У цьому аспекті можна умовно виділити два підходи до розуміння емоцій. По-перше, підхід, в якому змістовий бік поняття емоції розглядається на рівні специфічної форми відображення, тобто у вигляді переживання (Ананьєв Б.Г., Додонов Б.І.) [2], [17]. По-друге, підхід, у якому емоції розглядаються як специфічна форма ставлення суб'єкта до тих чи інших обставин. Узагальнення цих та інших підходів дозволило розглядати емоції як складний психічний процес, пов'язаний з відображенням відношення у формі специфічного полімодального почуттєвого тону, спрямованого на дії внутрішніх та зовнішніх факторів життєдіяльності.
Отже, емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.
Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість — горе», «любов — ненависть», «симпатія — антипатія», «задоволення — незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.
Однією з характеристик емоцій є задоволення і невдоволення. Можна виділити велику кількість різних характеристик емоцій. Найчастіше емоції поділяються на основі легко зрозумілих критеріїв на такі групи:
1) нижчі й вищі емоції;
2) позитивні й негативні;
3) стенічні й астенічні;
4) емоційні реакції та стани.
Нижчі й вищі емоції. До нижчих почуттів відноситься задоволення функціональних потреб. Вищі почуття звичайно виникають під час задоволення духовних потреб. Ці емоції носять яскраво виражений суспільний характер і свідчать про ставлення людини до різних сторін і явищ громадського життя — моральних, інтелектуальних, естетичних. Однак, як свідчить практика, чіткої межі між вищими й нижчими емоціями немає.
Емоції позитивні й негативні. Існує думка, що позитивні емоції — це корисні для людини емоції, а негативні для неї шкідливі. На думку К.Ізарда, позитивні емоції полегшують взаємодію людей, розуміння ними ситуацій і зв'язку між об'єктами, а негативні - відчуваються як шкідливі й не сприяють взаємодії [29, 36]. Деякі психологи вважають таке міркування неправильним. Набагато ближчим до істини є твердження, в якому позитивні емоції пов'язують просто з приємністю, а негативні — з неприємністю їхнього безпосереднього переживання. Позитивні емоції несуть у собі позитивну оцінку визначеного об'єкта, а негативні — негативну. Варто, однак, зазначити, що бувають емоції, які оцінюють ситуацію, в котрій об'єкт виявив себе негативно, а його самого — позитивно. Наприклад, такою є емоція жалю й співчуття.
Стенічними називають емоції, що підвищують життєдіяльність організму, астенічними — почуття гнітючої, гальмуючої життєдіяльності, що знижують енергію суб'єкта. Як приклад, ми можемо навести радість як стенічне переживання, а сум — як астенічне переживання. Незважаючи на те, що астенічні емоції користуються дурною репутацією, було б неправильним твердження, що астенічні переживання цілком шкідливі. Біологічно вони теж необхідні, хоча б для того, щоб дати відпочинок перевтомленому організмові, уберегти його від перенапруги. Досліджуючи проблему прояву індивідуально-психологічних і особистісних якостей суб'єкта мовленнєвої діяльності у вживанні ненормативної лексики, ми можемо відзначити важливість таких астенічних емоцій. Узагалі вживання ненормативної лексики дуже специфічне, не одноманітне. У різних психологічних станах людині іноді властиве вживання ненормативної лексики. Найчастіше це відбувається в результаті стресів, нервових зривів, переживань, негативних, а іноді й позитивних емоцій. У даному випадку астенічні емоції, що супроводжуються використанням ненормативних виразів, можуть відіграти певною мірою позитивну роль, забезпечуючи психологічну розрядку організму [17, 51].
Емоційні реакції являють собою короткочасні реакції на визначений об'єкт, ситуацію або подію, емоційні стани — більш статичні і тривалі стани, що ніби оцінюють існуючий стан речей у цілому.
Той або інший емоційний стан звичайно виникає як афект дії попередньої йому сильної емоційної реакції. Виникнувши в результаті певної емоційної реакції, емоційний стан надалі може позначатися на наступному реагуванні людини на всілякі явища дійсності.
Вплив емоційних реакцій середньої сили на поведінку людини добре контролюється її свідомістю. У тих ситуаціях, коли емоційна реакція носить особливо інтенсивний характер і спричиняє у людини часткову втрату контролю над собою, що виражається в незапрограмованих нею заздалегідь, мало обміркованих, імпульсивних учинках, це називають афектом.
Існує велика й різноманітна група емоційних станів. Це стани роздратованості, невдоволення, тривоги, страху, радості, зворушеності, суму. Якщо при цьому компонент порушення слабшав, то такий стан називають настроєм.
Інші дві групи емоційних станів — порушення або напруга. У першому випадку мається на увазі хвилювання, занепокоєння, тривога, а в другому — стрес. Стан напруги похідний від порушення: він настає тоді, коли порушення доводиться стримувати.
Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об'єктів, що викликають переживання, емоції і почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.
Характерною особливістю емоцій є те, що вони захоплюють особистість загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об'єднання в єдине ціле всіх функції організму, емоції сигналізують про корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини — від глибоких страждань, які травмують, до високих форм радості та соціального відчуття життя, емоції стають як позитивним чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним, пригнічуючи всі його функції.
Встановлено, що емоції, а саме довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють вирішальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважає відомий фізіолог П.К.Анохін [3, 19].
Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба як нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер їх переживання зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють або не сприяють їх задоволенню.
Потреби людини і тварин відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях людей і тварин, навіть у таких, які є спільними для людей та тварин — гнів, страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі історичного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних особливостей. Голод, наприклад, відчувається людиною не так, як твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод, відмовлятися від їжі.
У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й вищі почуття — моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч.Дарвін, властиве лише людині. Емоції та почуття людини взаємно пов'язані з її діяльністю: діяльність викликає різноманітні переживання у зв'язку зі ставленням до неї та успіхами у виконанні, а емоції і почуття, в свою чергу, стимулюють людину до діяльності, наснажують її, стають внутрішньою спонукою, її мотивами. Почуття збагачують життя людини. Ідеї без почуттів — холодні, позбавлені життєвості та енергії, не здатні перейти в діло. Переконаність у чомусь без почуттів неможлива.
Різноманітні реакції організму на ситуацію пов'язані з виникненням емоцій. Існує інстинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об'єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише як собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображають координацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі.
Фізіологу І. П. Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу систему реакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигналів [56, 172]. При порушенні стереотипу з'являються ознаки емоцій. Зокрема, емоція виникає тоді, коли виконання дії пов'язане з перешкодою. Якщо людина може втекти, вона не відчуває емоції страху. Або, навпаки, емоція виникає, коли перешкоди не виявляється там, де вона має бути. Якщо не порушується динамічний стереотип реакцій (відповідність між певним стимулом і комплексом реакцій), виразність емоцій занадто низька. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне.
Емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта відповідно до ситуації. Емоційна реакція може бути адекватною ситуації, але рівень її організації — нижчим, ніж заведено в даній культурі. Організуюче і дезорганізуюче значення емоції не тотожне її корисності. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів).