Вирішальними для переходу вихованця від однієї вікової моральної ступіні до іншої, більш високої, є новоутвори, що виникають у процесі розвитку в його інтелектуальній і морально-вольовий сферах.
3. Способи впливу на формування духовно-моральних цінностей молодших школярів.
Про моральність людини можна говорити тільки тоді, коли він морально поводиться в силу внутрішнього спонукання (потреби), коли як контроль виступають його власні погляди і переконання. Вироблення таких поглядів і переконань і відповідних їм звичок поводження і складають сутність морального виховання.
Про моральність людини звичайно судять по його поводженню, але поводження – поняття дуже широке й охоплює всі сторони життєдіяльності особистості. Тому для розкриття його моральної сутності необхідно виділити якусь найменшу одиницю, що зберігала би властивості цілого. Такою найменшою одиницею поводження може служити вчинок.
Під учинком розуміють яку-небудь дія чи стан людини, але всяка дія чи стан стає вчинком тільки за умови, якщо воно розглядається у взаємозв'язку з його цілями, що породжують, мотивами і намірами особистості. При цьому моральними повинні бути як самі по собі дії чи стани, так і їхні мотиви, що породжують, і цілі. Таким чином, під поводженням розуміють сукупність вчинків людини, виділяючи при цьому зовнішні дії і внутрішню обумовленість учинків, тобто їхню мотивацію, переживання.
Моральна спрямованість особистості розкривається не в окремих учинках, а в її загальній діяльності, що оцінюється, насамперед, через здатність особистості активно виявляти життєву позицію. Моральна цінність особистості полягає в її готовності затверджувати етичні ідеали суспільства в обраній області діяльності.
Проаналізувавши це питання, можна прийти до висновку, що основними критеріями моральності людини можуть бути його переконання, моральні принципи, ціннісні орієнтації, а також учинки стосовно близьких і незнайомих людей. Звідси випливає, що моральним варто вважати таку людину, для якої норми, правила і вимоги моралі виступають як її власні погляди і переконання (мотиви), як звичні форми поводження.
Звичне поводження формують багаторазово повторені дії. Воно стабільно, дозволяє людині в однакових, схожих умовах діяти завжди так, як потрібно.
Однак моральне поводження характеризується не тільки вчинком, але і системою моральних звичок. Вони поряд з моральними переконаннями і почуттями входять у систему внутрішніх регуляторів поводження. Моральна звичка – це здатність і уміння зробити дію не тільки без особливого на те контролю, але й у силу виробленої потреби в даній діяльності. Ще Д. Локк відзначав, що у вихованні головну роль грає формування моральних звичок ... ні в якому разі не слід обтяжувати пам'ять дітей правилами і розпорядженнями, що негайно забуваються. Набагато корисніше вправляти їх у діях, бажаних з погляду щирої моральності.
Моральні звички зміцнюються в діяльності, і в школі потрібна спеціальна робота з виховання визначених звичок поводження. С. Л. Рубинштейн відзначив, що, коли людину систематично спонукають поводитись певним чином (морально), світогляд, мораль як би осідають і закріплюються в її характері у виді звичок – звичних способів поводження.
Звичка до поводження, визначеному глибоко засвоєними моральними нормами, – показник стійкості морального мотиву. Виховання моральної звички необхідно здійснювати на основі позитивної мотивації поводження учнів.
Моральне поводження характеризується тим, що воно в кожного визначається свідомим вибором тих чи інших дій. Поводження моральне, якщо людина зважує, продумує свої дії, надходить зі знанням справи, вибираючи єдино можливий, вірний шлях рішення проблеми, що стоїть перед ним. Упевненому поводженню відповідає тверда внутрішня переконаність. Гармонія думок і справ – гарантія морального поводження в будь-якій ситуації, при виникненні нових і несподіваних проблем.
Характеристика методів формування мотивів морального поводження молодших школярів.
Моральні мотиви керують моральними вчинками людини, спонукають його міркувати над відповідним проявом образа дій. Щоб домогтися від учнів глибоко усвідомленого, обґрунтованого поводження, учитель початкових класів веде цілеспрямовану роботу над формуванням мотивів, їх подальшим розвитком. У даному процесі учитель виходить із суспільних вимог часу. А тому моральні мотиви не тільки основа морального поводження, але і досить показовий результат виховання.
Наші представлення про суть морального виховання школярів змінюються не тільки під впливом нових наукових концепцій, але і реальних досягнень в області виховання. Розповсюджений у недавні роки підхід до виховної роботи орієнтував учителя на словесні форми передачі цінностей. Тому переважали тривалі монологи в сполученні з окремими заходами. Явно не вистачало індивідуального підходу, опори на життєвий досвід дитини, обліку його особистих особливостей.
Основним інструментом, за допомогою якого вчитель направляє й організує діяльність дитини, є звичайно завдання, що він ставить перед дитиною. Для їхньої ефективності потрібно, щоб вони були внутрішньо прийняті дитиною, від чого залежить зміст завдання для нього. При незабезпеченості мотивації завдань з боку учителя внутрішній їхній зміст для дитини може різко розійтися з їхнім об'єктивним змістом і з задумом учителя, вихователя.
Іншими словами, зовнішні виховні впливи сприяють формуванню позитивних рис характеру і моральних якостей тільки за умови, якщо вони збуджують в учнів позитивне внутрішнє відношення і стимулюють їхнє власне прагнення до морального розвитку.
Як уже відзначалося, у моральної людини сформовані стійкі моральні мотиви, що спонукують його до відповідного поводженню в суспільстві, а формування мотивів морального поводження людини забезпечує моральне виховання. На цій підставі справедливим можна вважати твердження про те, що методи формування таких мотивів є методи морального виховання.
Традиційні методи морального виховання орієнтовані на прищеплювання школярам норм і правил громадського життя. Однак часто вони діють лише в умовах досить сильного зовнішнього контролю (дорослі, суспільне думка, погроза покарання). Важливим показником сформованості моральних якостей особистості є внутрішній контроль, дія якого приводить часом до емоційного дискомфорту, невдоволенню собою, якщо порушуються перевірені особистим досвідом правила громадського життя.
Внутрішній контроль формується завдяки активній діяльності дитини в інтелектуальній, руховій, емоційній, вольовій сферах. Готовність підкоряти свої спонукання представленням і знанню про культуру людського буття підвищує самооцінку особистості, розвиває почуття власного достоїнства. Сформовані навички контролю сприяють успішному розвитку моральних якостей особистості в процесі навчання і виховання.
Педагогічний зміст роботи з морального становлення особистості молодшого школяра полягає в тому, щоб допомагати йому просуватися від елементарних навичок поводження до більш високого рівня, де потрібно самостійність ухвалення рішення і моральний вибір.
У педагогічній літературі описується безліч методів і прийомів морального виховання. Очевидно, що вони не однаково спрямовані на формування мотивів морального поводження. Методів і особливо різних версій методів накопичено так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям і реальним обставинам допомагає лише їхнє упорядкування, класифікація. Але явища виховання дуже складні і суперечливі, а тому єдина логічна підстава для класифікації численних способів педагогічного впливу знайти важко.
Так, наприклад, за результатами методи впливу можна розділити на два класи:
1. Впливу, що створюють моральні установки, мотиви, відносини, що формують представлення, поняття, ідеї,
2. Впливи, що створюють звички, що визначають той чи інший тип поводження.
Найбільш послідовної і сучасний представляється класифікація, розроблена Щукиной Г. И., у якій виділяють такі групи методів:
1. Методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів в інтересах формування в них моральних поглядів і переконань (методи формування свідомості особистості);
2. Методи організації діяльності і формування досвіду суспільного поводження;
3. Методи стимулювання поводження і діяльності.
Перший етап правильно організованого виховання – знання (розуміння) вихованцем тих норм і правил поведінки, що повинні бути сформовані в процесі виховання. Мотиви умовно поділяються на сутнісні і мотиви-стимули. Для вчителя початкових класів важливою задачею є формування сутнісних мотивів. Адже, дійсно, важко виховати, виробити яка-небудь якість, не домігшись насамперед ясного розуміння значення цієї якості. До впливів, що створюють моральні установки, сутнісні мотиви, відносини, формують представлення, поняття, ідеї, відносяться методи, що одержали загальну назву методів формування свідомості особистості.
Методи цієї групи дуже важливі і для успішного проходження наступного важливого етапу виховного процесу – формування почуттів, емоційного переживання необхідного поводження. Якщо учні залишаються байдужні до педагогічного впливу, то, як відомо, процес розвивається повільно і рідко досягає наміченої мети. Глибокі почуття народжуються тоді, коли усвідомлена школярами ідея наділяється в яскраві, хвилюючі образи.
У навчальних посібниках колишнього років методи цієї групи називалися коротше і виразніше – методами переконання, оскільки головне їхнє призначення – формування стійких переконань. Не знання, а переконання стимулюють учинки школярів, тому не стільки поняття і судження, скільки моральна впевненість у суспільній необхідності й особистій корисності визначеного типу поводження повинна формуватися на етапі розвитку свідомості. Методи досягають мети, коли у вихованців сформувалася готовність активно включатися в передбачену змістом виховання діяльність.