Психолого-педагогічна характеристика сенсорних умінь (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

Психолого-педагогічна характеристикасенсорних умінь

Пріоритетним завданням початкової школи в умовах реформування освіти є забезпечення нею загальнонавчальної підготовки молодших школярів. Органічною частиною цієї підготовки справедливо вважається сенсорний розвиток, оскільки процеси сприймання створюють фундамент для пізнавальної діяльності учнів.

Навчальними програмами початкових класів перцептивний розвиток школярів передбачено здійснювати шляхом формування в них специфічних психічних утворень –сенсорних умінь, які відносяться до загальнопізнавальних умінь і складають їх більшість.

Тому для методики початкового навчання важливим питанням стає визначення сутності сенсорного вміння як особливої психолого-педагогічної категорії, з’ясування його структури і механізму формування.

Очевидно, що для визначення сенсорного вміння передусім необхідно встановити сутність поняття “вміння”. Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про відсутність однозначного розуміння даної категорії, але більшість авторів характеризують уміння як виконання дії або декількох дій для розв’язання певного класу завдань. Відповідно до цього, сенсорне вміння, яке є компонентом діяльності сприймання, тобто перцепції, доцільно визначити як виконання системи перцептивних дій, спрямованих на відображення зовнішніх властивостей предметів.

Отже, основу сенсорного вміння складають перцептивні дії, тому саме вони мають стати предметом подальшого аналізу. Слід відзначити, що поняття “перцептивна дія” є центральною категорією теорії розвитку сприймання, яка належить до однієї з розроблених галузей психологічної науки. Спираючись на наукові висновки Л.С.Виготського про суспільно-історичну природу психіки і розроблену О.М.Леонтьєвим теорію діяльності, О.В.Запорожець висунув гіпотезу, згідно з якою, перцептивні процеси являють собою специфічні види дій і ці дії формуються в дитини в ході засвоєння нею суспільного досвіду. Ця гіпотеза стала підставою для проведення численних досліджень особливостей сприймання дітьми різних властивостей і відношень предметів, які і спричинили створення теорії розвитку сприймання шляхом формування перцептивних дій (Л.А.Венгер, О.В.Запорожець, В.П.Зінченко, М.М.Поддьяков, О.В.Проскура, А.Г.Рузська, Н.П.Сакуліна, О.П.Усова, В.В.Холмовська та ін.).

Відповідно до названої концепції, перцептивна дія є видом орієнтувальних дій, за допомогою яких здійснюється обстеження предметів і явищ, а також побудова образів, які орієнтують і регулюють практичну поведінку людини. За визначенням В.П. Зінченка, перцептивна дія являє собою своєрідний саморегулюючий процес пошуку і переробки інформації,детермінований завданням живої системи,який володіє механізмом зворотного зв’язку. В результаті здійснення перцептивних дій формуються перцептивні моделі об’єктів, адекватні завданням живої системи. На основі цих моделей відбувається орієнтація в ситуації і регуляція поведінки [6; 54].

Перцептивна дія має певну структуру, яка містить такі елементи:

1) завдання, тобто мета дії в конкретних умовах;

2) засоби, за допомогою яких дія здійснюється;

3) операції – способи здійснення дії.

Завданнями перцептивних дій є пошук, знаходження, розрізнення, ідентифікація й відображення об’єктивної природи зовнішніх властивостей і відношень предметів з обов’язковою їх якісною і кількісною характеристикою. Важливість цього структурного елемента пояснюється тим, що саме завдання визначають ті предмети і їх властивості, які необхідно виділити, і тим, що завдання детермінують вибір засобів і способів здійснення перцептивних дій.

Засоби виконання перцептивних дій являють собою системи вироблених суспільством і засвоюваних кожною людиною сенсорних еталонів – загальноприйнятих зразків чуттєвих властивостей і відношень предметів (кольори спектра, їх відтінки; геометричні форми і шкала мір; системи фонем рідної мови і музичних звуків тощо).

Операції – це раціональні способи обстеження предметів і явищ, способи порівняння їх властивостей з еталонами.

Для найбільш точного визначення операційного складу необхідно враховувати, що процес сприймання завжди припускає виконання цілої системи перцептивних дій, найважливішими з яких вчені (О.В.Запорожець, В.П.Зінченко, М.С.Шехтер та ін.) вважають ознайомлювальну дію, спрямовану на побудову перцептивного образу об’єкта,ірозпізнавальну дію – щодо віднесення цього образу до якого-небудь відомого, зафіксованого в пам’яті класу.

Ознайомлювальна і розпізнавальна дії розрізняються між собою тим, що спрямовані на виконання різних завдань, а також тим, що вони орієнтуються на виділення різного перцептивного змісту в об’єкті:

– ознайомлювальна дія ґрунтується на виділенні в об’єкті тих ознак, що необхідні для створення цілісного образу;

– для розпізнавальної дії характерне виділення в об’єкті лише окремих відмінних ознак, які й дозволяють віднести його до відповідного класу.

Суттєво, що в першому випадку процес сприймання значною мірою детермінований особливостями об’єкта, тоді як у розпізнавальних діях в об’єкті розрізняються лише ті ознаки, які важливі з точки зору раніше сформованого еталону. Саме у зв’язку з такою специфікою ознайомлювальна і розпізнавальна дії реалізуються різними системами операцій [8; 134]:

– перша – за допомогою операцій знаходження, виділення відповідних завданню інформативних ознак й ознайомлення з виділеними ознаками;

– друга – за допомогою операцій порівняння слідів пам’яті з отриманою при сприйманні інформацією, категоризації, називання обстежуваної властивості.

Можливість знаходження об`єкта закладена в анатомо-фізіологічній структурі апаратів сприймання. В момент знаходження об’єкта дитина сприймаєйого ознаки ще не досить виразно. Але в процесі подальшого ознайомлення вона починає виділяти одну або декілька властивостейяк найбільш інформативні. Наприклад, при сприйманні форми об’єктатаким є його контур, кольору – кольоровий тонта ін. Процес ознайомлення з уже виділеним перцептивним змістом значно більше організований у порівнянні з першими операціями. Є визначена динаміка розвитку прийомів і способів ознайомлення з тими чи іншими ознаками об’єктів. Дослідження руху очей, проведене О.В.Запорожцем, свідчить, що при ознайомленні з виділеним змістом, коли ним є, наприклад, обрис предмета, око рухається тільки по контуру, а не по полю фігури [5; 136]. Будується образ, який М.С.Шехтер називає базовим [8; 185].

Цей образ як інтегральна одиниця починає потім зіставлятися з набором еталонів, зафіксованих у пам’яті – виконується операція порівняння, в результаті якої встановлюється факт відповідності чи невідповідності між слідами пам’яті і перцептивною інформацією. Після отримання результатів порівняння здійснюється процес прийняття рішення про клас базового образу, тобто операціякатегоризації: після порівняння з еталонами дуже широких і,очевидно, маловизначених класів (класифікаційна ідентифікація) відбувається оцінка ряду ознак базового образу (деталізуюча ідентифікація) та їх інтегрування в одну одиницю, яку, в свою чергу, потрібно порівняти з еталоном підкласів. Чи буде цей рівень категоризації достатнім, залежить від поставленого перед спостерігачем завдання. Висновок про належність стимулу, що сприймається, до визначеного класу виявиться у називанні цього стимулу й актуалізації інших компонентів знання, пов’язаних з даним класом.

Очевидно, що структура сенсорного вміння як системи перцептивних дій включає розглянуті елементи й може бути подана за допомогою схеми (див. мал.1).

Мал. 1.

Продовжимо аналіз сенсорного вміння з точки зору механізму його утворення. Для цього звернемося до однієї з найважливіших проблем психології – проблеми інтеріоризації, поставленої ще Л.С.Виготським, який досліджував вищі психічні процеси і розробив учення про природу цих процесів як специфічних операцій чи дій, аналогічних діям зовнішнім, практичним. У ході розвитку вищі психічні операції проходять своєрідний шлях інтеріоризації або “врощування” таким чином, що зовнішні дії, які виконуються за допомогою зовнішніх засобів, перетворюються у внутрішні дії і здійснюються вже внутрішніми засобами. Так виникають мова, пам`ять, увага та інші вищі психічні функції, котрі складають специфічну особливість людини і надають її діяльності розумний характер. Стосовно так званих нижчих,неопосередкованих психічних процесів, зокрема процесів сприймання, то на думку Л.С.Виготського, вони залишаються незмінними, а нові якісні особливості людського сприймання утворюються лише тою мірою,якою воно вступає в міжфункціональні відношення з вищими психічними процесами [3; 371].

У ході подальших досліджень процесів сприймання було встановлено, що закономірності інтеріоризації, які Л.С.Виготський вважав характерними лише для утворення вищих, опосередкованих процесів, специфічно виявляються і при формуванні неопосередкованих перцептивних процесів, що свідчить про універсальне психологічне значення даної закономірності.

Так, О.М.Леонтьєв, спираючись на положення Л.С.Виготського, відзначає: “Головне в тому, що психічне відображення спричиняється процесами, за допомогою яких суб’єкт вступає в практичні контакти з предметним світом ... і для того, щоб в голові людини виник дотиковий, зоровий або слуховий образ предмета, необхідно, щоб між людиною і цим предметом склалися діяльнісні відношення” [7; 33]. Потім здійснюється інтеріоризація, тобто перехід, в результаті якого зовнішні за своєю формою процеси перетворюються в розумові і зазнають трансформації – узагальнюються, вербалізуються, скорочуються [7; 95].