Якщо емоції визначають спрямованість діяльності, то воля – то вже сама дія, яка виявляється або в свідомому спрямуванні розумових та фізичних зусиль на досягнення цілі, або в утриманні від активності. Саме в процесі праці, де для досягнення цілі необхідні контроль виконання, свідома дисципліна, проявляються ознаки зрілої волі, врівноваженість спонукальних та гальмуючих її механізмів, співвідношення їх на основі моральних принципів, котрі розкриваються у вчинку людини.
Будь-яка праця передбачає як фізичні, так і розумові процеси. В праці завжди присутні рухи (рухи очей при читанні, наприклад), а також мислення, уява (для постановки цілей, прийняття рішення). Залежно від системи дій, яка визначається ціллю, праця може бути рутинною та творчою. Якщо основні дії мають значною мірою стандартний, однотипний характер і досягнення цілі не передбачає зміни умов, корекції цілі і дій, - це рутинна праця. Вона виконується механічно і може бути легко автоматизована, щоб людина не сприймала її як важкий тягар, як прокляття, не відчувала її безглуздість. Продукт рутинної праці – то результат репродуктивних дій.
Творча праця передбачає внесення нового в процес праці, удосконалення дій і рухів, спрямованих на досягнення цілі. Продукт творчої праці як суспільно корисний продукт впливає і на ставлення до праці, і на стосунки між людьми в процесі праці. Розмежовуючи вкладені в нього творчі дії суб’єкта, продукт праці сам спонукає до творчої діяльності. Творча праця залежна від волі. Саме завдяки волі свідомість спрямовується на створення продукту. Результату творчої праці передує робота думки. Інтуїція і натхнення як характеристики творчої праці не протистоять праці взагалі. Здебільшого вони самі – результат, підсумковий момент особливого піднесення, зосередження фізичних і духовних сил, які спрямовує воля на створення певного продукту.
Саме в творчій праці найбільш яскраво виступає те, що особистість повинна підкорити вільну гру своїх потягів і сил зовнішній цілі, продуктові своєї праці. Творча праця, створюючи суспільно корисний продукт, об’єктивно вносить у нього разом із тим щось нове, оригінальне, властиве особистості. У свою чергу можливість творчої праці визначається емоційною готовністю особистості до неї.
Емоційна готовність являє собою інтеграцію певних станів, насамперед намагання розв’язати суперечність між потребою в творчій нестандартній діяльності і мотивом її задоволення в певний проміжок часу і за певних умов. Емоційна готовність – це результуюча настрою, ставлення особи до себе, її самооцінки і волі, єдності потягу і повинності. Емоційна готовність як психічний стан має творчу спрямованість і пов’язана з переживанням душевних витрат на виконання тієї чи іншої діяльності. Готовність до творчої діяльності – це готовність до переживання нових емоцій як за знаком (позитивні – негативні), так і за модальністю (радість, гнів і т.д.).
Проявом емоційної готовності до творчої діяльності виступає захоплення майбутнім результатом, що його відчуває особистість, політ її фантазії. Наслідком емоційної готовності є натхнення як психічний стан емоційної та операційної напруженості, зосередженості на предметі творчості.
Творча праця вченого образно висвітлена Луї де Бройлем. Наука, вважав він, може здійснювати свої найвизначніші завоювання лише шляхом небезпечних раптових стрибків розуму, коли проявляються здібності, звільнені від важких кайданів суворих міркувань, - вони називаються уявою, інтуїцією[5]. Тягар дедукції лежить на вченому лише до певного моменту, потім він миттєво від нього звільняється, і свобода його уяви дає змогу бачити нові горизонти. Наукова творча праця – то захоплююча подорож із небезпеками і радощами відкриття. У творчій праці особистість задовольняє потребу в гострій динаміці переживань, у самовиявленні через вчинок, у подоланні власними силами конфлікту (зовнішнього чи внутрішнього) між нормами, рамками поведінки і спрямованістю людини.
Трудова діяльність сприяє розширенню власного буття людини. У процесі праці не лише породжується деякий продукт праці суб’єкта, а й формується сам суб’єкт, розкриваючи свої здібності, формуючи уміння, навички, світ своїх ціннісних орієнтацій. Працювати – це проявляти себе, перетворюючи свої наміри в дії, це об’єктивізація себе в продуктах своєї праці. Створення чогось – це не лише результат праці людини, це розпредмечення її як суб’єкта, це реальна основа вчинку.
Як через вчинок розкривається суб’єкт, так і через нього суб’єкт реально пізнає світ, освоює об’єктивне багатство його, змінючи сам себе.
Для уможливлення змін самої людини необхідна зміна обставин, приведення їх у відповідність людській природі. Саме зміна довколишнього середовища у відповідності з природою людини і є освоєнням світу. В цьому акті як результат праці людина знаходить дійову опору буття, це реальна міць людини.
1. Жизненный путь личности. – М., 1986.
2. Иванников В. Психологические механизмы волевой регуляции. – М., 1991.
3. Крутецький В. Психология. – М., 1991.
4. Леонтьев А. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975.
5. Общая психология / под ред. В. Богословского. – М., 1986.
6. Основи психології / за ред. О. Киричука. – К., 1996.
7. Основи психології. – К., 1997.
8. Рубинштейн С. Основы общей психологии. – М., 1986.
[1] Общая психология / под ред. В. Богословского. – М., 1986. – С. 151.
[2] Основи психології / за ред. В. Киричука. – К., 1996. – С. 299.
[3] Основи психології. – К., 1997. – С. 300.
[4] Рубинштейн С. Основы общей психологи. – М., 1986. – С. 118.
[5] Жизнь как творчество. – М., 1986. – С. 94.