Крім лексичного (словесного) контексту (тобто лінгвістичного), буває, за словами О. О. Реформатського, побутовий, або екстралінгвістичний, контекст, який передбачає ситуацію комунікації як умову спілкування співрозмовників у певний час і в певному місці, у певному речовому оточенні. Так, слова у висловлюванні До відходу автобуса залишилося 15 хвилин можуть сприйматися і як заспокоєння стосовно того, що за цей час співрозмовники дістануться автобуса, і як занепокоєння, чи встигнуть до відходу автобуса. Залежить це від ситуації, в якій була висловлена фраза (15 хвилин – це мало чи достатньо часу, що залишився до відправлення автобуса).
7. Слово як вираження поняття, сигніфікативне значення. Поняття – це категорія мислення. Воно виникає в свідомості (процесі відображення дійсності мозком людини) як узагальнення об’єктивно чинних однорідних предметів. Узагальнення здійснюється завдяки абстрагуванню від конкретних особливостей окремих предметів чи груп предметів у межах певного їх класу. Наприклад, наша свідомість зберігає не те дерево, яке росте перед нашим вікном (високе чи низьке, з широкою чи вузькою кроною), а дерево як рослина з належними їй загальними ознаками, властивостями. Виходить, що поняття відповідає не окремому денотату, а цілому класу денотатів. Узагальнене уявлення про ряд однорідних предметів становить у нашій свідомості поняття дерева. А оскільки поняття як категорія мислення матеріалізується в повнозначних словах і бере участь у формуванні лексичного значення, то виходить, що лексичне значення слова співвідноситься з предметами, процесами, властивостями не безпосередньо (від денотата - до значення), а опосередковано. Роль посередника в них виконує поняття, через яке в лексичному значенні відбивається дійсність. Таким чином, слово і називає предмет, бо співвідноситься з ним, і виражає поняття, що існує в нашій свідомості як узагальнення однорідних денотатів.
Одне й те ж саме слово може в мовленні позначати як увесь клас даних об’єктів (Дерево – це багаторічна рослина з твердим стовбуром і кроною), так і окремого представника цього класу (Викопай це дерево).
Віднесеність слова до поняття іменується сигніфікативним значенням (від лат. significatum – „позначуване”), тобто понятійним.
Проте не всі слова здатні виражати поняття. Крім службових слів, які не співвідносяться з довколишнім світом, не виражають поняття і такі слова, як укр. ой, ох, ах, ту-ту-ту; фр. paf! (трах!); англ. oh! (ой!). Особливість їх у тому, що вони передають нерозчленовані емоції. Слово ой – це вираження і страху, і здивування, і задоволення. До того ж воно відтворює тільки емоції і не становить узагальнених назв страху, здивування чи задоволення. Цим воно відрізняється від лексем страх, задоволення, здивування, які служать назвою відомих людям почуттів. Через те що слова-вигуки не виражають понять, а, крім того, не мають ніяких граматичних значень, їх виділяють в окрему групу.
Не виражають понять також власні назви (імена, прізвища, географічні назви) і займенники. Перші співвідносяться з одиничними предметами (Тарас, Коцюбинський, Київ – назви, а не поняття), а другі, не маючи ні узагальнених, ні індивідуальних значень, лише вказують на певні предмети, якості (той, ця, такий).
Проте всі вони – вигуки, власні назви, займенники – мають значення. Вигуки і власні назви позначають відображені людською свідомістю різноманітні явища дійсності – емоції й одиничні предмети. Займенники набувають змісту в певних ситуаціях мовлення, в контексті. Однак термін „лексичне значення” на них не поширюється, бо лексичне значення слова визначається, по-перше, його зв’язком з явищем реальної дійсності (денотатом), по-друге, його зв’язком з поняттям як формою мислення, котра відображає ці явища дійсності. Вигуки, власні назви, займенники позбавлені цих ознак.
Контрольні питання
1. Що вивчає лексикологія в широкому розумінні? З яких наукових дисциплін вона складається? Що вони вивчають?
2. Що є предметом загальної, конкретної, історичної та зіставної лексикології?
3. Чим відрізняється слово від морфеми і речення?
4. У чому полягає різниця між термінами слово і лексема? Що таке слово-тип і слово-член?
5. Що таке лексичне значення слова? Із яких компонентів складається лексичне значення?
6. Розкажіть про співвідношення слова і поняття.
7. Що таке денотативне, сигніфікативне, структурне, контекстуальне значення слова?
Лекція № 8
Тема: Природа виникнення назви.
План
1. Мотивовані й немотивовані значення слів; поняття внутрішньої форми слова.
2. Моносемія слова (термін, дефініція).
3. Полісемія, співвідношення значень у полісемічних словах.
4. Типи перенесень (зміщень) значень слів; розширення та абстрагування і звуження (спеціалізація) значень слів).
Література
1. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К.- Одеса, 1991. – С. 94 - 136.
2. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 181 261.
3. Білецький А. О. Про мову і мовознавство.- К., 1997. - С. 140 - 161.
4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 200. – С. 63 - 93.
5. Реформатский А. А. Введение в языковедение. М., 2003. - С. 60 – 156.
Основні поняття теми
Внутрішня форма слова, дефініція, метафора, метонімія, мотивоване значення, немотивоване значення, моносемія, полісемія, синекдоха, термін.
1. Мотивовані й немотивовані значення слів; поняття внутрішньої форми слова. Мотивованість і немотивованість значень легко помітити при зіставленні таких слів, як укр. каса – касир або нім. derTisch („стіл”) – derTischler („тесляр”). Рід занять осіб, виражений лексемами касир і derTischler, зрозумілий завдяки тому, що значення цих слів вторинні щодо слів каса, derTisch, які входять важливими граматичними і семантичними складниками до лексем касир, derTischler (пор.: кас – ир, Tisch - ler). Ці матеріальні (звукові) і значеннєві джерела слів касир , derTischler зробили їхні значення мотивованими. Їх семантика виведена з коренів кас-, Tisch- і елементів -ир-, -ler-, що служать у цих мовах для позначення назв осіб чоловічої статі за родом занять.
У словах же каса, derTischпочаткового джерела утворення значень немає. Їхній зміст ні з яких інших лексичних одиниць не виводиться. Звукове оформлення цих слів не підказує розуміння їх семантики. Такі значення слів вважаються немотивованими.
Мотивоване значення визначає внутрішню форму слова. У ній відбита певна ознака предмета (у слові касир – каса, Tischler - Tisch), на основі якої сталося найменування відповідного слова. У розглянутих словах внутрішня форма слова прозора (касир – від каса,Tischler – від Tisch).
Ураховуючи „механіку” виникнення мотивованого значення слова, можна обґрунтувати природу виникнення назви, тобто як з’являлися і з’являються слова з відповідною семантикою.
Більшість учених схиляється до того, що в мотивованому значенні відбиваються не всі ознаки предмета, який мотивує зміст, а лише якісь особливості, що переносяться на весь об’єкт новоствореної назви. Відомий український вчений Л. А. Булаховський („Нариси із загального мовознавства”, С. 11) ілюструє це твердження таким прикладом: у слові укр. мови снігур відбита одна характеристична риса цієї пташки – цей ранній зимовий гість з’являється в нашій місцевості з першим снігом. Звідси назва снігур. Ця ж особливість птаха покладена і в основу назви, яку дали йому серби. Але в сербів уявлення про цього птаха пов’язується не зі снігом, а із зимою взагалі. Тому по-сербськи цей птах зветься зимовка. Зовсім іншу ознаку виділили в ньому німці, назвавши його derGimpel, що означає „стрибунець” (Gimpel походить від давнього дієслова gumpen – „підстрибувати”). На завершення аналізу вчений робить висновок: „Яку саме сторону враження зробити внутрішньою формою слова – це великою мірою залежить від фантазії тих, хто дає назву, від гри його уяви”.
З погляду сучасної мови немотивованими є й такі слова, як нога, рука, вода, дім, око, вухо, рот, ніс, кінь, земля, білий, синій, ходити, возити, носити. Історично їх значення були мотивованими. Вони мали внутрішню форму. Але їхня мотивованість втрачена внаслідок дії тих фонетичних, морфологічних і семантичних змін, яким ці слова піддавалися в процесі історичного розвитку і розкрити які можна лише з допомогою етимологічних досліджень, завдяки яким упізнається затемнена або втрачена внутрішня форма слова. Так, українське слово урожай не одразу можна пов’язати з коренем дієслова уродити, тим часом це так: уродити > уроджай > урожай. Історично слово мішок утворилося від кореня міх- („шкура”), бо мішки робилися із шкур тварин. Колись до кореня мех- (міх-) додався суфікс -ок- (мех-ок), а тепер ми сприймаємо це слово з одним коренем: мішок. Внутрішня форма слова затемнена, але вона була: довели етимологічні пошуки.
Сказане не спростовується поодинокими прикладами наявності випадкових штучних, а значить, справді семантично й граматично немотивованих слів. Як приклад можна навести слово ліліпут, яке придумав і вперше вжив у книзі „Мандри Гулівера” Джонатан Свіфт, ім’я Чебурашка з відомого мультфільму. Але оскільки кількість подібних слів мізерна і поява їх у словниковому складі мов не становить якоїсь закономірності, вони не беруться до уваги при встановленні природи виникнення назви.