан дитини. Порівняльна характеристика груп за методикою “Паровозик” наведена у таблиці 2.1