Особливий розділ даної проблеми складає вивчення емоційно – особистісної сфери у „чистих” лівшей (тобто людей, які вважають себе лівшами і виявляють лівосторонні ознаки по всім мануальним тестам). На даний час в нейропсихології склалось уявлення про те, що мозкова організація психічних процесів у лівшів має особливий специфічний характер, який якісно відрізняється від такого у правців. Ряд авторів відмічає у лівшей особливі емоційно – особистісні риси у порівнянні з праворукими досліджуваними. Багато вчених, таких як В. А. Москвін, А. В. Семенович та інші, вказують на гетерогенність ліворукості, на існування „вторинного” примушеного лівшества, пов‘язаного з пренатальним або постнатальним ураженням лівої півкулі або з ураженням правої руки. В роботі В. А. Москвіна (1988) на виборці лівшей (41 унілатеральних „чистих” лівші та 20 правооких „нечистих” лівші) показано, що унітатеральні лівші характеризуються підвищеними значеннями показників за такими шкалами ПДТ, як „тривожність”, „іпохондрія”, „фобія”, „паранойальність”, „інтрапсихічна дезорганізація”, „конфлікти вузького кола”, „комфорність”, „сумлінність”, „сором‘язливість”. У них підвищені показники по шкалі „нейротизму” Айзенка та шкалам тривожності Спілбергера – Ханіна. У правооких ліворуких („нечистих”) лівшей виявлена зворотня закономірність. Таким чином, існують дані про те, що емоційно – особистісні риси по – різному пов‘язані з „рукістю”, „ведучим оком” та „ведучим вухом”. [8]
Підсумовуючи роботи, виконані по питанню про зв‘язок емоційно – особистісних якостей з профілем латеральності можна сказати наступне. По – перше, сам профіль латеральності виявлявся різними авторами з використанням різних методик, що робить важчим порівняння результатів. По – друге, поняття „емоційно – особистісні риси” достатньо неоднозначне. В літературі відсутнє чітке уявлення про психологічну структуру „емоційної” або „емоційно – особистісної сфери” чи хоча б про її основні параметри. Однак, більшість авторів відмічають зв‘язок між „рукістю” та такими емоційно – особистісними якостями, як „тревожність”, „нейротизм” та ін. Тому очевидно, що проблема зв‘язку міжпівкульних відносин з емоційно – особистісними якостями далека від свого вирішення. [34]
Особливий аспект вивчення проблеми відношення функціональної спеціалізації півкуль до емоційно – особистісної сфери в нормі складають роботи, присвячені оцінюванню ролі правої та лівої півкулі у сприйнятті емоційних стимулів, у мімічній експресії позитивних та негативних емоцій. Як відомо, переважна активізація лівої або правої півкулі мозку зоровими стимулами досягається пред‘явленням їх в латеральні (ліве або праве) зорові півполя. В низці робіт окреме пред‘явлення стимулів до правої чи лівої півкулі мозку досягається за допомогою тахістоскопа або спеціальних контактних лінз. [57]
Результати такого роду дослідів свідчать про зв‘язок позитивних емоцій з переважною активністю лівої півкулі, а негативні – правої. Так, С. Даймонд (1976) виявив, що зміст переглянутого фільму по – різному оцінюється при його перед‘яві до правої чи лівої півкулі: права півкуля пов‘язана перш за все з оцінкою „неприємного та жахливого”, а ліве – „приємного та смішного”. В іншій роботі цього ж автора (1977) було показано, що серцебиття суттєво зростає, коли ліва півкуля „сприймає” смішний фільм, а права „дивиться” страшний. Якщо права півкуля „сприймає” смішний фільм, то частота серцевого ритму значно не зростає. М. Нател і Р. Гур (1981) показали, що оцінки правої півкулі нейтральних лиць більш негативні, ніж оцінки лівої півкулі. Часове розпізнавання лицевого виразу „радості” виявилось суттєво меншим при пред‘явленні слайду до правого півполя зору (тобто до лівої півкулі), ніж до протилежного. При „ печалі” співвідношення було зворотнім. Один і той самий зміст стверджень викликає неприйняття у людей з переважною активацією правої півкулі та позитивне відношення до нього – з переважною активацією лівого. Про активацію тієї чи іншої півкулі автори судили по переважно правостороннім або лівостороннім рухам голови чи очей, або за ступенем рухомості та інтенсивності мімічної експресії однієї половини обличчя. Досліджувані з лівосторонньою активністю виказують більшу позитивну оцінку результату різних емоційних подій, ніж з правосторонньою активністю. За допомогою того ж методу було показано, що емоційно – позитивні питання викликають переважно активацію лівої півкулі у порівнянні з негативними. [56]
Існують відомості про те, що ліва півкуля більш стійка до зміни настрою: при зміні настрою, створеного за допомогою процедури „квазігіпнотичної індукції”, оцінка експресій обличчя погіршується пред‘явленні її до правої півкулі й не змінюється при пред‘явленні їх до лівої. Також є дані, які свідчать про перевагу лівої півкулі в регуляції і позитивного, і негативного афекту. П. Рентер – Лоренц з іншими вченими (1983) встановив, що перевага правої та лівої півкулі при впізнаванні емоційних виразів обличчя різного знаку пов‘язано з домінуванням правої чи лівої руки; у праворуких (та ліворуких з інвертируваним положенням руки при письмі) час реакції у відповідь на зображення обличчя з веселим виразам було коротше при пред‘явленні до правого поля зору (тобто до лівої півкулі) у порівнянні з лівим, а у відповідь на зображення облич з сумним виразом результати були зворотними. У лівшей з неінвертируваним положенням руки при письмі латеральні відмінності мало зворотній характер.
Не тільки зображення облич, але й слова з різним емоційним значенням по – різному „сприймаються” правою ті лівою півкулями. За даними Е. Штрауса (1983), емоційно – позитивні слова впізнаються більш точно, ніж негативні, якщо подаються до лівої півкулі, хоча і негативні слова краще впізнавались саме лівою півкулею, а не правою. Однак Р. Гравіс (1981) показав, що для негативних слів існує перевага правої півкулі, що у свою чергу характерно тільки для чоловіків. Таким чином, питання про півкульове „сприймання” вербальних стимулів з різним емоційним значенням залишається відкритим. В цілому роботи по вивченню мімічних експресій емоцій різного знаку багато численні й мають протиріччя. За даними Дж. Борода (1981), активна (за інструкцією) експресія позитивних емоцій („привітання”) позитивно корелює з домінуванням лівої півкулі, а експресія негативних емоцій („відраза”) виявила негативну кореляцію з цим фактором. Останнє характерно лише для жінок, у чоловіків кореляція значного рівня не досягла. М. Н. Русалова (1987) виявила, що емоційний фон, який оцінювався по мімічній експресії, залежить від ступеня активізації мовленевої півкулі: при високому рівні активації переважають позитивні емоції, при зниженні – негативні. [46]
В. Дорсон (1984) виявив велику рухомість і виразність лівої половини обличчя у порівнянні з правою при завданні викликати у себе як радісні, так і печальні вирази обличчя, згадавши реальні ситуації з особистого досвіду. Фотографії облич, складених з одних лише лівих половин, більш інтенсивно у порівнянні з правосторонніми відбивають негативні емоції відрази та гніву.
Ці та низка інших робіт вказують на існування певної залежності між активністю лівої та правої півкулі й сприйняттям емоційних стимулів і емоційною експресією. Однак, вочевидь, існує декілька факторів, які визначають цю залежність: тип міжпівкульної асиметрії мозку, стать, вік, та ін., роль яких вивчена недостатньо.
Загалом, зараз проблема ролі лівої та правої півкуль мозку в забезпеченні емоцій вивчається головним чином у двох аспектах, а саме: вивчається зв‘язок типу міжпівкульної асиметрії з емоційно – особистісною сферою та особливості сприйняття емоційних стимулів та емоційної експресії при активації лівої та правої півкулі мозку.
Можна відмітити певну домовленість експериментальних даних , отриманих різними авторами за допомогою різних методик. Згідно результатів, отриманих більшістю авторів, структури лівої та правої півкулі мозку по – різному пов‘язані з регуляцією позитивних та негативних емоцій, а також з такими емоційно – особистісними якостями , як нейротизм, психотизм, депресія, комфортність і т. і.
Люди з „правопівкулевим” типом асиметрії (тобто з ознаками функціонального домінування лівої півкулі), характеризуються меншими значеннями зазначених емоційно – особистісними якостей у порівнянні з людьми, що мають „лівопівкулевий” тип асиметрії (ознаки функціонального домінування правої півкулі). Ліва півкуля, згідно з більшістю експериментальних даних, в більшій мірі „чутливе” до позитивних емоційних стимуляцій, а права – до негативних. Ці дві групи фактів можуть бути розтлумачені поки що, як свідоцтво різних функцій лівої та правої півкулі в здійснені емоційних процесів та станів. Однак самі емоційні стани (емоційна реакція певного знаку й емоційно – особистісні якості) відносяться до різних класів емоційних явищ, і знайти кореляцію між ними ще не означає довести слідство їхньої природи або їхніх механізмів. [47]
Слід зазначити, що літературні дані, в ряді випадків не відповідають цим закономірностям, що може означати і різність методичних прийомів дослідження, й наявність прихованих, ще не вивчених факторів, що впливають на характеристики емоційної сфери здорових досліджуваних.
Достатньо уразливим у всіх дослідженнях, присвячених проблемі зв‘язку „лівопівкулевих” та „правопівкулевих” ознак домінування з емоційно – особистісними якостями, являються те, що автори, як правило, обмежувались оцінкою лише моторних ознак асиметрії , не вивчаючи відразу й сенсорні. Однак моторне „правшество” або „лівшество” характеризує лише один з аспектів міжпівкулевої асиметрії і може поєднуватися з різними видами сенсорної асиметрії. Ця обставина складає певні труднощі при вивчені указаної проблеми.