Але опис Пуанкаре ставиться тільки до моменту появи ідеї; воно має, отже, справа тільки з таким випадком, у якому несвідоме грає обмежену і короткочасну роль. Щоб доповнити цей опис, я призведу інший випадок, що від описаного відрізняється тільки на перший погляд.
Я скажу про драматичного письменника ФрансуадеКюреде і про ті прийоми, якими він користується притворенні своїх п'єс. Він самий описав із дивними психологічними тонкощами всі стадії своєї творчої роботи. Як і в Пуанкаре його робота спочатку носить свідомий характер. Він обмірковує ідею п'єси, намічає план сценічної обстановки, змушує говорити своїх чиннихосіб, ставлячи себе на їхнє місце, вживаясь у їхнє положення, як це рекомендується в курсах риторики, і примушуючи їх говорити усе те, що він самий би почував за тих самих умов. Це - метод рефлексії; він дуже болісний для нього; чим більш він заглиблюється у свою роботу, тим більше хиб він у ній знаходить. Бувають моменти, коли йому здається, що він найкраще зробив би, якби початків усю роботу спочатку. І тоді починається його робота над другим рукописом, уже несвідома, що нагадує декілька математична творчість Пуанкаре. Проте Кюредя ніколи не відвідує раптово нова направляюча ідея, идея-мать, що укладала б у собі всю п'єсу. Несвідомий характер роботи виявляється тут уже під час самого виконання. Автор перестає усвідомлювати себе творцем п'єси, що діють осіб і, головним чином, діалогу; він більше не творить, він скоріше є присутнім при уявленні своєї п'єси. Йому здається, що чинні особи говорять самі, по своєму власному почині і на свій власний ризик; йому не припадає робити зусиль для того, щоб знайти для них підхожі вираження. Їхньої думки і слова, у яких він їх виражає, він начебто самий дізнається від них, слухаючи їхні розмови. Він майже пасивний, як стенограф, що записує хід якого-небудь засідання. Поділ свідомості досягає тут, таким чином, дуже великих розмірів, проте воно не настільки велико, щоб порушити його єдність і связность. Автор зберігає повну увагу і у усяку хвилину може втрутитися в їхні розмови, по-перше, для того, щоб змусити своїх чинних осіб коритися вимогам сцени, потім для того, щоб спрямовувати, уселяти їм відомі репліки, а іноді навіть ставати на їхнє місце і вставляти в діалог власне слово - слова від імені автора. Почуття цього поділу свідомості настільки сильно в Кю-реля, що, перечитуючи свої п'єси, він легко може відрізнити свої репліки від реплік, що належать його героям.
Цей опис важливий тим, що воно робить більш ясним і, як мені здається, в істотних пунктах доповнює самоспостереження Пуанкаре; воно проливає нове світло на роботу несвідомого. У математика несвідоме виявляє себе тільки раптовим вторгненням у життя свідомого; воно з'являється як чорт із табакерки, приносить із собою ідею і зникає. У Кюреля відбувається більш повільна, більш систематична робота несвідомого; воно залишається на першому плані, діє пліч-о-пліч із свідомим і стає його дійсним співробітником, як би другим автором, що має на п'єсу не менші права. Але ясно, що, незважаючи на розходження, основні психологічні риси ті самі в обох випадках; у тому або інше виді тут відбувається поглинання свідомого я то йому далеким; це називали колись станом натхнення. На цьому факті екстатичного стана поети побудували чарівний міф про те, що молода і прекрасна жінка, муза, відвідує творця в хвилину натхнення; ця муза є не що інше, як уособлення несвідомого.
Не можна обмежитися цими двома спостереженнями, що ставляться зрештою до декільком виняткових випадків, щоб побудувати загальну теорію методу натхнення. Я думаю, що в усіх нас, або майже в усіх, бувають натхнення; тільки вони менше драматичні, чим натхнення Пуанкаре, менше могутні, чим натхнення Кюреля. Особливо часто в нас буває почуття, що відомі ідеї виникають у нас самі, що вони утворяться без нашого сприяння і ми тільки пасивно випливаємо за ними. Це буває тоді, говорить Суріо, у ті
хвилини, коли ми віддаємося нашим мріям; тоді наступає ослаблення уваги, що сприяє роботі несвідомого. Іноді єдиною рисою, характерної для натхнення, є мимовільний характер виникнення ідеї. Що стосується якості праці, зробленого по цьому методі, то ми не думаємо, щоб воно було нижче або вище, чим у випадку свідомої праці; ми думаємо навіть, що, дивлячись на готовий твір, неможливо визначити, яким засобом воно створено. Якщо коли-небудь , існував автор, що довів систематичність своєї праці до суворого педантизму, то це, звісно.Спенсер; ніхто б не міг подумати, що він постійно удавав до методу натхнення, якби він самий не повідав нам цього.
Ми, очевидно, далеко ухилилися від питань виховання. Не в шкільній обстановці можна зустріти і спостерігати ці стоншені випадки поділу свідомості; або, вірніше, ми не настільки повно вивчили ці випадки, щоб уміти визнати їх у дітях. Ми тому ніколи б не стали говорити про неї в цій книзі, присвяченої переважно питанням школи, якби педагоги не зробили з цих фактів деяких цікавих висновків щодо гігієни розумової праці; і необхідно сказати декілька слів про ці висновки, що цілком правильні і можуть бути дуже корисні, якщо не перебільшувати їхній значення.
На противагу знаменитій раді Ньютона і як би в піку йому хотіли виставити обернене положення. «Думати про предмет постійно», - говорив англійський учений. Немає, заперечують йому в наші дні, не потрібно думати про нього постійно, це значило б чекати занадто многого від розумової і свідомої праці і давати занадто мало свободи несвідомому. Навпаки, потрібно створювати такі умови, щоб наші зусилля знаходили підтримку в несвідомому. Нам радять доводити свідому роботу над яким-небудь важким запитанням до того моменту, коли будуть замічені, поняті й обмірювані його трудності; у цей момент, у самий розпал діяльності, потрібно раптово обірвати роботу; потрібно відпочивати, думати про інше і чекати. Тепер наступає черга несвідомого; робота передається йому в руки; його справа - знайти рішення питання.
Ця рада чудова, але в ньому є одна хиба: він припускає, що всі люди організовані по тому самому типі і носять у собі несвідоме, що володіє властивостями високої розумності. Це - велика помилка. Існує ціла група індивідів, що майже нічим не зобов'язана роботі несвідомого; їхня несвідома діяльність незначна й обмежена; усе, що вони роблять, провадиться їх особистими і цілком свідомими зусиллями; коли, після деякої перерви, вони повертаються до своєї роботи, вони знаходять її саме на тому самому місці, на якому лишили; нічого не додалося ні вночі, ні під час денного відпочинку. Можна сказати, що в той час як у людей натхнення талант переважає над розумом, у людей рефлексії розум переважає над талантом.
Драматичний письменник Поль Ерв'є робив враження людини свідомого і рефлективного типу; він може навіть служити чудовим прикладом цього типу. Отже, педагогіка, заснована на витонченні несвідомого, може мати значення не для всіх, а тільки для деяких.
Проте всякий може знайти для себе що-небудь корисне в наставляннях теоретиків несвідомого; ці наставляння можуть зробити користь, хоча б і на основах, декілька отличающихся від тих, що малися на увазі. Важливо не продовжувати свідому роботу далі відомої межі і уміти вчасно зупинитися; цим избегается розумове стомлення, результатом якого є безплідність зусилля.
Погана тактика - із ярістю накидатися на трудність, що сама здається непереборної; наша увага і гострота нашого розуму притупляються про її, і ми збільшуємо в собі стомлення, що тільки віддаляє момент рішення. Уміння дати собі в належну хвилину повний відпочинок набагато більш важливо. Якийсь час через, коли ми повернемося до роботи, ми відчуємо, що наша думка більш ясна, розум більш спроможний до діяльності; і часто ми в одну хвилину знаходимо те, що так тщетно шукали колись. Чи тому це, що несвідоме втрутилося в нашу роботу йди, просто тому, як це частіше буває, що ми знаходимося в стані розумової свіжості, що десятерить наші сили У залежності від кожного даного випадку може бути справедливим те одне, то інше пояснення. Нас це тут мало цікавить. Важливо те, що ми знайшли метод, що призведе до ціди.
Всякий може витягти з вищенаведених спостережень дуже корисні вказівки на те, по якому плані найкраще звістки розумові заняття. Коли задаєш дітям який роботу, особливо коли даєш їм написати такий твір, що потребує відомої уяви, важливо пам'ятати, що деякі з них не в 'состоянии знаходити думки шляхом свідомого обмірковування. Спираючись на цілий ряд досвідів над творами, написаними тотчас же і якийсь час через, Бело висловив таку важливу раду: продиктувати тему декілька раніш, чим діти почнуть писати. Таким чином, у них буде час для того, щоб виникнули думки.
3.2.2. Декілька інтелектуальних характеристик
Ми показали в попередньому пункті, що існує декілька дуже відмінних друг від друга прийомів праці. Але не в цьому однім напрямку виявляється розходження розумів; воно виражається також у розходженні утримання. Це стає ясним, коли даєш дітям такі завдання, у яких їм припадає виявляти до відомого ступеня самих себе, а не просто відтворювати,як слухняна луна, сутність того, чомуїх навчили. Твори безсумнівно є одним із кращих засобів ознайомитися із сутністю розуму учня, при тій умові, звичайно, якщо знаєш, яким уявою його задавати і як його тлумачити.
Я пропоную вчителям, що цікавляться цими питаннями, задавати дітям у якості теми для твору опис якого-небудь реальної події, наприклад, опис прогулянки, обіду, подорожі, сімейної свята; можна змусити описати і який-небудь находящийся відразу предмет, який річ, наприклад, квітка, ручку, монету або цілу сцену, наприклад, який цікаву гравюру, що не зображує ніякоїподії.
Можна також задавати твори, у яких дітям прийдеться проявити свою винахідливість; можна змусити придумати цілу історію на задану тему, наприклад смерть собаки, і весь цей ряд досвідів можна укласти темою, що складається в розвитку який-небудь моральної думки, якого-небудь правила поводження, наприклад, дати в якості теми таку відвернену істину: «Чому не варто дратуватися», або який моральну проблему, у формі, такого, наприклад, питання: «Дитина учинила такой-то дурний учинок. Що б ви зробили на місці його батька? »