Дипломна робота з психології
Структура здібностей,креативність,співвідношення розумових здібностей,співвідношення розумових здібностей, психодіагностика здібностей.
ЗМІСТ
| Вступ. |
| Розділ І. Структура здібностей. |
| 1.1. Походження здібностей. |
| 1.2. Розвиток здібностей. |
| 1.3. Види здібностей. |
| 1.4. Спеціальні здібності. |
| 1.4.1. Музична здібність. |
| 1.4.2. Мовні здібності. |
| 1.5. Генетичний аспект особистості від задатків до здібностей. |
| Розділ ІІ. Креативність. |
| 2.1. Феномен креативності. |
| 2.2. На межі геніальності та безумства. |
| 2.2.1. Мистецтво, як форма душевного самовираження. |
| 2.2.2. Творчі здібності, як унікальна форма самовираження. |
| 2.3. Обдарованість, талантливість, геніальність – в чому різниця. |
| Розділ ІІІ. Співвідношення розумових здібностей. |
| 3.1. Зауваження про деякі шкільні здібності. |
| 3.2. Зауваження про деякі інтелектуальні типи. |
| 3.2.1. Свідомий і несвідомий типи. |
| 3.2.2. Декілька інтелектуальних характеристик. |
| Розділ IV. Психодіагностика здібностей. |
| 4.1. Об’єкт і методи. |
| 4.2. Тест Амтхауера. |
| 4.3. Тест “Штур”. |
| 4.4. Області застосування тестів здібностей. |
ВСТУП
Здібності - визначаютьсяякіндивідуально-психологічніособливостілюдини, щовиражаютьїїготовністьдооволодіннявизначенимивидамидіяльностіідоїхньогоуспішноговиконання, щоєумовоюїхньогоуспішноговиконання.Піднимирозумієтьсявисокийрівеньінтеграціїігенералізаціїпсихічнихпроцесів, властивостей,-відношень, дійіїхніхсистем, щовідповідаютьвимогамдіяльності.
Говорячипроіндивідуально-психологічніособливості, виділяютьздібності, щомаютьпсихологічнуприроду, іваріюючііндивідуально. Підкресленнямзв'язкуздібностейзуспішнимздійсненнямдіяльностіколоіндивідуально-варіюючихособливостейобмежуєтьсялишетими, щозабезпечуютьефективнийрезультатдіяльності. Отже, у число здібностей не потрапляють властивості темпераменту і характеру. А слово готовність ще раз обмежує коло обговорюваних властивостей, залишаючи за його межами навички, уміння і знання.
Предметом спеціального психологічного вивчення здібності стали в XIX столітті, коли роботами Ф.Гальтона було покладено початок експериментальному і статистичному дослідженнюлюдськихрозбіжностей.
Здібності виявляються в процесі оволодіння діяльністю в тому, наскільки індивід за інших рівних умов швидко і грунтовно, легко і міцно освоює засоби її організації і здійснення. Вони тісно пов'язані з загальною спрямованістю особистості, із мірою усталеності схильностей людини до деякої діяльності. У основі однакових досягнень при виконанні діяльності можуть лежати різноманітні здібності; у той же час одна здібність може бути умовою успішності різних видів діяльності. Цезабезпечуєможливості широкої компенсації здібностей.
Один із важливих моментів у процесі навчання і виховання - питання про сензетивні періоди, що сприяють становленню визначених здібностей. Передбачається, що формування здібностей відбувається на основі задатків. Якісний аналіз здібностей спрямований на виявлення індивідуальних характеристик, необхідних для ефективного виконання конкретного виду діяльності. Кількісні виміри здібностей характеризують міру їхньої виразності. Найпоширеніша форма оцінки міри виразності спроможностей - тести .
Вивчення конкретно-психологічних характеристик різноманітних здібностей дозволяє виділити: 1) загальні якості індивіда, що відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності (інтелект); 2) спеціальні якості, що відповідають більш вузьким вимогам даної діяльності (здібність спеціальна).
Рівень і ступінь розвитку здібностей виражають поняття таланта і геніальності.
При визначенні структури здібностей як властивостей особистості завжди потрібно враховувати генетичні механізми й особливо ті властивості нервових процесів, які безпосередньо позначаються на динаміці розвитку психічних процесів і їхніх властивостей. Але потрібно враховувати, що здібності не виступають ізольовано від розвитку всіх інших систем, що входять в особистість як складові.
У структурі здібностей дуже важливе творче відношення особистості до виконуваної діяльності, психологічна готовність учитися і трудитися, усвідомлення своїх здібностей, критичність і самостійність їхньої оцінки.
У основі психологічних можливостей, що відрізняють конкретну людину від інших, лежать індивідуальні характеристики: конституціональні особливості, нейродинамічні властивості мозку, особливості функціональної асиметрії півкуль головного мозку та ін. Саме ця своєрідність індивідних характеристик виступає як природні задатки, але ще не визначає розвиток здібностей як індивідуальних психологічних можливостей. Успіх діяльності залежить від взаємодії трьох компонентів: знань, умінь і мотивації. Але знання й уміння можуть засвоюватися завзятою працею при відсутності здібностей у цій області, тому їх ще не можна назвати здібностями. Сутність здібностей складають якості психічних процесів, що лежать в основі оволодіння знаннями й уміннями.
Структуру конкретної здібності складає сукупність психічних якостей, необхідних для успішного виконання відповідної діяльності. Особистість як носій визначених якостей має передумови для розвитку здібностей. Ці передумови перетворюються в реальні здібності, коли під впливом вимог діяльності починають укладатися у взаємодіючу систему якостей, завдяки якій досягається успіх діяльності. Здібності дуже динамична, рухлива взаємодія різних психічних якостей при виконанні різноманітних видів діяльності може виявляти і формувати нові для даної особистості здібності.
Здібності різних людей до одной і того ж діяльності можуть мати різноманітну структуру завдяки індивідуальній своєрідності психічних якостей і їхніх сполучень. Нерідко людина змушена займатися деякою діяльністю, не маючи здібностей до неї. При цьому вона свідомо або несвідомо буде компенсувати хибу здібностей, спираючись на сильні сторони своєї особистості. Компенсація може здійснюватися через одержувані знання й уміння, або через формування типового стилю діяльності, або ж через іншу, більш розвиту здібність.
Як показники здібностей можуть розглядатися: 1) темп просування в оволодінні діяльністю; 2) широта переносу психічних якостей , що формуються; 3) співвідношення нервово-психічних витрат і кінцевого результату діяльності.
2.1. Походження здібностей.
Одине із самих складних питань: врождені здібності, чи вони формуються в процесі онтогенезу? "Уроджений", "природжений" звичайно розуміються в змісті "отриманий від природи", "переданий у спадщину"; але з наукової т. зр. це нестрого, і надається перевагу терміну "спадковий".
Відповіді на поставлене питання дуже суперечливі, часто протилежні. І на користь кожної альтернативи приводяться свої докази.
Основні зних такі: 1) звичайно рахується, що доказом уродженості здібностей служить їхній ранній прояв у дитини; так, у Моцарта здібності виявилися в трьох, у Гайдна - у чотирьох року; 2) про уродженість здібностей стверджують також на основі повторення їх у нащадків видатних людей; часто приводяться приклади обдарованих сімей і навіть цілих династий: Бахів, Дарвінів і ін.; 3) більш суворі факти даються дослідженнями з застосуванням методу близнюків; кореляція показників усередині монозиготних пар виявилася дуже високою: 0.7 - 0.8, тоді як у парах сибсів коефіцієнти біля 0.4 - 0.5; 4) вражаючі результати отримані в дослідженнях на тваринах із застосуванням методу штучної селекції; вони свідчать про можливість накопичення генетичної схильності до успішного навчання.
Для обговорення питань про те, яка велика роль генотипічних передумов здібностей і наскільки успіх у їхньому розвитку залежить від спадкових задатків, потрібно роздивитися протилежні факти, що показують дію зовнішніх умов, а також виховання і навчання. А вони такі: 1) до менш точних, але достатньо вражаючих результатів ставлять результати діяльності видатних педагогів; відомо багато випадків, коли в різних областях діяльності навколо одного учителя виникала велика група талановитих учнів, по чисельності і рівню здібностей непояснена з т. зр. законів статистики; 2) більш точні докази подають факти масового розвитку деяких спеціальних здібностей в умовах визначених культур; так, звуковисотний слух, основа музичного слуху, виявляється багато менш розвитим у досліджуваних слов’янських національностях, чим у в'єтнамської (тут потрібно зауважити, що у в'єтнамській мові висота звуку несе смислорозрізняючу функцію, тоді як у слов’янських мовах цього немає); вважається, що цей приклад показує фундаментальний внесок умов середовища і вправи у формуванні здібностей; 3) достатньо переконливі докази, отримані в дослідженнях на тварин із застосуванням методу штучної селекції; вирощування відібраних поколінь "розумних" пацюків в умовах повсякденного враженнями середовища і поколінь "дурних" пацюків в умовах збагаченого середовища з'ясувало, що показники останніх виявилися вище.
У результаті можна зробити висновок, що жодна із полярних відповідей про походження здібностей невірна. Думка про генетичну обумовленість здібностей конкретніше говорить про те, що вони "з'являються" - без процесу розвитку. Думка про те, що усьому можна навчити або навчитися, приклавши старання, містить помилку нерозрізнення захоплюючої праці-гри, що породжується сильною потребою, і праці-обов'язку; не можна навчити людину, якщонемаєїї власної активності, бажання і захопленості.