Зміст
Вступ
1. Теоритичний аналіз проблеми дослідження страхів у дітей.
1.1. Поняття страху у науковій літературі.
1.2. Вікові особливості страхів.
2. Особливості дослідження дитячих страхів.
2.1. Методичні підходи до організації досліджень.
2.2. Методи і методики досліджень.
Висновок
Використана література
Вступ
Проблема дослідження феномена страхів є актуальною, в першу чергу, тому, що педагог і психолог спроможні позитивно впливати на тривалість адаптаційного періоду школяра, оптимізувати його емоційний стан і розвиток пізнавальних процесів шляхом зниження тривожності і кількості страхів.
Вивчали проблему виникнення страхів такі вчені, як, зокрема, Ю. Щербатих, Ф. Ріман, К. Ізард, П. Симонов, А. Рибаков, Є. Івлева, С. Керкегор, Я. Рейковський. Особливу увагу цьому питанню приділяли Т. Сімсон, М. Кузьміна, Л. Лебедєва, Л. Костіна, Н. Імедадзе, Ф. Зімбардо, Л. Макшанцева, Є. Савіна, Н. Шаніна, Д. Соколов, В. Оклендер, В. Астапов. А започатковано відповідні дослідження ще у працях А. Захарова, А. Прихожан, Г. Еберлейн.
У загальному вигляді проблема вивчення дитячих страхів здається майже завершеною: проаналізовано детермінанти виникнення страхів, наслідки цього явища, запропоновано цікаві форми психологічної корекції. Але, на нашу думку, питання психолого-педагогічного дослідження страхів дітей залишається не зовсім вирішеним.
Людина отримала у спадщину від пращурів комплекс якостей та емоцій, які дозволяють пристосовуватися до оточуючого середовища. Емоції і переживання, притаманні особистості, можна умовно поділити на дві групи. Перша – емоції позитивні, які викликають бажання досліджувати об’єкти і явища світу. Друга група емоцій спрямована на захист організму від негативного впливу середовища. Такі реакції допомагають уникати всіляких загроз. Однією з важливих емоцій другої групи є страх. Страх можна розглядати як афективне (емоційно загострене) віддзеркалення у свідомості певної загрози життю людини чи її благополуччю.
Вчені-психологи, як засвідчує аналіз наукової літератури, сходяться на тому, що страх тісно пов’язаний з почуттям тривоги [2;14; 23; 25; 26]. Так, В. Астапов вважає, що страх – це реакція на конкретно існуючу загрозу, а тривога – це стан передчуття неприємної події без видимої причини (вона існує тільки у свідомості людини). Аналізуючи конкретні випадки стану напруги, В. Астапов доходить висновку, що встановити таку різницю дуже непросто. Важко сказати про певну реакцію, страх це чи тривога, або чого в ній більше – тривоги чи страху, або в який момент страх переходить у тривогу і навпаки. Проаналізувавши дослідження зарубіжних колег, вчений висловлює думку, що тривога – це базисна реакція, загальне поняття, а страх – вираження такої ж якості, але в специфічній об’єктивованій формі [2].
П. Тілліх вважає, що страх і тривога неподільні – вони іманентно пов’язані одне з одним. Жало страху, на його думку, це тривога, а тривога прагне перетворитися на страх [23].
Психотерапевт М. Литвак пропонує розглядати тривогу як емоцію, котра виникає при загальній оцінці ситуації як несприятливої. Якщо ліквідувати джерело тривоги не вдається, то тривога переходить у страх. На його думку, страх – це результат тривоги та мислення [14].
Ми розглядаємо тривогу на відміну від страху як не завжди негативне почуття, адже вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, очікування.
Емоційно неблагополучна дитина, залежно від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємин з батьками й однолітками, може відчувати як тривогу, так і страх. Спільним початком виникнення почуття і страху, і тривоги є занепокоєння. Воно виявляється в тім, що дитина розгублюється, коли її про щось запитують, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить тремтячим голосом, а часто й замовкає.
Значна кількість розвідок, присвячених дитячим страхам, дають змогу підійти до проблеми психолого-педагогічного дослідження страхів у дітей з опертям на солідну наукову базу.
Отже, об’єкт нашого дослідження – страхи у дітей. Предмет дослідження – особливості психологічної діагностики страхів у дітей. Мета роботи – виявлення особливостей дитячих страхів
1. Теоретичний аналіз проблеми дослідження страхів у дітей
1.1. Поняття страху у науковій літературі
Нелегко знайти людину, яка б ніколи не випробовувала почуття страху. Занепокоєння, тривога, страх - такі ж емоційні невід'ємні прояви нашого психічного життя, як і радість, замилування, гнів, подив, сум. Але при надмірній піддатливості до страхів, залежності від них міняється поведінка людини аж до «емоційного паралічу». Стійкі страхи - це страхи, з якими не може впоратися ні дитина, ні дорослий, які приводять до появи небажаних рис характеру. Дитячі страхи, якщо до них правильно ставитися, розуміти причини їхньої появи найчастіше зникають безвісти. Якщо ж вони болісно загострені або зберігаються тривалий час, то це служить ознакою неблагополуччя, говорить про фізичне й нервове ослаблення дитини, неправильному поводженні батьків, конфліктних відносин у сім'ї. Для того щоб впливати на дитину, допомогти позбутися їй від страхів, батькам необхідно також знати, що таке страх, яку функцію він виконує, як виникає й розвивається, чого найбільше бояться діти і чому.
Відомий фізіолог И. П. Павлов вважав страх проявом природного рефлексу, пасивно-оборонною реакцією з легким гальмуванням кори великих півкуль. Страх заснований на інстинкті самозбереження, має захисний характер і супроводжується певними змінами вищої нервової діяльності, відображається на частоті пульсу й подиху, показниках артеріального тиску, виділенні шлункового соку. У самому загальному виді емоція страху виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу. Існує 2 погрози, що мають універсальний й одночасно фатальний у своєму результаті характер. Це смерть і крах життєвих цінностей, що протистоять таким поняттям, як життя, здоров'я, самоствердження, особисте й соціальне благополуччя. Але й крім крайніх виражень страх завжди має на увазі переживання якої-небудь реальної і уявної небезпеки
Набагато більше поширені викликані дитячі страхи. Їхнє джерело - дорослі, які оточують дитину (батьки, бабусі, вихователі дитячих установ), які мимоволі заражають дитини страхом, тим, що зайво наполегливо, підкреслено емоційно вказують на наявність небезпеки.
У результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз типу: «Не ходи - впадеш», «Не бери - обпалишся», «Не гладь - вкусить». Дитині поки ще не ясно, чим йому все це загрожує, але він уже розпізнає сигнал тривоги, і природно, у нього виникає реакція страху. Страх закріпився й поширився на вихідні ситуації.
До числа зовнішніх можна віднести також і страхи, які виникають у зайво тривожних батьків. Розмови при дитині про смерть, хвороби, пожежі, вбивствах відбиваються на його психіці, калічать її. Все це дає підставу говорити про умовно-рефлекторний характер страху, навіть, якщо дитина лякається (здригається) при раптовому стукоті або шумі, тому що останній колись супроводжувався вкрай неприємним переживанням. Подібне сполучення запам'яталося в пам'яті у вигляді певного емоційного сліду й тепер мимоволі асоціюється з будь-яким раптовим звуковим впливом.
Страх і тривога
У страху й у тривозі є загальний емоційний компонент у вигляді почуття хвилювання й занепокоєння, тобто в обох поняттях відображене сприйняття погрози або відсутність почуття безпеки.
Страх – ефективне (емоційно загострене) відбиття у свідомості людини конкретної погрози для його життя й благополуччя ; тривога – емоційно загострене відчуття майбутньої погрози. Тривога на відміну від страху не завжди негативно сприймане почуття, тому що вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, що хвилює очікування.
В свою чергу, страх можна розглядати як вираження тривоги в конкретній, об'ективізованій формі, якщо почуття не пропорційні небезпеці, і тривога приймає затяжний плин. Якщо дитина починає боятися самого факту виникнення страху, то тут у наявності високий, нерідко позамежний рівень тривоги, оскільки вона боїться, а точніше побоюється всього того, що може навіть побічно загрожувати його життю й благополуччю.
Учений К. Ізард пояснює розходження термінів «страх» й «тривога» у такий спосіб: тривога - це комбінація деяких емоцій, а страх - лише одна з них. Російський психолог А. І. Захаров вважає, що страх - це одна з фундаментальних емоцій людини, що виникає у відповідь на дію загрозливого стимулу [6].
А.И.Захаров відзначає, що страх може розвиватися в людині в будь-якому віці: у дітей від 1 року до 3 років нерідкі нічні страхи, на 2-му році життя, найбільше часто проявляється страх несподіваних звуків, страх самітності, страх болю (і пов'язаний із цим страх медичних працівників). В 3-5 років для дітей характерні страхи самітності, темряви й замкнутого простору. Від 5 -7 років ведучим стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти найбільше бояться «бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють» Кожній дитині властиві певні страхи. Однак, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини. Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності [5].
Об'єктивний підхід до розгляду емоції страху вимагає вказати на те, що, незважаючи на своє негативне фарбування, страх виконує різноманітні функції в житті людини. На всьому протязі людської історії страх супроводжував людей, виражаючись в остраху темряви, вогню, природних явищ. Страх мобілізував науковий і творчий потенціал людей на боротьбу зі стихією. Страх грав і відіграє захисну роль, дозволяючи уникнути зустрічі з небезпекою. Страх також виступає своєрідним засобом пізнання реалій навколишнього світу, приводячи до більше критичного й виборчого відношення до явищ життя. Тому, на думку А.І. Захарова, страх можна розглядати як природний супровід людського розвитку.