Суттєвими факторами розвитку і реалізації здібностей працівника є стійкі професійні інтереси, які стимулюють оволодіння новими знаннями, прийомами і способами діяльності, ефективна мотивація, оцінка та організація роботи як творчого процесу.
Передумовами успішного виконання будь-якої трудової діяльності є не просто сума необхідних властивостей особистості, а певна структура здібностей, їх функціональний склад, своєрідне поєднання сенсомоторних, мнемічних, логічних, емоційно-вольових компонентів. У різних видах діяльності ці компоненти розвиваються нерівномірно. Найбільшого розвитку вимагають професійно важливі якості, під якими розуміють індивідуальні якості суб’єктів діяльності, які впливають на її ефективне освоєння та виконання.
Оцінка здібностей проводиться на основі вивчення кількісних і якісних показників роботи та порівняння їх з існуючими критеріями. Проте важливіше завчасно прогнозувати здібності людини до успішного виконання тієї чи іншої роботи, що зробить більш обгрунтованим вибір нею професії та підвищить конкурентоспроможність на ринку праці.
Для оцінки успішності діяльності залежно від здібностей застосовують такий критерій, як перенесення високих результатів на нові завдання, схожі з раніше виконуваними не за послідовністю способів дії, а за вимогами до тих же психічних функцій працівника.
Поєднання здібностей характеризує творчий рівень особистості і зумовлює потенціали її розвитку. Важливою умовою реалізації потенціалів особистості є гармонія між людиною і професією.
Кожна людина є носієм свого індивідуального творчого потенціалу. Під творчим потенціалом розуміють сукупність творчих можливостей і здібностей, реалізація яких характеризує розвиток особистості. Творчий потенціал складають такі властивості особистості, як мислення, пам’ять, воля і знання, що знаходяться у певному взаємозв’язку, визначають спрямованість і здатність людини оригінально вирішувати проблеми і вдосконалювати свою діяльність.
1.2 Комунікативна обдарованість: її прояв та розвиток у дошкільному віці
Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними, інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивність вираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків.
Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можуть поступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах. Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій у практичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття обдарована дитина ” застосовувати поняття ознаки обдарованості дитини ”.
Як правило, коли мова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу по відношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи – в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїття видів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня, творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільному періоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський, комунікативний) – поки ще мало вивчений.
Спеціальні дослідження доводять: кінець раннього дитинства, дошкільний період – роки, коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися й розвиватися. У дошкільному віці для цього є багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба у спілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні (М.Лісіна, А.Рузська, Е.Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в тому числі соціальна перцепція – значуща складова у структурі соціальних здібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері: розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється емоційне захоплення ” (А.Запорожець, Я.Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви.
Ще однією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості в дошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше дитяче товариство ” (А.Сова), в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячого товариства, формуються відносини з однолітками.
До критеріїв комунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнями Т.Піроженко, Г.Арушанової, можна віднести:
· стійкість сформованості мотивів спілкування з дорослими та однолітками;
· ініціативність спілкування;
· самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми;
· особистісне проникнення у зміст бесіди;
· емоційно-оціночне реагування;
· мовленнєве вміння (різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їх відповідність партнерському оточенню)[10].
Складовою частиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєва етика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвого спілкування:
· етичні бесіди,
· читання художньої літератури,
· ігри,
· доручення,
· створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін.
Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатків вихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимального розвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвитку соціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи:
· системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота з обдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячої обдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, що обдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості;
· природовідповідності означає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту з урахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей. Реалізація даного принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльності дошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливої чутливості дошкільників до емоційно-образного впливу;
· ампліфікація (збагачення) дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та виховання дошкільників. Його важливість обумовлена тим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, яку спеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішне виконання різних видів діяльності;
· суб’єктивності – означає обов’язкову спрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвиток індивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання; гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповідних психолого-педагогічних та організаційних умов;
· культуровідповідності – передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національні культурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції, культуру народу;
· оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батьками вихованців. Цей принцип проявляється у зацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливих для цього умов.
Значущою характеристикою принципів особистісно-орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і не вказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами при визначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками з ознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення, проб лематизацію. В останні роки популярності набуває підхід з різними рівнями ” (ЛОС). Даною стратегією пропонується чотири рівня послуг, мета яких знайти відповідний освітній рівень будь-якої дитини й надати їй відповідну даному рівню допомогу.
Критеріями й показниками ефективності освітньо-виховного процесу виступають підвищення рівня не лише комунікативних здібностей вихованців, а й розвиток їх загальних здібностей; збільшення кількості дітей, які проявили здібності й ознаки комунікативної обдарованості, зростання інтересу дітей до творчості.
1.3 Поняття соціометріческого статусу
Поняття "соціометрічний статус" ввів Я. Морено, розуміючи під ним - положення людини в соціальній групі, а саму систему міжособистісних відносин виділяв з емоційних, ділових та інтелектуальних зв'язків членів цієї групи.
Статус - становище людини в системі внутрішніх відносин, що визначає ступінь його авторитету в очах решти учасників групи. На відміну від позиції, статус індивіда в групі - це реальна соціально - психологічна характеристика його положення в системі внутрішньо відносин, ступінь дійсної авторитетності для інших учасників.
Внутрішня установка людини в системі внутрішньо відносин - це особисте, суб'єктивне сприйняття їм свого власного статусу, то, як він оцінює своє реальне положення, свій авторитет, ступінь впливу на інших членів групи. Дійсний статус і його сприйняття людиною може збігатися або розходитися [9]
Кожен конкретний учасник групи оцінює інших і оцінюється ними. Згодом виникають переваги і встановлюється шаблон відігнаного. Різні комбінації міжособистісних ролей розвиваються з реакцій окремих особистостей один на одного. Вивчення показує, що шаблони домінування не обов'язково беруть порядок рангів, як в «порядку клювання» серед курчат. А домінує над Б, який домінує над В і Г, а В і Г домінують над А. Чим триваліший період контакту, тим виразніше оформляються такі шаблони. У кожному випадку виникає унікальна мережа взаємин.