Для нарахування амортизації підприємства можуть застосовувати як метод рівномірної, так і прискореної амортизації.
Рівномірна амортизація досягається переважно за допомогою методу прямолінійного списання. При цьому методі вартість об'єкта основних засобів списується рівними частками протягом всього періоду його експлуатації. Перевагою такого методу є простота розрахунку і рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує порівнянність собівартості продукції з доходом від реалізації. Проте при цьому методі не враховується моральний знос, різні виробничі потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації.
При використанні методів прискореної амортизації у перші роки експлуатації основних засобів списується більша (основна) частина їх вартості, з щорічним зниженням амортизаційних відрахувань. Доцільність застосування методів прискореної амортизації пояснюється тим, що найбільша інтенсивність використання основних засобів приходиться на перші роки експлуатації їх, коли вони фізично і морально е новими, а також, тим, що у підприємства накопичуються кошти для заміни об'єкта в разі швидкого морального старіння та інфляції.
Метод нарахування амортизації визначається підприємством самостійно й періодично переглядається.
Нарахування амортизації починається з місяця наступного за місяцем, в якому основні засоби визнані активом, і припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єктів основних засобів з підприємства. На період переведення основних засобів на консервацію, а також реконструкції і модернізації нарахування амортизації призупиняється.
Розрахунок амортизації здійснюється у розробних таблицях ф. 03-14 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для промислових підприємств), ф. 03-15 «Розрахунок амортизації основних засобів» (для будівельних організацій), ф.03-16 «Розрахунок амортизації по автотранспорту».
Сума нарахованої амортизації по основних засобах включається у витрати тих ділянок виробництва (обігу), де знаходяться в експлуатації основні засоби, і в бухгалтерському обліку відображається записом по кредиту рахунка 131 «Знос основних засобів» у кореспонденції з дебетом рахунків:
23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати» (на суму нарахованої амортизації об'єктів виробничого призначення);
92 «Адміністративні витрати» (на суму амортизації об'єктів загальногосподарського призначення);
93 «Витрати за збут» (на суму амортизації об'єктів, якг використовуються в підрозділах, зайнятих збутом продукції);
949 «Інші витрати операційної діяльності» (на суму амортизації об'єктів житлово-комунального і соціально-культурного призначення) та ін.
Якщо підприємство для обліку затрат використовує рахунки класу 8 «Витрати за елементами», то на суму нарахованої амортизації роблять запис по дебету рахунка 83 «Амортизація» в кореспонденції з кредитом рахунка 131 «Знос основних засобів».
За методом рівномірного (прямолінійного) списання вартість об'єкта, що амортизується, рівномірно списується (розподіляється) протягом строку його служби. При цьому річна норма та річна сума амортизації залишаються постійними на весь строк корисної служби об'єкта, накопичена амортизація збільшується, а балансова вартість об'єкта зменшується.
1.3 Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку основних засобів на підприємстві
Основний міжнародний стандарт, що регулює облік основних засобів на підприємстві, — МСБО 16 [6].
Метою цього Стандарту є визначення облікового підходу до основних засобів, щоби користувачі фінансових звітів могли розуміти інформацію про інвестиції суб'єкта господарювання в його основні засоби та зміни в таких інвестиціях. Основні питання обліку основних засобів - це визнання активів, визначення їхньої балансової вартості та амортизаційних відрахувань, а також збитків від зменшення корисності, які слід визнавати у зв'язку з ними.
Сфера застосування.
Стандарт слід застосовувати в обліку основних засобів, за винятком випадків, коли інший Стандарт вимагає або дозволяє застосування іншого облікового підходу.
Стандарт не застосовують до:
a) основних засобів, класифікованих як утримувані для продажу відповідно до МСФЗ ( МСФО ) 5 "Непоточні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність";
б) біологічних активів, пов'язаних із сільськогосподарською діяльністю (див. МСБО ( МСБУ ) 41 "Сільське господарство"); або
в) прав на корисні копалини та запасів корисних копалин , такі як нафта, природний газ та подібні не відтворювані ресурси. Проте цей Стандарт застосовують до основних засобів, використаних для розробки або збереження активів, наведених в б) та в).
Інші стандарти можуть вимагати визнання об'єкта основних засобів, що базується на підході, який відрізняється від підходу в цьому Стандарті. Наприклад, МСБО (МСБУ) 17 "Оренда" вимагає від суб'єкта господарювання оцінювати визнання об'єкта орендованих основних засобів на основі передачі ризиків та винагород. Проте, у таких випадках цей Стандарт визначає інші аспекти облікового підходу до таких активів, включаючи амортизацію.
Суб'єктові господарювання слід застосовувати Стандарт до нерухомості, що перебуває у процесі будівництва чи забудови для майбутнього використання як інвестиційної нерухомості, але яка ще не відповідає визначенню інвестиційної нерухомості в МСБО ( МСБУ ) 40 "Інвестиційна нерухомість". По завершенні будівництва чи забудови нерухомість стає інвестиційною нерухомістю і від суб'єкта господарювання вимагається застосовувати МСБО (МСБУ) 40. МСБО (МСБУ) 40 застосовується також до інвестиційної нерухомості, яка перебуває у процесі перебудови для тривалого майбутнього використання як інвестиційної нерухомості. Суб'єкт господарювання, який застосовує модель собівартості для інвестиційної нерухомості відповідно до МСБО (МСБУ) 40, має застосовувати модель собівартості Стандарту.
Облік операцій з придбання і використання основних засобів на підприємстві
2.1 Особливості обліку основних засобів
Найкращим відображенням особливостей обліку основних засобів на підприємстві є облік між головним підприємством та філією. Розглянемо його детальніше.
Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 996-XIV) підприємство може самостійно виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства. Ведення бухгалтерського обліку відокремленими підрозділами здійснюється відповідно до єдиної облікової політики головного підприємства, затвердженої в установленому порядку наказом керівника.
При розробці облікової політики підприємства, що має відокремлені підрозділи, доцільно передбачити порядок ведення обліку в підрозділах, а також порядок і строки передачі первинних документів або звітів до головного підприємства.
Порядок взаємодії між головним підприємством й відокремленим підрозділом залежить від того, виділено підрозділ на окремий баланс чи ні.
Під окремим балансом розуміють систему показників (обчислюються та заповнюються підрозділом підприємства), які відображають його фінансово-майновий стан на звітну дату для потреб управління підприємством.
Виділення відокремленого підрозділу (філії) на окремий баланс визначається установчими документами головного підприємства, у тому числі його статутом та положенням про філію.
У разі якщо відокремлений підрозділ не виділяється на окремий баланс, то облік господарських операцій такого відокремленого підрозділу здійснюється головним підприємством. Для зручності підприємство може вводити до синтетичних рахунків окремі субрахунки для обліку інформації про операції, що здійснені в конкретному підрозділі.
Якщо відокремлений підрозділ (філія) виділяється підприємством на окремий баланс, дані первинних документів про господарські операції, а також про господарські операції, що відповідно до законодавства підлягають відображенню на окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складаються окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включаються до балансу підприємства і відповідних форм фінансової звітності юридичної особи, яка згідно з Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. № 436-IV (зі змінами та доповненнями) має самостійний баланс.
Для відображення розрахунків головного підприємства з його філіями, іншими виділеними на окремий баланс підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, передбачено субрахунок 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки».
Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (зі змінами та доповненнями), на субрахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки» ведеться облік внутрішньогосподарських розрахунків з виробничими одиницями і господарствами, виділеними на окремий баланс: за взаємним відпуском матеріальних цінностей; за реалізацією продукції, робіт, послуг; за передачею витрат загально управлінської діяльності; за виплатою заробітної плати працівникам цих господарств та іншими видами розрахунків. Передача активів (основних засобів, готової продукції, товарів тощо) від одного підрозділу (філії) до іншого, виділеного на окремий баланс, відображається за кредитом рахунків обліку відповідних активів і дебетом субрахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки», а їх одержання – зворотною кореспонденцією цих рахунків. Сальдо за цим рахунком відображається в окремому балансі філії в пасиві, а головного підприємства – в активі. При цьому сальдо за субрахунком 683 при складанні загального балансу підприємства – юридичної особи має дорівнювати нулю.