· трансляція відомих у світовій культурі способів політичних взаємодій з наголосом на традиційних для української політичної культури і домінуючих в конкретно-історичних умовах;
· навчання рольових моделей політичної поведінки;
· забезпечення умов для формування ціннісних політичних уявлень і моделей ідентифікації.
Політична освіта має бути пов'язана з реальним життям і реальними завданнями, які виконують чи виконуватимуть учні; має бути проблемноорієнтованою; забезпечувати учням умови для здобуття позитивного досвіду соціальних взаємодій і плюралізм освітнього процесу.
Виділяють два принципово важливих напрямки політичної соціалізаціїв школі: прямий — відбувається в процесі засвоєння інформації про принципи політичного ладу, права і обов'язки громадянина тощо і непрямий, латентний, — основними його чинниками є характер взаємин у школі, ступінь свободи учня, можливості захисту ним своїх прав і апелювання до встановлених законів і правил. [13; 17 - 26].
Якісно-кількісний аналіз текстів програм і стандартів як основних документів у викладанні суспільно-політичних дисциплін у загальноосвітній школі дає підстави для висновку про те, що весь обсяг політологічних понять, потрібних для формування політичної культури молоді, міститься в навчальних програмах. Завдання ж формування демократичних цінностей, відповідальності, готовності до компетентної громадянської участі практично не відображені ні в програмах, ні в освітніх стандартах. Тобто існуюча модель політичної освіти зберігає всі ознаки предметно орієнтованого типу, коли основний акцент ставиться на засвоєнні певних знань і результат політичної освіти оцінюється за їхньою кількістю. Психологічні ж ефекти такої освіти, що визначають спрямованість особистості, залишаються поза увагою. З огляду на викладене постає потреба створення й реалізації принципово іншої моделі виховання і освіти, яка б забезпечила умови для становлення компетентної, соціально мобільної особистості, здатної будувати суб'єкт-суб'єктні взаємини з іншими людьми й суспільством, жити в ньому, транслювати його цінності та норми.
З огляду на те, що завдання формування демократичної політичної культури молоді доводиться виконувати за нерозвинутих демократичних традицій і норм, обмежених можливостей впливу на цей процес з боку батьків, вважаємо за доцільне визначити такі загальні вимоги до організації освітнього процесу, спрямованого на формування демократичної політичної культури молоді:
• політична освіта має поширюватись одночасно на всі покоління громадян. Оскільки свобода політичного вибору як фундаментальна умова демократії охоплює індивідуальні й колективні сторони самоуправління або автономії, очікувати, що можна сформувати потребу і здатність до вільного політичного вибору без відповідної соціальної ситуації розвитку, не слід;
•уся освітня система має відповідати духу, потребам і меті демократичного суспільства й бути зорієнтованою на формування активної, автономної, незалежної, уповноваженої, непатерналістської особистості, яка почувається самостійною цінністю і саме такою її сприймає суспільство і визнає її інтереси пріоритетними;
•на кожному рівні політична освіта має бути спрямована на підвищення громадянської компетентності і громадянської відповідальності особи, сприяти аргументованому прийняттю фундаментальних цінностей і принципів демократії.
Політична освіта, на нашу думку, має бути зорієнтована на ідеальну модель, центральним утворенням якої є особистість як суб'єкт ставлень, позаяк усі складові психічної організації особистості пов'язані з системою її ставлень, що визначає характер переживань, особливості сприймання й поведінкових реакцій на зовнішні впливи. [24; 265 - 276].
Ставлення мають суспільну природу, джерела розвитку, зміст та форми об'єктивації, відображають взаємозв'язки особистості й суспільства і визначають спосіб входження її в суспільні відносини. В процесі розвитку системи ставлень особистість відтворює суспільні відносини у внутрішньому плані, присвоює їх і змінюється сама, набуваючи нової якості — суб'єктності. Ставлення, як зазначає О. О. Бодальов, — це психічне утворення, яке акумулює в собі результати пізнання об'єкта дійсності, інтеграції всіх емоційних і поведінкових відгуків на цей об'єкт, а також особливий рівень і форму самовизначення й самопізнання . Існує певний простір прояву й формування ставлень: вони проявляються повною мірою тоді, коли індивід діє в суб'єктивно значущій ситуації .
Психічні ставлення особистості, реалізуючись у діях, відображають систему зв'язків особистості з об'єктивним світом (у даному разі — світом політики), набувають стійкості, вираженості, значущості, стають характерними для особистості, визначають її вчинки й переживання (С. Л. Рубінштейн, В. С. Мерлін, О. Б. Старовойтенко). Система ставлень особистості відображає основні ефекти соціалізації, тому спроба взяти її за основу психологічної моделі змісту політичної освіти може виявитися продуктивною. Таким чином, її (модель) можна представити у вигляді системи політичних ставлень, які визначають стосунки індивіда і спільноти.
А саме:
1)ставлення до самого себе (ідентифікація себе як суб'єкта політичної взаємодії, спроможного зробити самостійний політичний вибір, готового відповідати за нього і його наслідки, законослухняного громадянина, здатного обстоювати свої права);
2)ставлення до інших людей (терпимість, повага до політичних прав і свобод інших, готовність спільно розв'язувати політичні проблеми, довіра й налаштованість на співробітництво, аргументований скептицизм, підтримка інших і політична відповідальність, прагнення зрозуміти мотиви вчинків і очікування інших);
3)ставлення громадянина до політичної системи (патріотизм або позитивне ставлення до своєї країни, лояльне ставлення до фундаментальних конституційних цінностей і принципів, дії, спрямовані на підвищення ефективності демократичних установ, увага до громадських справ, соціальна довіра й поширення правдивої інформації);
4)ставлення громадянина до інститутів влади (спрямованість на різні форми політичної участі, контроль за додержанням повноважень влади, оцінка роботи уряду, оцінка окремих пропозицій з реформування громадського життя, опір неконституційним діям влади);
5)ставлення громадянина до політичного світу (розуміння глобального значення додержання прав людини, політична толерантність, відповідальність за збереження миру і активна позиція щодо політичних подій у світі, готовність до участі в роботі міжнародних організацій тощо).
Виділені групи ставлень формуються з раннього дитинства. Відповідно до потреб і провідної діяльності в кожний віковий період змістове наповнення й форми пред'явлення інформації варіюються. Одночасно розвиваються й соціально-психічні механізми політичних ставлень — відповідальність, толерантність, соціальна активність, ідентифікація. У запропонованій нижче моделі представлено три блоки психологічних ефектів політичної соціалізації, на формування яких слід орієнтувати зміст політичної освіти, — когнітивний(політичні уявлення), конативний(досвід політичної активності) і афективний (система політичних ставлень і соціально-психологічні механізми політичної активності). [29; 342].
Потенційні функціональні можливості індивіда в будь-якій діяльності, і політичній також, можуть виявитися лише на рівні активно позитивного ставлення до її завдань. Тому центральною категорією, наскрізною в запропонованій моделі, є інтерес як ставлення індивіда до умов життя, що виявляється в прагненні впливати (створювати чи змінювати) та пізнавати їх. Інтерес як соціальний феномен — це «властива всякому суб'єкту діяльна позиція, яка виражає його вибіркове ставлення до об'єктивних можливостей суспільного розвитку».