Лекція №1
Тема: Предмет, завдання, місце і значення науки про мову. Галузі мовознавства. Наукове і практичне значення мовознавства.
Література
1. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К.- Одеса, 1991. - С. 5-15.
2. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 7-17.
3. Білецький А. О. Про мову і мовознавство.- К., 1997. - С. 11-18.
4. Ющук І. П. Вступ до мовознавства. – К., 200. - С. 5-8.
5. Мельничук О. С. Мова як суспільне явище і як предмет сучасного мовознавства // Мовознавство. – 1997. - №1. – С. 39-42.
6. Норман Б. У., Павленко Н. А. Введение в языкознание: Хрестоматия. – Минск, 1984.
Термінологічний словник теми
Білінгвізм, гуманітарні науки, діахронія, етнолінгвістика, загальне мовознавство, індивідуальна двомовність, конкретне (часткове) мовознавство, мовознавство, національна двомовність, об’єкт науки, полілінгвізм (мультилінгвізм), предмет науки, природничі науки, психолінгвістика, синхронія, соціолінгвістика.
Мовознавство (=лінгвістика; лінгва – лат. - мова) – наука про природні людські мови взагалі та про всі мови світу як індивідуальних її представників.
Поскільки мова є найважливішим засобом комунікації в суспільстві, вона тісно пов’язана з мисленням і свідомістю. Ця проблематика вивчається цілою низкою гуманітарних (соціальних) наук (до гуманітарних наук належать: філософія й історія, логіка й естетика, педагогіка й психологія, літературознавство й мистецтвознавство), зокрема з філософією (філо- люблю і софія- мудрість; наука про загальні закони виникнення і розвитку природи, суспільства, мислення), яка становить основу світогляду людини; з логікою (наука про закони і форми мислення), яка через мову розкриває закони мислення; з психологією (наука що аналізує процеси відображення в мозку людини об’єктивної дійсності, людські відчуття і сприймання, уявлення, почуття, бажання), яка робить це в тому числі й через мову; з історією (історикам мовознавці допомагають тим, що дають діалектні дані, історію походження власних імен, географічних назв, розшифровують писемні пам’ятки зниклих народів) та ін.
Зв’язок з природничими науками.
Учення про мову як другу сигнальну систему, створене на основі теорії І. М. Сєченова та І. П. Павлова про вищу нервову діяльність тварин і людини, пов’язує мовознавство з біологічними науками , анатомією, фізіологією (зокрема щодо анатомії і фізіології органів мовлення).
З фізикою, зокрема її розділом – акустикою, пов’язане вивчення звуків людської мови, їхніх фізичних (акустичних) властивостей.
З розвитком автоматики і телемеханіки (2-га пол. ХХ ст.) відбулося зближення мовознавства з математикою, що виявляється передусім у застосуванні математичних методів до вивчення мовних явищ.
Різноманітність функцій мови в суспільстві і тісний зв’язок її з мисленням і психічною діяльністю людини зумовила виникнення нових наук на межі мовознавства і соціології, мовознавства і психології: соціолінгвістика, психолінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокультурологія.
Соціолінгвістика (від лат. soci (etas) – „суспільство” і лінгвістика), тобто соціальна лінгвістика – мовознавча наука, яка сформувалася на межі мовознавства, соціології, соціальної психології й етнографії. Вона вивчає комплекс проблем, ров’язаних із суспільною природою мови, х її функціями і з механізмом взаємодії мови й суспільства. До основних проблем соціолінгвістики належать: а) проблема „мова й нація”, яка пов’язана з розкриттям виникнення і розвитку національних мов; б) проблема „мова й суспільство”, в якій на основі врахування тісного зв’язку мови з суспільством стають предметом вивчення не тільки характер впливу суспільства на розвиток мови, а й роль свідомого впливу суспільства (у вигляді цілеспрямованих урядових заходів) на мову, що визначає мовну політику. Мовна політика може стимулювати розвиток багатомовності в країні, а може й стримувати або звужувати функціонування недержавних мов; в) проблема соціальної диференціації мови, зумовленої різнорідністю структури суспільства: розподілом суспільства на верстви, а також різними суспільними ситуаціями – поділом суспільства за віком, статтю, освітою; г) проблема соціальних аспектів білінгвізму (від лат. bi– „дво” і linqua – „мова”) – двомовності, коли в межах однієї держави чи соціальної спільності використовуються дві мови у відповідних сферах спілкування. В Україні найбільшого поширення набула українсько-російська двомовність, у Канаді – англо-французька. Розрізняють індивідуальну й національну двомовність. У цьому ракурсі об’єктом вивчення соціолінгвістики є національна двомовність.
Соціолінгвістика розглядає й багатомовність (полілінгвізм, або мультилінгвізм) – явище, пов’язане з використанням кількох мов у межах певної соціальної спільноти (в державі або групі окремих людей). Багатомовністю характеризується, наприклад, Росія, Індія, США.
Термін „психолінгвістика” (від гр. psyche– „душа” і лінгвістика) увійшов у науковий обіг у середині ХХ ст. і закріпився на позначення науки, яка вивчає закономірності породження і сприйняття мовних висловлювань у їх співвіднесеності до системи мови. Психолінгвістику називають іще теорією мовленнєвої діяльності. Становлення механізму утворення й сприйняття мовлення здійснюється на основі психологічних експериментів. Цим і виправдана назва науки як психолінгвістики, в якій предмет лінгвістики – мова - аналізується методами психологічної науки.
Поява нової науки викликана потребою теоретичного пояснення практичних завдань, розв’язати які лінгвістичними підходами неможливо. Мовознавство дає ключ до аналізу тексту (зв’язного мовлення), але воно не торкається таких, наприклад, питань, як мовець говорить, як ним сприймається чуже мовлення, які закономірності діють в оволодінні дитиною рідною або кількома мовами, які лінгвістичні процеси супроводжують пізнання довколишнього світу. Розв’язання таких питань з урахуванням впливу мислення на мову і мови на мислення сприяє досягненню практичних результатів у навчанні дітей рідної і особливо чужої мови, у мовленнєвому вихованні дітей дошкільного віку, у логопедії, у мовленнєвому впливі засобів масової інформації, а в останні роки і в проблемі машинного перекладу, а також уведення мовленнєвих сигналів до електронно-обчислювальних машин (ЕОМ). Діяльність цієї науки значно розширює коло питань, пов’язаних з тим, що вивчається загальним мовознавством. У цьому значення психолінгвістики як науки.
Етнолінгвістика (від гр. ethnos – народ, плем’я і лінгвістика) – напрям у мовознавстві, що вивчає мову в її відношенні до культури, взаємодію мовних, етнокультурних та етнопсихологічних чинників у функціонуванні й еволюції мови. У широкому розумінні етнолінгвістика розглядається як комплексна дисципліна, котра за допомогою лінгвістичних методів вивчає „план змісту” культури, народної психології й міфології незалежно від способів їх формального представлення (слово, предмет, обряд ...).
Отже, об’єктом лінгвістики є природні мови. Відповідно до цього в мовознавстві виділяються дві галузі: часткове і загальне.
Об’єктомчасткового мовознавства є окремі мови (звідси: україністика, русистика, англістика, японістика, полоністика...) або групи мов (славістика, германістика, романістика...).
Дослідження конкретних мов, як і груп, може здійснюватися під різним кутом зору: в синхронії (сучасному стані) і діахронії (історичному плані). При цьому досліджуються обидві частини кожної національної мови: літературна мова і діалекти (різновиди певної мови).
Предметом вивчення в конкретному мовознавстві можуть бути : аналіз звукової і словникової системи, морфологічної і синтаксичної будови, розгляд стилістичного функціонування елементів кожної конкретної мови. Вивченням стилів і стилістичних засобів окремих мов займається стилістика.
Об’єкт загального (теоретичного, наукового) мовознавства становлять загальні закони будови мов світу в їх давньому та сучасному стані для з’ясування властивостей мовного розвитку, що змушує торкатися й розгляду природи, функцій і походження людської мови взагалі. Тому проблематика загального мовознавства є досить широкою, зокрема:
1) проблему предмета мовознавства, тобто сутності мови як засобу спілкування, співвідношення мови й мислення, походження мови, зв’язку історії мови з історією суспільства;
2) проблему місця мовознавства в системі наук і його значення як самостійної науки;
3) проблему методів дослідження складових елементів мови (звуків, слів, речень);
4) проблему встановлення й наукового пояснення структурних одиниць мови;
5) проблему класифікації чинних на Землі мов;
6) проблему виникнення й розвитку письма.
Значне коло розв’язуваних мовознавством питань, зумовлених проникненням мови в усі сфери діяльності людини, визначає його не тільки наукове, а й практичне значення, зокрема: створення писемності для безписемних мов, різних типів словників, підручників і посібників для вивчення мови, записування певними знаками усного мовлення, передачі слів, систем письма для сліпих, а також дешифрування невідомих писемностей, стандартизація науково-технічної термінології, розробка раціонального й стабільного правопису, методів перекладу іншомовних текстів. Незаперечне практичне значення мовознавства і для логопедії (від гр. logos - „слово”, „мовлення” і paideia – „виховання”) – медичної науки, яка розробляє спеціальні методи виправлення у дітей неточностей вимови окремих звуків і звукосполучень, лікування вад мовлення (затинання, гугнявості).