Багатоманітність станів. Виділяють велику кількість психічних станів, їх різновидів [41].
Психічні стани знаходять своє об’єктивне відображення у переживаннях та поведінці людини, спонукаючи її на ті чи інші дії, вчинки. Зміна ситуації призводить до переходу індивіда в інший психічний стан. Одна і та ж ситуація може викликати суттєво відмінні психічні стани у двох різних людей.
Різні за особливостями впливу на особистість психічні стани поділяються науковцями на позитивні та негативні.
Негативні психічні стани – це саме ті, які призводять до дезгармоній в особистісному розвитку, до помітних негативних зрушень у поведінці, в діяльності, у міжособистісних взаєминах. Порушення поведінки у випадку закріплення окремих негативних психічних станів може проявлятися у певній спрямованості особистості на їх уникання, недотриманні соціальних та правових норм, у девіантній і навіть у асоціальній поведінці. Ця спрямованість є похідним утворенням від власне негативних психічних станів. Вплив негативних психічних станів на діяльність призводить до зниження її продуктивності, ефективності, раціональності. Негативно позначаються такі стани на процесах спілкування та міжособистісної взаємодії. Найчастіше наслідками цього є прояви у людей конфліктності, протистояння у стосунках з іншими, вербальна і навіть фізична агресія. Подібні стани можуть призводити також до порушення процесів емоційної саморегуляції, до підвищення збудливості, неврівноваженості, тривожності.
Однією з суттєвих ознак негативних психічних станів є те, що більшість з них важко піддаються контролю та регуляції, носять афективний характер, вимагають значних вольових зусиль щодо їх гальмування. Від рівня сформованості навичок емоційної саморегуляції, вольових якостей прямо залежать кількісні та якісні показники перебігу негативних психічних станів особистості за різних обставин.
Загалом у психології всі психічні стани, в тому числі й емоції, поділяються на стенічні (мобілізуючі та такі, які підвищують ефективність діяльності) та на астенічні (демобілізуючі, тобто такі, які призводять до перенапруження, виснаження нервової системи і, як наслідок, знижують продуктивність будь-якої діяльності) [46].
Більшість негативних психічних станів за своїм змістом та наслідками є астенічними і тривалий та систематичний їх вплив на особистість може призвести до нервово-психічного перенапруження, а в окремих випадках аж до складних невротичних змін індивіда.
Кращому розумінню сутності даних явищ сприяє теорія Д.О. Хебба [46; 29]. Він експериментальним шляхом довів, що до певного моменту підвищення сили емоційного збудження не призводить до початку діяльності. Далі досягається точка емоційного пробудження і початку організованої продуктивної діяльності. Потім, до певної критичної точки, підвищення емоційного збудження збільшує успішність діяльності. Після досягнення певної пікової, оптимальної точки подальше підвищення емоційного збудження починає негативно впливати на діяльність та її продуктивність. Наприклад, стан тривоги у випадку помірного емоційного збудження викликає максимальну мобілізацію всіх потенційних можливостей особистості на досягнення поставленої мети, активізує поведінку та діяльність людини. Однак, у випадку значного збільшення емоційного збудження призводить до появи страху, жаху і навіть паніки [46].
Чіткі критерії, за якими можна відносити той чи інший психічний стан до позитивного чи негативного стану, М.Д. Левітов наводить на прикладі стану схвильованості та тривоги. Відповідно до його концепції психічний стан має негативний вплив на особистість, а отже, є негативним психічним станом у випадку: 1) неадекватності інтенсивності та сили такого стану об’єктивним ситуаціям, які їх викликали; 2) коли цей стан приймає такі форми, які свідчать про певну втрату самоконтролю; 3) у випадку наявності різких, афективних форм реакцій; 4) коли подібний стан набуває форм ригідності (“в’язкості”) і особистість застрягає на певних емоційних переживаннях чи об’єктах, що їх викликали [56, с. 87]. Ситуація, коли в особистості можуть спостерігатися ті чи інші вищевказані прояви або їх вся сукупність, може призвести до дезгармоній у спілкуванні, навчанні, праці, до порушень у поведінці тощо.
На нашу думку, подібні критерії, за якими М.Д. Левітов виділяв психічний стан схвильованості та тривоги, як негативний, є цілком науково виваженими стосовно всіх інших негативних психічних станів, які будуть розглянуті нами в подальшому. Саме тому вказані ним критерії були покладені нами в основу аналізу проблеми негативних психічних станів у молодших школярів.
Негативні психічні стани проявляються у випадку наявності низького рівня особистісної саморегуляції. Саме це, на наш погляд, враховуючи вікові особливості молодших школярів, може стати однією з причин розвитку в них негативних психічних станів.
Психічні стани містять у собі, як правило, емоційний та вольовий компоненти. До негативних вольових станів відносять стани апатії, нудьги, нерішучості, невпевненості, байдужості, безнадійності, відсутності мотивації, втоми, пасивності тощо. Найбільшу групу негативних психічних станів складають емоційні стани. Серед них вагоме місце посідають наступні: хвилювання, тривога, страх, паніка, гнів, афект, незадоволення, сум, горе, розпач, пригніченість, емоційна напруга, ненависть, фрустрація, агресія, депресія і т.п.
У системі негативних психічних станів молодших школярів провідне місце посідають також емоційні негативні стани, які є типовими для них, враховуючи їх вікові та індивідуальні особливості. Оскільки емоційний компонент тією чи іншою мірою найбільш характерний для переважної більшості психічних станів, то він і є, на нашу думку, базовим для розгортання всіх інших, в тому числі і негативних психічних станів. Саме тому більшість емоційних станів учнів молодших класів стали предметом нашого теоретико-експериментального аналізу.
Зміст, функції та характерні прояви і наслідки негативних психічних станів знаходяться в тісному взаємозв’язку між собою, а тому проведемо їх детальний аналіз та інтерпретацію.
Стан тривоги. У науковій літературі є цілий ряд визначень такого психічного стану як тривога. Першопочатково поняття тривоги було введено в працях З. Фрейда. Цей стан він розглядав, як різновид страху [29, с. 13].
На думку Є.П. Ільїна, тривога – це емоційний стан гострої внутрішньої часто беззмістовної схвильованості, яка пов’язується особистістю з прогнозуванням невдач, небезпеки або з очікуванням чого-небудь важливого, значущого для людини в умовах невизначеності [19, с. 142].
У психологічному словнику за редакцією В.І. Войтко подається наступне визначення вищевказаного стану: “Тривога – це емоційний стан людини, який виникає в умовах ймовірних несподіваностей як при відстроченні, затримці приємних ситуацій, так і при очікуванні неприємностей” [41, с. 194].
На нашу думку, найбільш науково обґрунтованим є пояснення поняття “тривога” В.М. Астаповим, як неприємного для особистості емоційного стану, який характеризується суб’єктивним відчуттям напруження, очікуванням несприятливого розвитку подій. Виникає цей стан, на думку вченого, в ситуації невизначеної небезпеки, загрози та часто зумовлюється неусвідомленим джерелом небезпеки [4; 5]. В.М. Астапов виділяє декілька важливих функцій цього стану [4, с. 111; 56, с. 159], а саме, стану тривоги:
· попереджує, передбачає той чи інший вид небезпеки, загрози для особистості (сигнальна функція);
· стимулює до пошуку, конкретизації джерела небезпеки (функція пошуку);
· стимулює оцінку ситуації, що склалася, та можливі варіанти і способи її розв’язання (функція оцінки).
Враховуючи вище перераховані функції та можливі наслідки стану тривоги, не можна стверджувати однозначно, що останній слід класифікувати, як суто негативний психічний стан. Цей стан та ряд інших, які будуть розглянуті в нашій роботі, можуть мати і позитивний вплив на особистість, мобілізуючи її діяльність та поведінку. Проте, коли стан тривоги є сильним, інтенсивним, чи викликає дезадаптивні прояви поведінки з порушенням самоконтролю - він набуває якості негативного стану [5; 56, с. 87].
Численні дослідження вчених засвідчили, що стан тривоги може варіювати за своєю інтенсивністю та змінюватися в часі [15; 29 та ін.].
Виділяють шість його стадій (рівнів).
1. відчуття внутрішньої напруженості (настороженість, дискомфорт).
2. гіперестезичні реакції (дратівливість, роздратованість).
3. власне стадія тривоги (відчуття незрозумілої небезпеки, загрози).
4. страх, коли людина конкретизує раніше невизначену небезпеку.
5. відчуття неминучості катастрофи (жах, паніка).
6. тривожно-боязливе збудження (виражається в панічних пошуках допомоги, в дезорганізації поведінки та діяльності)[19, с. 144]
Таким чином, можна стверджувати, що переважно інтенсивний за своїм рівнем стан тривоги і виступає в якості негативного психічного стану. Однак, слід зауважити, що для кожної особистості характерний індивідуальний “оптимальний рівень тривоги”, так звана корисна тривога, яка є необхідною умовою розвитку особистості і лише у випадку, коли інтенсивність стану збільшується, то він набуває рис негативного психічного стану [29].
Стан тривоги викликає ряд фізіологічних змін, призводить до певних, часто негативних за своїми наслідками, реакцій на всіх рівнях психіки: на когнітивному, емоційному та поведінковому.
На фізіологічному рівні стан тривоги проявляється в посиленні серцевих скорочень, у підвищенні артеріального тиску, прискоренні дихання, в збільшенні загальної збудливості нервової системи, викликає пониження порогів чутливості аналізаторів, відчуття сухості в роті, тремтіння і т. п.
На рівні емоційному відбувається ряд суттєвих змін, переважно негативного характеру. Особистість переживає ряд пов’язаних між собою емоційних переживань, з’являється відчуття безпорадності, незахищеності, безвихідності, безсилля перед реальною чи уявною загрозою тощо.