Найчастіше корінь поєднується з іншими матеріально вираженими морфемами, як у наведених вище словах (-и, -і, -ою; -ов-, ник-, -ува-, пере-). Рідше корінь бере участь у творенні слова без матеріально вираженої морфеми, наприклад: укр. дім0, кіт0, сад0.
Іноді корінь називають незмінною частиною слова. Таке визначення виникло не випадково: численні приклади підтверджують його: пор. укр. дід – дідок – дідусь – прадід – дідівський; сміливий – сміливіший – найсміливіший; два – двох – двадцять; долати – здолати – подоланий. Але ж у мовах світу існує не менше зразків слів, корінь яких не залишається незмінним і у випадках словозміни (укр. берег – на березі; рос. лететь - лечу), і при словотворенні (укр. берег – прибережний; рос. лететь - полёт). Такі фонетичні видозміни однієї морфеми називають варіантами морфем, або аломорфами (від грец. allos – „інший” і морф). Приклади аломорфів: укр. –ход-, -ходж- (ходити, ходжу); рос. -друг-, -друж-, -друзь- (друг, дружба, друзья); біл. –гар-, -гор- (гара, горка).
А ф і к с и (від лат.affixus – „прикріплений”, „причеплений”) – морфеми, що прикріплюються до кореня або вставляються в нього і видозмінюють його. За цією властивістю їх називають формантами. Не будучи самостійними одиницями, вони завжди пов’язані з коренем і виконують словозмінну або словотвірну роль.
За місцем у слові щодо кореня афікси поділяються на префікси (від лат. praeffigo – „те, що перед чимось”) – морфеми, що стоять перед коренем (укр. зайти, прийти, зійти; англ. impossible – „неможливий”; нім. аufstehen – „вставати”); інфікси (від лат. infixus - „уставлений”) – морфеми, що вставляються в корінь слова (англ. stand – „стояти” при stood– „стояв”); постфікси (від лат. postfixus – „те, що розташоване після чогось”)- морфеми, що стоять після кореня; конфікси (від лат. confixus – „разом узятий”), або циркумфікси (від лат. circum – „навколо”), морфеми, що складаються з двох частин, одна з яких стоїть перед, друга після кореня (у німецькій мові ge- … -t, наприклад, у формі дієприкметника gemacht – „зроблений”); інтерфікси (штучно утворене від лат. inter – „поміж”, „між” і лат. fixus – „прикріплений”).
Інтерфікси вичленовуються (1) у складних словах (пароплав, землетрус) і служать тільки для пов’язання коренів чи основ при творенні нових слів способом основоскладання; вони функціонують як структурні одиниці складних слів; (2) як афікси без самостійного значення, розташовані між коренем і суфіксом і використовувані для полегшення сполучуваності постфіксальних афіксів з твірними основами (купе-й-ний, вчора-ш-ній, де –й- та –ш- - інтерфікси).
З названих афіксів деталізації потребують постфікси. До постфіксів належать:
а) с у ф і к с и (від лат. suffigo – „додавати”) – частина, що стоїть після кореня або іншого суфікса перед закінченням (лиж-ник, рад-іс-н-ий);
б) ф л е к с і ї (від лат. flexio – „те, що згинається”), або закінчення, - словозмінна морфема, що виражає в словоформах значення роду (степ0, вода), відмінка (степом, водою), особи (пишу, пишеш, пише), числа (степи);
в) п о с т ф і к с и–а ф і к с и, що стоять після флексії. В українській мові це: -ся (умивати-ся), -небудь (що-небудь), -но (скажи-но), -бо (послухай-бо). В російській мові -ся (мыть-ся) -то (кто-то), -нибудь (что-нибудь), -либо (какой-либо).
Усі названі афікси виділені на основі даних різних мов. Шукати їх усі в одній якійсь мові буває нездійсненним завданням. Так, існують мови багаті префіксами - українська, російська, польська. Зате в киргизькій та узбецькій мовах префіксів немає. Такої морфологічної частини слова, як „інфікс” в українській мові немає, але в латинській мові – це досить поширений значущий елемент слова. У словах української, російської, білоруської, польської мов вичленовуються флексії, але є мови, у будові слова яких флексії як афікси не виділяються (наприклад, турецька). З таких фактів можна зробити висновок, що кожна мова має своєрідну морфологічну структуру слова.
5. Омонімія морфем.
Під час морфологічного розбору необхідно звертати увагу на можливу омонімію морфем. Омонімія можлива як у системі коренів, так і в системі афіксів.
К о р і н ь, як відомо, - смислова одиниця. Його існування й відмінність від інших елементів такого ж порядку визначається тільки змістом. Збіг звучання різних коренів буває випадковим, а тому й не вважається основною ознакою тотожності їхнього значення. Саме таке спостерігається у коренях української мови -низ1- (у словах низенький, низина, низом) та -низ2- (низати, нанизати, донизати) і в словах російської мови -пал1- (у словах палить, воспаление), -пал2- (палец, беспалый), -пал3- (палка, палочный).
С у ф і к с а м и - о м о н і м а м и є -ок1- та –ок2- в українських іменниках зменшено-пестливого відтінку (садок, візок) і в іменниках абстрактного значення (напрямок, смуток). Омонімічними слід визнати й суфікси російської мови -ер1- і –ер2- у словах удочерить і мастер.
Омоніми засвідчуються також у ф л е к с і я х: а) знахідного відмінка однини іменників жіночого роду (сестру, парту); б) давального відмінка однини іменників чоловічого роду (брату, столу); в) першої особи однини дієслів (ношу, прошу).
6. Фонологічна структура морфем.
З погляду фонологічного фонема не завжди виступає сталою одиницею: вона може бути представлена з фонемними змінами, пор.: укр. осінь – осені, луг – лужок; рос. хочу – хотим, крепкий – крепче. Проблеми різного наповнення морфем розглядає порівняно недавно сформований розділ мовознавства, що посідає проміжне місце між морфологією і фонологією, який зветься морфонологією (термін утворився від складного слова морфофонологія завдяки гаплології: морфофонологія - морфонологія). Об’єктом цього розділу є вивчення фонологічної структури морфем різного типу, а також варіювання, тобто чергування, фонем у складі морфем.
Залежно від того, в якій мовній підсистемі здійснюються чергування, вони поділяються на парадигматичні (словозмінні, формотворчі) і дериваційні (належать до словотворення). П а р а д и г м а т и ч н і відбуваються при словозміні і формотворенні (коня – кінь, помагати - помогти). Д е р и в а ц і й н і слугують утворенню слова з новим значенням (уродити – урожай, Галич - галицький).
Фонеми, що чергуються в складі морфеми, називаються морфонемами. Їх призначення – посилювати диференціацію на морфологічному рівні.
Морфонологічні правила існують лише в тих мовах в яких морфеми можуть бути представлені варійованими аломорфами і в яких це варіювання не пов’язане з чисто фонетичними причинами. До таких мов належать передусім індоєвропейські мови.
7. Словозмінна (реляційна), формотворча і словотвірна (дериваційна) функції афіксів.
Функції афіксів у слові неоднорідні: вони „працюють” у слові і як словозмінні, тобто змінюють форми слів, і як словотвірні. Афікси, що вживаються в словозмінній ролі, називаються словозмінними, або реляційними (від лат. relatio – „віднесення”). Ті ж афікси, які використовуються для творення нових слів, іменують словотвірними, або дериваційними, а сам процес утворення слів з їх участю – словотворенням, або деривацією (від лат. derivatio – „відведення”).
Типово словозмінним (реляційним) афіксом є флексія, здатна виражати граматичні значення і вказувати на відношення між словами.
Однак роль флексій цим не обмежується. Вони мають і ширше значення: становлять формальні показники частин мови (добрий, добро), за якими розрізняються і самі граматичні класи, і системи їх відмінювання та дієвідмінювання. Оскільки частини мови групуються за семантичною ознакою, то флексії, які „переводять ” слово в іншу частину мови можна вважати словотвірними афіксами. Деякі вчені (О. О. Реформатський) пропонують їх називати суфіксо-флесіями. І все ж за основною функцією – вона є словозмінною.
Зате префікси, інфікси, суфікси і постфікси характеризуються за основною роллю як дериваційні елементи. Однак у деяких випадках окремі префікси, суфікси й інфікси вживаються не для творення нових слів, а для утворення різних граматичних форм слова, для надання слову відмінних граматичних значень. Інакше кажучи, вони служать для формальних розрізнень слів. За цією особливістю такі префікси, суфікси, інфікси називають формотворчими. Н а п р и к л а д: вимовити – відмовити (словотворчий префікс); кращий – найкращий, питати – спитати (формотворчий префікс). Риба – рибалка, учити – учень, здоровенний, п’ять – п’ятак(словотворчі суфікси); довгий – довший, штовхати – штовхнути (формотворчі суфікси).
Афікси, залежно від частоти їхнього вживання в словах, поділяють на продуктивні і непродуктивні словотвірні моделі. Під словом „модель” (від фр. mode`le, що означає „зразок”) розуміють конструкцію, структуру, зразок, за яким побудована певна одиниця мови з одиниць нижчого рівня (Українська мова. Енциклопедія. - К., 2000. – С. 339). Модель слова – це, наприклад, корінь + флексія (вод-а), префікс + корінь + суфікс + флексія (під-вод-н-ий).