Просвітлення, знаходження людиною відчуття ясності свого руху в житті є глибинною метою психологічного консультування. Психологічний ефект просвітлення робить величезний, ні з чим не порівнянний вплив на все людське життя. «Просвітлення, - пише на закінчення своєї відомої книги «Мистецтво психологічного консультування» Р. Мей - приносить із собою рідке відчуття розкутості. Ті, хто відчув це почуття нарешті знаходять себе, своїх побратимів і знаходять своє місце в світі».
З кінця ХІХ в. під впливом культурно-історичного розвитку, визначених соціально-культурних змін у психологічній підтримці утворилася вже дійсна, реальна суспільна необхідність. І з цієї пори психологічна підтримка починає формуватися вже не як елемент, аспект, який входить у зміст морально-філософської і морально-духовної практики, а як самостійне поняття. Після чого починає складатися вже відповідно цій суспільній необхідності професійна соціальна практика – це практика консультування і психотерапії, для яких основною метою стає надання особистості психологічної допомоги як такої.
Професійна практика консультування і психотерапії, оформлена як практичний і науковий метод, починає складатися в рамках психоаналізу, аналітичної й індивідуальної психології, потім найбільш акцентовано в контексті неофрейдизма. Саме тут уперше позначилися ті процедурні аспекти консультування, які стали будуватися на основах міжособистісної комунікації. Їх розвиток цього аспекту в підсумку і дозволило практиці психологічної підтримки особистості й надалі ставати самостійною професійною діяльністю.
ІІ. Теоретичні аспекти психологічного консультування
2.1 Відмінності між психологічною консультацією і психотерапією
Розподіл цих двох сфер психологічної допомоги — складне завдання, оскільки в чималому числі випадків професіоналові важко сказати, займається він психологічним консультуванням чи психотерапією. Як у консультуванні, так і в психотерапії використовуються ті ж самі професійні навички; вимоги, пропоновані до особистості клієнта і психотерапевта, однакові; процедури, які використовуються в консультуванні і психотерапії, теж подібні. Нарешті, у першому і другому випадках допомога клієнтові ґрунтується на взаємодії між консультантом (психотерапевтом) і клієнтом. Через труднощі поділу цих двох галузей деякі практики використовують поняття "психологічне консультування" і "психотерапія" як синоніми, аргументуючи свою точку зору схожістю діяльності психотерапевта і консультанта-психолога.
Але оскільки в більшості країн дані професії існують як окремі, важливо знайти підстави, за якими їх можна було хоча б частково розділити. Бреймер і Шостром (1982), говорячи про співвідношення консультування і психотерапії, уявляють два полюси континуума. На одному полюсі робота професіонала торкається в основному ситуаційних проблем, які розв'язуються на рівні свідомості і виникають в клінічно здорових індивідів. Тут розташована галузь консультування. На іншому полюсі — більше прагнення до глибокого аналізу проблем з орієнтацією на несвідомі процеси, структурну перебудову особистості. Тут розташована галузь психотерапії. Галузь між полюсами належить діяльності, яку можна називати як консультуванням, так і психотерапією.
Гелсо, Фретс (1992), Блошер (1966) виділяють специфічні риси психологічного консультування, що відрізняють його від психотерапії:
· консультування орієнтоване на клінічно здорову особистість; це люди, що мають в повсякденному житті психологічні труднощі і проблеми, скарги невротичного характеру, а також люди, що почувають себе добре, однак ставлять перед собою ціль подальшого розвитку особистості;
· консультування зорієнтоване на здорові сторони особистості незалежно від ступеня порушення; ця орієнтація основана на вірі, що "людина може змінюватися, вибирати життя, яке її задовольнятиме, знаходити способи використання своїх задатків, навіть якщо вони невеликі через неадекватні установки і почуття, уповільнене дозрівання, культурну депривацію, нестачу фінансів, хворобу, інвалідність, похилий вік" (Джордан з співавт.; цит. по: Майерс з співавт., 1968);
· консультування частіше орієнтується на сьогодення і майбутнє клієнтів;
· консультування звичайно орієнтується на короткострокову допомогу (до 15 зустрічей);
· консультування орієнтується на проблемах, що виникають у взаємодії особистості і середовища;
· в консультуванні акцентується ціннісна участь консультанта, хоча відхиляється нав'язування цінностей клієнтам;
· консультування спрямоване на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.
2.2 Етичні принципи в психологічному консультуванні
Консультант, як і інші професіонали, несе етичну відповідальність і має зобов'язання. Насамперед, він відповідальний перед клієнтом. Однак клієнт і консультант знаходяться не у вакуумі, а в системі різноманітних відносин, тому консультант відповідальний і перед членами родини клієнта, перед організацією, у якій працює, взагалі перед громадськістю і, нарешті, перед своєю професією. Така відповідальність і обумовлює особливу важливість етичних принципів у психологічному консультуванні і психотерапії. Ось чому у всіх країнах створюються кодекси професійної етики, що регламентують професійну діяльність психотерапевта і консультанта-психолога.
Однак консультантові не так просто повністю дотримуватися правил етики за досить об'єктивними причинами. Основні з них вказали Джордж і Крістіані (1990):
1. Важко дотримуватись стандартів встановленої поведінки у величезному розмаїтті ситуацій консультування, адже кожен консультативний контакт є унікальним.
2. Більшість консультантів практикують у визначених установах (клініках, центрах, школах, приватних службах і ін.). Ціннісна орієнтація цих організацій може не зовсім збігатися з етичними вимогами до консультанта. У таких випадках консультант виявляється перед складним вибором.
Консультант нерідко потрапляє в етично суперечливі ситуації, коли, дотримуючись вимог однієї норми, він порушує іншу. Таким чином, у випадку будь-якого вибору кодекс етики не дотримується.
Взагалі етичні дилеми в значно більшій мірі, чим прямі порушення кодексу етики, допомагають зрозуміти обмеженість етичних кодексів при вирішенні виникаючих у консультуванні проблем.
Суперечність етичних проблем змушує періодично змінювати етичні кодекси. Американська асоціація психологів, в якій підхід до етичних питань, мабуть, найбільш структурований, за останні тридцять років тричі виправляла кодекс професійної етики. Виправлення вказують на зміни в суспільстві, але все-таки, як правило, зумовлені труднощами дотримання етичних норм. Перша вимога до консультанта пред'являється вже на початку процесу консультування. Рішення клієнта укласти "консультативний контракт" повинне бути цілком усвідомленим, тому консультант зобов'язаний під час першої зустрічі надати клієнтові максимум інформації про процес консультування:
· про основні цілі консультування;
· про свою кваліфікацію;
· про оплату за консультування;
· про приблизну тривалість консультування:
· про доцільність консультування;
· про ризик тимчасового погіршення стану в процесі консультування;
· про границі конфіденційності.
Консультант зобов'язаний правильно оцінювати рівень і межі своєї професійної компетентності. Він не повинен запевняти клієнта в допомозі, у разі якщо він не в змозі цього зробити. В консультуванні неприпустиме застосування недостатньо освоєних діагностичних і терапевтичних процедур. Консультативні зустрічі з клієнтами ні в якому разі не можна використовувати для іспиту яких-небудь методів або технік консультування. Якщо консультант в окремих випадках почуває, що є недостатньо компетентним, він зобов'язаний консультуватися з більш досвідченими колегами й удосконалюватися під їх керівництвом.
Консультант зобов'язаний надати вичерпну інформацію про умови консультування. Дуже важливо заздалегідь обговорити з клієнтом можливість аудіо- і відеозапису консультативних бесід і спостереження третьою особою через дзеркало однобічного бачення. Використання таких процедур є неприпустимим без згоди клієнта. Ці процедури можуть бути важливі для консультанта в педагогічних і дослідницьких цілях, а також корисні клієнтові для оцінки динаміки його проблем і ефективності консультування. Іноді контролююча кваліфікацію консультанта інстанція вимагає представити докладну інформацію про конкретний випадок. Опір деяких невпевнених у собі консультантів до процедур спостереження або запису бесід нібито з прагнення зберегти конфіденційність і відгородити клієнта насправді виражає їх власну тривожність і дискомфорт. Основне джерело етичних дилем у консультуванні — питання конфіденційності. Воно являє собою лакмусовий папірець міри відповідальності консультанта перед клієнтом. Консультування неможливе, якщо клієнт не буде довіряти консультантові. Питання конфіденційності варто обговорити під час першої зустрічі з клієнтом.
Консультант, забезпечуючи таємність, повинен ознайомити клієнта з обставинами, при яких професійна таємниця не дотримується. Конфіденційність не можна звести в абсолютний принцип. Найчастіше доводиться говорити про її границі. Шнейдер (1963; цит. за: Джордж, Крістіані, 1990) сформулював сім основних правил, наслідуючи які можна встановити такі границі: