Саме тому при аналізі реально існуючих негативних психічних станів у молодших школярів необхідним є врахування особливостей взаємодії в системі “учитель-учень” [6].
У зазначеному віці змінюється також соціальна позиція та соціальний статус дитини. Обов’язки перед батьками заміняються всеохоплюючими в школі спільними об’єктивними вимогами. Це потребує поглиблення почуття відповідальності та контролю учня над своєю поведінкою. Наслідком нової соціальної позиції дитини в молодшому шкільному віці стає зростання вимог до довільного управління своєю поведінкою та розвиток довільності.
Таким чином, взаємини з учителем є важливим чинником розвитку спілкування дитини, але вони виділяються в психічному житті дитини в окремий автономний сегмент соціальної взаємодії [11].
Одразу після приходу дитини в школу починає розвиватися і третій сегмент її системи соціальних взаємодій – взаємини з однокласниками. Ці відносини відрізняються від дошкільних взаємин характером взаємозалежності. Якщо в дошкільному віці інша дитина швидше є об’єктом ігрової активності, то для молодшого школяра дружба і взаємна групова регуляція стають важливими чинниками особистісного розвитку. З першого до четвертого класу швидко зростає значення рівноправних взаємин з ровесниками [11].
У будь-якому виді діяльності класично виокремлюють три компоненти: когнітивний, емоційний та вольовий. Особливістю молодшого шкільного віку, як і дошкільного, є домінування емоційного компоненту над когнітивним, а особливо над вольовим.
У дітей молодшого шкільного віку у випадках гострих психічних травм чи хронічних психотравмуючих впливів, джерелом яких часто є школа та сім’я, формується афективний рівень реагування. Його прояви характеризуються підвищенням загальної емоційної збудливості, тривожністю, симптомами і синдромами страхів, проявами агресії та негативізму. Все це призводить до дезадаптаційних наслідків [18].
У зв’язку з новим статусом школяра та новою соціальною ситуацією розвитку в емоційній сфері дітей цього віку часто проявляється примхливість, дратівливість, імпульсивність, неслухняність тощо. Для періоду вступу до школи і особливо перших місяців навчання характерним є також зниження самооцінки та достатньо високий рівень тривожності [62].
Більшість негативних психічних станів молодших школярів безпосередньо пов’язані з самим процесом навчання. П.М. Якобсон зазначає, що “виконання навчальних завдань стає основою гострих переживань, хвилювання, невпевненості в собі, почуття радості у разі успіху та неспокою від того, що щось не виходить і т.п.” [62, с. 97].
Серед страхів типовим для дітей молодшого шкільного віку є страх „бути не тим", тобто не відповідати загальноприйнятим нормам, очікуванням з боку значущих особистостей. Це страх зробити не так, як потрібно, не те, що слід, тобто страх помилки, неуспіху, поразки, своєї неспроможності в очах оточуючих. З одного боку, це і страх бути не тим, хто отримує визнання, хто відповідає груповим стандартам, тобто страх осуду та покарання, втрати прихильності з боку інших і, отже, страх соціальної ізоляції. [18, с. 74].
Молодший шкільний вік також характеризується виникненням в окремих дітей шкільної дезадаптації. Поведінковими проявами шкільної дезадаптації є труднощі у навчанні аж до стійкої неуспішності, порушення взаємовідносин з однолітками та вчителем, порушення дисципліни, відмова ходити в школу або погроза це зробити.
Негативне ставлення значущих дорослих може призвести до того, що реальні, а інколи й вигадані труднощі, які пов’язані з навчанням, почнуть сприйматися дитиною як такі, які неможливо вирішити, породжені її невиправними недоліками. Якщо ж ці негативні переживання дитини не компенсуються це може призвести до виникнення вищеописаного синдрому психогенної шкільної дезадаптації або ж емоційної дезадаптації [34].
Висновки до першого розділу
Отже, вивчення негативних психічних станів особистості без ґрунтовного аналізу вікових особливостей є малоефективним, оскільки для кожного вікового періоду онтогенезу є свої якісно своєрідні чинники їх прояву. Для молодшого шкільного віку поява негативних психічних станів та їх динаміка можуть бути пов’язані з проблемою соціально-психологічної адаптації до навчання в школі, у зв’язку з зміною соціальної ситуації розвитку, статусу, новими вимогами та обов’язками, навчальними навантаженнями тощо.
Теоретичний аналіз негативних психічних станів у молодшому шкільному віці дозволив зробити наступні висновки: в системі негативних психічних станів молодших школярів провідне місце посідають емоційні негативні стани, що обумовлено віковими особливостями розвитку їх психіки та поведінкового реагування; базовим станом по відношенню до інших негативних психічних станів є тривога, яка може трансформуватись у молодших школярів у такі негативні стани, як страх, депресію (субдепресію), астенію, гнів, агресію та інші; негативні психічні стани особистості у молодшому шкільному віці можуть бути вивчені експериментальним чином, а також їх вплив на самооцінку, поведінку, статусне положення в класі, успішність навчання, спілкування тощо.
РОЗДІЛ ІІ
Експериментальне дослідження негативних психічних станів у молодших школярів
2.1. Методи та процедура вивчення негативних психічних станів в учнів
1-4-х класів
Діагностика психічних станів особистості, в тому числі й негативних, є достатньо складною методологічною та практичною проблемою для сучасної психології. Всі психічні стани людини багатьма вченими розглядаються, як синдроми, в структурі яких виділяють певні симптоми, а саме: внутрішні суб’єктивні переживання, зміни в психічній активності щодо спілкування, поведінки, діяльності, зміни в сфері емоційно-вольової саморегуляції та в соматичних проявах [6; 22; 37]. Таким чином, стани, як синдроми, проявляються переважно на емоційному, поведінковому та фізіологічному рівнях. Відповідно і діагностика психічних станів повинна проводитись у трьох напрямках:
1. Вивчення компонентів, реакцій, які можуть бути усвідомлені, як особливі суб’єктивні переживання;
2. Дослідження переважно зовнішніх компонентів, які проявляються в особливостях спілкування, поведінки, пантоміміки, а також в результатах діяльності;
3. Вивчення неусвідомлених проявів, які відображаються на роботі соматовегетативної системи.
Недоліком більшості методів та методик є те, що вони не спроможні дослідити всі компоненти того чи іншого негативного психічного стану на всіх рівнях його прояву. На сьогодні в психології використовуються різні підходи щодо принципів, змісту, процедур використання методів та методик дослідження особистості [8; 9; 16; 17 та ін.].
Так, використання вербальних психологічних тестів, на думку багатьох науковців є переважно малоефективним серед дітей перших і навіть других класів [31]. Це пов’язано з тим, що в них, як і у дошкільників, ще недостатньо розвинена довільність пізнавальних процесів (пам’яті, мислення, уяви та ін.). Учні в другому та особливо в першому класі ще не завжди здатні контролювати свою діяльність, дотримуватись інструкцій та завдань тесту, що часто може призвести до неправильних відповідей, до їх стереотипності (всі відповіді „Так”, або всі „Ні”). Учні початкової школи можуть давати у багатьох випадках уявні, бажані відповіді, а не ті, які відповідають їх реальній поведінці. Молодші школярі також часто не розуміють складні запитання та швидко втомлюються, що також може викликати появу значної кількості механічних помилок та неточностей у відповідях.
Нами встановлено, що враховуючи вікові особливості уваги молодших школярів, її обсяг, проведення діагностичної роботи з ними повинно бути по можливості більш поетапним (проводитися декілька днів). Відповідно, з врахуванням особливостей конкретної методики, тестування, опитування учнів 1-4-х класів не повинно тривати довше, ніж 15-20 хвилин.
При діагностиці дітей молодшого шкільного віку також необхідно дотримуватись наступних вимог:
1. При контактах з незнайомими людьми у молодших школярів підвищується тривога. Це може суттєво вплинути на результати діагностики інших станів, тому досліднику необхідно створити таку ситуацію, яка б сприяла розвитку довірливих стосунків між ним та дитиною. Для цього на початку психодіагностики можна застосувати метод бесіди чи гру.
2. Діяльність, яку виконує молодший школяр при діагностиці, повинна бути для нього привабливою, викликати інтерес, а не опір.
3. Перш ніж застосувати ту чи іншу психодіагностичну методику у роботі з дітьми молодшого шкільного віку, необхідно переконатися у тому, що вона
є для них інтелектуально доступною.
4. Завершення кожного завдання повинно супроводжуватись успіхом, позитивним підкріпленням.
5. У молодшому шкільному віці, за умов вибору, краще застосовувати психодіагностичні методики в індивідуальній формі роботи [31, с. 164].
Перед тим, як проводити психодіагностичне обстеження, ми дотримувалися наступних рекомендацій:
1. Знайомилися зі змістом (текстом) методики, з метою усвідомлення її призначення та характерних особливостей.
2. Аналізували наявні коментарі до даної методики.
3. Готували необхідні для проведення методики матеріали (для молодших школярів обов’язково необхідно зробити максимально доступні та зрозумілі бланки для відповідей, роздатковий матеріал).
4. Проводили повну апробацію даної методики хоча б на одній дитині та аналізували її результати, робили необхідну корекцію.
Особливої уваги заслуговують проективні тести, оскільки ця група методів дослідження найбільш оптимально відповідає віковим особливостям молодших школярів. Застосування психомалюнків для виявлення негативних психічних станів у дітей та дорослих базується на принципі проекції, суть якого полягає в тому, що особистість, зображаючи той чи інший об’єкт або ситуацію, переважно неусвідомлено передає своє ставлення до них, виносить назовні, опосередковано через малюнок, свої внутрішні переживання, конфлікти, хвилювання, страхи, образи тощо. [9].