Смекни!
smekni.com

Психологія як наука 2 Загальне уявлення (стр. 25 из 27)

ВИТРИМКА – стійкий прояв здатності придушувати імпульсивні, необмірковані емоційні реакції, не піддаватися спокусі, тобто придушувати сильні потяги, бажання. В цьому виявляється гальмівна функція волі. Характеризується вмінням людини гальмувати небажані спонукання і не допускати дій, що перешкоджають досягненню поставленої мети.

Нестриманій людині важко загасити виникле бажання подолати недоречний сором, подолати втому або затаїти зовнішній вияв своїх переживань.

СМІЛИВІСТЬ – здатність людини придушувати захисні реакції при виникненні страху, остраху і якісно здійснювати свої наміри в об'єктивно або суб'єктивно небезпечних для життя, здоров'я чи престижу ситуаціях. вміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не дивлячись на небезпечність для особистого благополуччя або навіть життя.

РІШУЧІСТЬ – вольова якість, що характеризується мінімальним часом ухвалення рішення в значимій для людини ситуації. Полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати кінцевої мети.

Нерішучість, що є проявом слабкої волі, виявляється в тому, що людина приймає рішення або надто повільно, або ж навпаки, дуже поквапливо.

СКЛАДНІ МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ. Це синтетичні якості особистості, до яких належать: самостійність та ініціативність; дисциплінованість й організованість; принциповість; старанність (ретельність) та енергійність; героїзм і мужність; самовідданість.

САМОСТІЙНІСТЬ – полягає в умінні обходитися в своїх діях без чужої допомоги, а також в умінні критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ – характеризується умінням всупереч сформованим у особистості стереотипам находити нові, нешаблонні рішення і засоби їх досягнення.

Несамостійність і безініціативність волі особливо виразно виступають у формі навіюваності і негативізму, який являють собою яскравий прояв слабовілля людини. Навіюваністю називають схильність людини легко піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати і виконувати їх без достатньої об’єктивної підстави. Негативізм проявляється в схильності людини відкидати сторонні впливи, діяти всупереч ним, незважаючи на відсутність доступних об’єктивних підстав для цього.

ДИСЦИПЛІНОВАНІСТЬ – свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку.

ОРГАНІЗОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.

ПРИНЦИПОВІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми.

ЕНЕРГІЙНІСТЬ – здатність вольовим зусиллям швидко посилювати активність до необхідного рівня.

ГЕРОЇЗМ І МУЖНІСТЬ (ХОРОБРІСТЬ) – є системнию якістю і охоплює такі складові як, сміливість, витримку і енергійність.

А також ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ можуть бути:

ПЕРВИННІ (БАЗАЛЬНІ) вольові якості: СИЛА волі, енергійність, наполегливість, витримка, сміливість тощо;

ВТОРИННІ (ХАРАКТЕРОЛОГІЧНІ) вольові якості: хоробрість, рішучість, упевненість у собі, самоволодіння тощо;

ТРЕТИННІ (МОРАЛЬНО-ЦІННІСНІ) вольові якості: відповідальність, принциповість, обов’язковість, ініціативність, діловитість тощо.

Усі перераховані вольові якості є, власне кажучи, узагальнюючими характеристиками вольової поведінки, в якій важко розмежувати прояви, з одного боку, різних вольових якостей, а з іншого, вольових і моральних якостей людини. Експериментально доведене, що прояв одних вольових якостей не припускає наявність інших і не спричиняє їх прояв. Тому не можна давати узагальнену характеристику “сили волі” людини (вольовий – невольовий).

Параметри вольової активності людини
Сила волі Характеризуються тим, які за складністю труднощі переборюються людиною. Чим більше перешкод людина переборює, тим сильніша її воля
Стійкість волі Одні й ті ж об’єктивні труднощі можуть бути суб'єктивно неоднаковими для різних людей
Широта волі Визначаються тим, як часто в особистості проявляються ті або інші вольові прояви
МоральнаСпрямованість Вольові дії завжди мотивовані, вольова активність має певну моральну спрямованість. Тому при характеристиці волі основну увагу звертають на рівень (високий, низький) її розвитку

Якщо ступінь вольового розвитку характеризує динамічну сторону волі (з якою силою вона проявляється, наскільки стійка, які сторони діяльності охоплює), то рівень – моральну сторону, яка визначається рівнем мотивації поведінки особистості.

Виховання волі

Виховання волі – це по суті процес виховання особистості в цілому, а не якоїсь однієї її якості

Виховання волі залежить від правильного сполучення свідомого переконання людини, в першу чергу дитини, з організацією вимог до її поведінки

Справжні дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на життєві відносини людини, на її взаємини з оточуючими людьми, а також на її ставлення до самої себе.

Свідоме переконання людини повинно органічно поєднуватися з організацією її практичного досвіду здійснення вольових дій, вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають передусім свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані с свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опанувати вольові способи поведінки.

В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес, у якому моменти усвідомлення, переконування і виправлення, набування досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені.

МОДУЛЬ 5. ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Тема 5.1 Темперамент

На розвиток та психічні прояви особистості значною мірою впливають біологічні властивості індивіда – вікові, спадкові, соматичні, статеві, фізіологічні, біохімічні, антропологічні. Всі ці властивості особистості вивчає такий напрям психології як психофізіологія, яка досліджує закономірності функціонування нервових механізмів психічної діяльності у двох аспектах. У першому вивчаються нервові механізми, що реалізують окремі психічні функції та процеси – відчуття, сприймання, увагу, мислення, мовлення, емоції, довільні дії тощо. У другому – предметом психофізіології є вища нервова діяльність мозку, що забезпечує цілісну психічну діяльність та поведінку особистості.

Одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове вивчення якого ведеться вже протягом двох тисячоліть.

В сучасній психології темперамент не тільки розглядається як невід’ємна риса людини, але й, якщо мова йде про її активність, емоційність, імпульсивність, взагалі є синонімом особистості. Підсумовуючи ж усе, що зараз відомо відносно темпераменту, визначимо його наступним чином:

ТЕМПЕРАМЕНТ – це такі формально-динамичні властивості особистості, які в процесі поведінки людини відображені в перебігу її емоцій, енергії та напрямку уваги, але при цьому не мають прямого відношення до змісту цієї поведінки

Або: темперамент – це формально-динамічна характеристика поведінки особистості, що відповідає на питання “Як здійснюється поведінка?”.

Вивчення феномену темпераменту поставило перед дослідниками два фундаментальних питання: 1) чи є типи темпераменту; 2) темперамент є незмінним чи він змінюється з віком людини.

Відповідь на вказаний перелік питань починається з визнання наявності в темпераменті наступних параметрів: ЖИТТЄЗДАТНІСТЬ (тенденція до швидкого реагування на впливи середовища, підтримка високих темпів діяльності та швидке перемикання з одного виду діяльності на другий); СТАЛІСТЬ ПОВЕДІНКИ (висока-низька); СЕНСОРНА ЧУТТЄВІСТЬ (висока-низька); ЕМОЦІЙНА РЕАКТИВНІСТЬ (швидка-повільна); ВИТРИВАЛІСТЬ (довготривала-короткотривала); АКТИВНІСТЬ (висока-низька).

Сучасне пояснення темпераменту з урахуванням вищеозначених параметрів запропонував І.П.Павлов, який в якості його підвалин вбачав наступні властивості нервової системи:

СИЛА НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ, що відображає витривалість нервових клітин, або здатність нервових клітин без змін функціонування переносити довготривалу стимуляцію;

ВРІВНОВАЖЕНІСТЬ НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ, себто співвідношення між силами збудження та силами гальмування (інакше кажучи, що сильніше у конкретної нервової системи – збудження чи гальмування);

РУХЛИВІСТЬ НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ, що відображає властивість нервової системи до швидких взаємопереходів між збудженням та гальмуванням.

До цього послідовники І.П. Павлова додали ще таку властивість нервової системи як її ЛАБІЛЬНІСТЬ, тобто швидкість виникнення та припинення нервового процесу.

Сполучення розглянутих властивостей нервової системи дають такі варіанти темпераменту:

СИЛЬНИЙ, ВРІВНОВАЖЕНИЙ, РУХЛИВИЙ, СЕРЕДНЬОЛАБІЛЬНИЙ тип нервової системи – САНГВІНИК. Сангвіністичному темпераменту притаманні висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки і рухів, емоційність, вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості, до поспіху, а, іноді, й поверховості.