Актуальність дослідження. В останні роки кількість підлітків з шкідливими звичками помітно зросла в багатьох країнах світу. За останні сто років наркоманія, тютюнопаління, алкоголізм із проблеми, що була предметом вузької галузі медицини – психіатрії, перейшла до розряду серйозних соціальних та психологічних проблем. За даними групи експертів Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, у сучасному світі відмічена безперервна тенденція до збільшення числа осіб, які приймають різні алкогольні, тютюнові, наркотичні препарати, зростає показник їх вживання молоддю.
У викладеному аспекті стало дійсно очевидним, що ця проблема потребує до себе самої пильної уваги і до її вирішення зараз треба підключити усі ресурси суспільства, усі його інститути, потенційно здатні протистояти негативним тенденціям роз поширення шкідливих звичок серед молодого покоління України.
Акцентуації, будучи крайніми варіантами норми, стали предметом дослідження багатьох науковців (В. М. Бехтерев, П. Б. Ганнушкін, О. В. Кербіков, Е. Кречмер, К. Леонгард, А. Є. Лічко, Р. К. Ушаков,) і водночас латентним явищем для оточуючих, в тому числі для батьків, педагогів, психологів, соціальних працівників. Доведено, що загострені риси характеру виступають детермінуючим фактором багатьох поведінкових актів суб’єкта, в тому числі і формування шкідливих звичок (Г. В. Ложкін, Н. І. Пов’якель).
Підлітковий вік є одним з найбільш складних і проблемних у житті кожної людини. В цьому віці виникають різноманітні труднощі соціальної адаптації, пов’язані з його психологічними особливостями, що особливо стосується підлітків з акцентуаціями характеру (В. П. Дворщенко, А. Є. Лічко). Труднощі такого роду нерідко викликають захоплення шкідливими звичками з боку неповнолітніх, яке тільки загострює їх.
Все це зумовлює актуальність вивчення впливу акцентуацій характеру особистості на формування шкідливих звичок у підлітковому віці.
Об’єкт дослідження – шкідливі звички акцентуйованих підлітків.
Предмет дослідження – акцентуації характеру підлітків як фактор їх схильності до шкідливих звичок.
Мета роботи – теоретико–експериментально дослідити впливи різних типів акцентуацій характеру особистості підлітків на схильність до виникнення шкідливих звичок.
Завдання дослідження:
1. Обгрунтувати теоретичні підходи до проблеми акцентуацій характеру та їх специфіки в підлітковому віці.
2. Проаналізувати формування шкідливих звичок у підлітків, як психологічну проблему;
3. Виявити взаємозв’язки між акцентуаціями характеру підлітків та особливостями формування у них шкідливих звичок;
4. Провести експериментальне дослідження схильності підлітків до формування шкідливих звичок.
Методи дослідження: Теоретичні - вивчення, аналіз наукової літератури з проблем акцентуацій характеру підлітків, порівняльно-типологічний та метод інтерпретації розуміння змісту досліджуваних понять «шкідливі звички» та «акцентуація»; емпіричні – для визначення акцентуацій характерів підлітків та їх впливом на формування шкідливих звичок було відібрано патохарактерологічний діагностичний опитувальник для підлітків, розроблений у відділенні підліткової психіатрії Психоневрологічного Інституту ім. В.М.Бехтерева. Авторами даної психодіагностичноїметодики є Іванов М.Я. та Личко А.Є.
База дослідження. Експериментальна частина дослідження була організована на базі Рівненської ЗОШ №5 І–ІІІ ст. Дослідженням були охоплені учні 9-10 класів, загальною кількістю 20 чоловік.
Наукова новизна дослідження: встановлено взаємозв’язки між акцентуйованими рисами характеру підлітків і схильності до формування шкідливих звичок; доведено детермінуючий вплив типів акцентуацій характеру підлітків на схильність до формування шкідливих звичок.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсового дослідження та його результати можуть використовуватись в подальших наукових розробках з даної проблематики та суміжних психологічних проблем.
Структура курсового дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який налічує 26 найменувань і додатків.
Характер людини, як визначальний чинник її поведінки, відіграє вирішальну роль і у детермінації її агресивних проявів. Спроби побудови наукової типології характеру робилися неодноразово впродовж всієї історії психології. Ґрунтовну спробу такого роду зробив німецький психіатр і психолог Е. Кречмер. Його ідеї виявились вельми плідними. Їх ефективно розвинули П. Б. Ганнушкін, Б. Шелдон, Е. Фромм, К. Леонгард, А. Є. Личко та ін. Всі типології людських характерів виходили з ряду загальних ідей. Основні з них такі: характер людини формується в процесі онтогенезу досить рано і впродовж решти її життя проявляє себе як більш-менш стійкий; поєднання особистісних рис, які утворюють характер людини, є корелятивним, внаслідок чого утворюються виразно відмінні типи, що дозволяє розробляти типології характерів.
Своєрідний підхід до створення типології характеру особистості запропоновано П. Б. Ганнушкіним, він побудував його на базі дослідження психічних аномалій і визначав особливості людського характеру як межові прояви психопатій. Ще на початку розробки вчення про психопатії виникла проблема відмежування психопатій від межових варіантів норми. В. М. Бехтерев писав про «перехідні стани між психопатією і нормальним станом», П. Б. Ганнушкін межові з психопатіями варіанти норми назвав «латентними психопатіями», М. Фрамер і О. В. Кербіков – «перед психопатією», Р. К. Ушаков – «крайніми варіантами нормального характеру».
Поняття «акцентуація» вперше ввів німецький психіатр і психолог К. Леонгард. Ним розроблена і описана класифікація акцентуацій характеру особистості. У працях К. Леонгарда використовується як поняття «акцентуйована особа», так і «акцентуйовані риси характеру». Акцентуація характеру, за К.Леонгардом, це щось проміжне між психопатією і нормою. На його думку, акцентуйовані особи - це не хворі люди, а здорові індивіди зі своєрідними індивідуальними особливостями, певною мірою схожими на власне психопатичні. Це твердження є вагомою підставою для припущення, що акцентуації характеру, які знаходяться на межі між нормою і патологією, стають каталізаторами формування шкідливих звичок, особливо у підлітковому віці.
У науково-методичній літературі існує декілька напрямків вивчення проявів акцентуацій характеру підліткового віку та людини у цілому:
· медичний — як фактор виникнення розладів психіки: неврозів, реактивних станів, психозів (В.М.Бехтєрєв, П.Б.Ганнушкін, А.Є.Лічко та ін.);
· соціально-правовий — взаємозв’язок із девіантними формами поведінки (Т.В.Драгунова, М.Раттер, В.А.Татенко та ін.);
· соціально-психологічний — як фактор виникнення форм дезадаптації (Г.В.Бурменская, В.Л.Мясищев, Т.М.Титаренко та ін.);
· психолого-педагогічний — як розвиток особистісних труднощів учнів у навчальній діяльності та спілкуванні (Л.Н.Анциферова, Е.Г.Ейдеміллер, О.В.Скрипченко та ін.)/
К. Леонгард показав, що акцентуації можуть як сприяти, так і перешкоджати соціальній адаптації, призводити до протиріч і непорозумінь, наслідком яких нерідко є формування шкідливих звичок у акцентуйованого субєкта. Йдеться про зрілих, сформованих особистостей, а в підлітковий період, коли соціальна адаптація тільки розпочинається, прояви такого роду більш вірогідні. В цьому віці протиріччя і непорозуміння суб’єкта з соціумом гіперболізуються. Тому і вірогідність агресивних дій з боку носіїв акцентуацій характеру є досить значною.
На думку А. Є. Лічко, більш правильно говорити про «акцентуацію характеру» на тій підставі, що особистість - поняття набагато складніше, ніж характер. Воно включає інтелект, здібності, світогляд та т.ін.
А. Є. Лічко досліджував і класифікував акцентуації характеру у підлітковому віці. Природно, що ми спирались у своїй роботі на його класифікацію. Ми не виявили принципових розбіжностей між концепціями і класифікаціями названих дослідників. Основна різниця полягає в тому, що К. Леонгард вивчав властивості акцентуйованих рис з позиції їх сталості і ригідності, а А. Є. Лічко в динаміці їх розвитку і перетворень. Отже, можна з впевненістю говорити про їх взаємовідповідність і взаємодоповнюваність у трактуваннях і визначеннях акцентуацій характеру.
К.Леонгард виділив 10 типів акцентуацій: гіпертимний, тривожний, дистимічний, педантичний, збудливий, емотивований, застрягаючий, демонстративний, циклотимний, екзальтований. А. Є. Лічко назвав виділені ним 10 типів: гіпертимний, сенситивний, астено-невротичний, психастенічний, епілептоїдний, нестійкий, шизоїдний, істероїдний, циклоїдний, лабільний. Саме розбіжності у назвах створюють плутанину у ідентифікації конкретного випадку при користуванні обома теоретичними конструктами.
Підлітковий вік є періодом становлення характеру — у цей час формується більшість характерологічних типів. Саме в цьому віці різні типологічні варіанти норми («акцентуації характеру») виступають найбільш яскраво, тому що риси характеру ще не згладжені й не скомпенсовані життєвим досвідом.