На формування страхів впливає також склад сім’ї . Кількість страхів помітно вища в неповних сім’ях. Оскільки діти найбільше прагнуть ідентифікувати себе з батьками тієї ж статі, тобто хлопчики бажають в усьому бути схожими на батька як представника своєї статі, а дівчатка – на свою матір, що додає їм впевненості у спілкуванні з представниками іншої статі. Відсутність батька у хлопчиків призводить до несамостійності, інфантильності й страхам, а у дівчаток наростають страхи від самого лише факту спілкування з неспокійною, позбавленою підтримки матір’ю.
Найбільше підлягають страху єдині діти в сім’ї – епіцентр батьківської опіки й тривог. Батьки надміру опікають єдину дитину, намагаючись максимально інтенсифікувати й інтелектуалізувати виховання, хвилюючись, що вона не буде відповідати непомірно високим на їх погляд соціальним стандартам. В результаті у дітей виникають навіяні, необґрунтовані страхи не відповідати чомусь, бути невизнаними кимсь.
Вік батьків також має чимале значення для виникнення страхів у дітей. У молодих, емоційно безпосередніх, життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів тривоги й хвилювань. У батьків старше 30-35-річного віку діти неспокійні, можуть бути інфантильними, невпевненими у собі.. в той же час життєвий досвід батьків надає іншого впливу на розвиток страхів у дітей. Більш молоді батьки, як правило, менш досвідчені у вихованні, частіше застосовують погрози й фізичне покарання.
Більшість дітей проходить у своєму психічному розвитку ряд вікових періодів підвищеної чутливості до страхів. Всі ці страхи носять перехідний характер, але вони здатні оживляти аналогічні страхи, збережені в пам’яті неспокійних батьків й передаватися дітям в процесі безпосереднього спілкування в сім’ї. Більшість страхів передається дітям несвідомо, але деякі страхи, а точніше – побоювання, можуть свідомо культивуватися батьками в процесі виховання чи навіювання в нав’язаній системі ціннісних орієнтацій. З огляду більш тісного біологічного й емоційного контакту з дітьми, матері схильні в більшій мірі, ніж батько, передавати свої страхи, інстинктивно намагаючись відгородити їх від повторення своїх страхів. Але саме цим привертається особлива увага до небезпеки, що лежить в основі того чи іншого страху. Це породжує тривожно-підозрілий спосіб реагування у дітей як базис виникнення страхів, побоювань, передчуттів й сумнівів, все більш погіршуючи життя дитини.
Деякі об’єкти та ситуації з більшою силою, ніж інші, сигналізують про небезпеку й називаються природними активаторами страху. Природними сигналами небезпеки являються біль, самотність, незвичайність об’єкта, несподіване наближення об’єкта, несподівана зміна стимуляції, й можливо, висота. Очевидно, що, якби людина при будь-яких умовах сприймала перераховані стимули як небезпечні, її адаптація була б серйозно утруднена. Якби ми зовсім не вміли переносити самотності, у нас ніколи б не розвинулися такі особисті якості, як незалежність та впевненість у собі. Якби ми не вміли зберігати спокій при зустрічі з новим, ми ніколи б не змогли вийти за межі вже відомого. Ознак не варто недооцінювати роль природних активаторів страху. Дуже багато об’єктів і ситуацій, що викликають страх, являються похідними від природних активаторів страху. Механізми, які готують людину до сприйняття можливої загрози, надміру корисні з точки зору адаптації й виживання. Для того, щоб уникнути небезпеки, не потрібно кожного разу переживати страх, тому що саме лише уявлення про можливу небезпеку дозволяє успішно її пережити.
Страхи деяких людей частково пояснюються їх положенням й життєвими умовами; з іншої сторони, деякі страхи пов’язані з такими причинами й умовами, джерело яких залишається закритим для розуміння. З положенням й оточенням, в які входять сім’я, навколишня середа й громадськість, пов’язані деякі страхи, при наявності яких інші страхи начебто відходять на задній план. Нормально розвинена здорова людина, якщо її розвиток не порушений, загалом здатна уникати страхів чи навіть переборювати їх. Порушення чи перешкоди, що виникають в процесі розвитку, викликають як посилення, так і частішання страхів, з переважанням однієї з форм страху.
В доповнення до сказаного, варто враховувати, що характер кожного переживаємого страху і його виразність в значній мірі залежить як від властивої схильності, спадковості, так і від навколишніх умов, в яких знаходиться дитина після народження, а також від соматичної й душевно-духовної конституції, біографії, історії становлення особистості. У зв’язку з цим страхи мають свою історію, і як видно, велике значення в цьому має дитинство.
1.3. Фобії як нав’язливі стани страху
Фобія (від грец. «фобос» - страх) – нав’язливі неадекватні переживання страхів конкретного змісту, що охоплюють суб’єкта в певних обставинах і супроводжується вегетативними дисфункціями (серцебиття, потовиділення і т.п.). більшість вчених збігаються у думці, що фобії є набутими розладами. Однак вчені розходяться в думці, яким саме чином вони з’являються у людини. Деякі розглядають фобії просто як умовні реакційні емоції. Інші вважають, що в основі цих умовних емоційних реакцій лежить біологічна схильність (чи готовність) індивіда реагувати страхом на певні стимули. Причому потрібно мати на увазі, що на відміну від простого страху, в основі якого часто лежить адекватна реакція на реальну загрозу, фобія – це страх, який на перший погляд здається немотивованим, безпричинним й супроводжується ворожістю до того, що викликає страх.
Вчені стверджують, що страхи і фобії мають специфічні характеристики, які не відповідають класичній моделі обумовленості. Наведу перелік виділених характеристик фобій:
1. Людина, яка страждає на фобію, не може пригадати жодного випадку, коли об’єкт, що викликає страх, завдам їй хоча б якусь шкоду. Фобії виникають начебто несподівано, без певних видимих причин.
2. Люди, що страждають на фобію, можуть перерахувати чимало шкідливих подій, які не викликали в них страху чи привели б до фобії.
3. Помірний страх може виникнути після періоду стресу, який не охарактеризований якими-небудь специфічними травматичними подіями.
4. Маніфестація страху чи фобії проходить без усякого видимого зв’язку з контекстом ситуації чи зі специфічною подією.
5. Деякі фобії (наприклад, агорафобія) набувають такого генералізованого характеру, що індивід не в змозі зрозуміти, чого саме він боїться.
6. Страхи не зникають після багаторазового й систематичного зіткнення з об’єктом, що лякає, навіть якщо відсутні негативні наслідки цього зникнення.
Психологи виділяють дві умови, які створюють грунт для формування страху , котрий потім може перерости у фобію. Обидві умови – незрілість нервової системи й тяжкий стрес – можуть серйозно пошкодити процес навчення. На думку вчених, навчення в період немовляти здійснюється в основному за рахунок можливостей таксонної системи. Такий спосіб навчення розвиває реакцію страху, однак не дозволяє засвоювати інформацію контекстуального характеру.
В перші два роки життя людини гіпокамп – структура, що опосередковує процес контекстуального навчення, - ще недостатньо розвинений, щоб функціонувати на повну силу. Якщо в цьому віці дитина буде налякана певними природними сигналами небезпеки (такими, як висота, самотність, незвичайність об’єкта), то не виключене ймовірність асоціювання страху з тими чи іншими об’єктами, що супроводжували ситуації переляку, в результаті чого ці випадкові об’єкти можуть стати умовними стимулами страху. Немовля ще не здатне до контекстуального навчення, його пам’ять не зберігає інформацію контекстуального, чи просторового, характерувін не в змозі зафіксувати, коли, де, при яких умовах отримана ним умовна реакція страху. Ставши дорослим, він не зможе зрозуміти звідки походять його недоречні й неадекватні реакції на зовні необразливий об’єкт. Такого роду зовніконтекстуальні немовлячі страхи заявляють про себе, як правило, в період тяжкого стресу, коли гіпокамп відмовляється виконувати функцію контролю над поведінкою, віддаючи її на відкуп таксонної системи. В такому стані людина згадує (чи заново набуває) інфантильні страхи, вона актуалізує немовлячі умовні зв’язки й переживання , забуті за відсутності контекстуальної інформації про них.
Таким чином, стрес підвищує ймовірність маніфестації інфантильного страху й створює підґрунтя для розвитку фобій. Але фобії, страх, жах можуть народжуватися не лише в результаті негативних переживань, а з причини хронічної фрустрації, розчарувань.
Важливу роль у виникненні фобій грає увагу до особистої персони. Люди, що страждають від того чи іншого виду фобій, тільки те, що відбувається у них в душі, фіксують самі лише зміни в їх нормальному фізичному й духовному стані. Буквально в усьому вони виявляють символи тяжкого розладу, що наближається. Деякі з них зосереджуються на внутрішніх змінах свого організму, таких, як:
- порушення серцевих ритмів;
- підвищений тиск;
- часте дихання;
- потовиділення;
- нудота;
- тремтіння;
- комок у горлі;
- шлункові розлади.
Деякі люди не можуть тривалий час знаходитися в тісних замкнених приміщеннях. Деякі з них навіть впадають в саму справжню паніку. Даних страх замкненого простору називають клаустрофобією. Такий страх може проявлятися, наприклад, у людини, яка знаходиться в офісі, ліфті, купе поїзду, в метро чи літаку. Під час польотів чи подорожей все ускладнюється ще й тим, що страждаючий на клаустрофобію не може покинути цей самий замкнений простір.