Розрізняють загальну і приватну самооцінку. Приватною самооцінкою буде, наприклад, оцінка якихось деталей своєї зовнішності, окремих рис характеру. У загальної, чи глобальній самооцінці відбивається схвалення чи несхвалення, що переживає людину стосовно самого себе .
Людина може оцінювати себе адекватно і неадекватно (завищувати або занижувати свої успіхи, досягнення). Самооцінка може бути високої і низкою, розрізнятися по ступені стійкості, самостійності, критичності.
Процес формування глобальної самооцінки суперечливий і нерівномірний. Це обумовлено тим, що приватні оцінки, на основі яких формується глобальна самооцінка, можуть знаходиться на різних рівнях стійкості й адекватності. Крім того, вони можуть по-різному взаємодіяти між собою: бути погодженими, взаємно доповнювати один одного чи суперечливими, конфліктними. У глобальній самооцінці відбивається сутність особистості.
Підсумковим виміром Я, формою існування глобальної сам-оцінки є самоповага особистості. Самоповага - стійка особистісна риса, і підтримка його на визначеному рівні складає важливу турботу особистості. Самоповага особистості визначається відношенням її дійсних досягнень до тому, на що людина претендують які мети перед собою ставить.
Сукупність таких цілей утворить рівень домагань особистості. У його основі лежить така самооцінка, збереження якої стало для особистості потребою . Рівень домагань - це той практичний результат, якого суб'єкт розраховує досягти в роботі. У своєї практичний діяльності людина звичайно прагне до досягнення таких результатів, які погодяться з його самооцінкою, сприяють її зміцненню, нормалізації. Як фактор, що визначає чи задоволеність незадовле-ність діяльністю, рівень домагань має велике значення для облич, орієнтованих на запобігання невдач, а не на досягнення успіхів. Істотні зміни в самооцінці з'являються в тому випадку, коли самі чи успіхи невдачі зв'язуються суб'єктом діяльності з чи наявністю відсутністю в нього необхідних здібностей.
Отже, функції самооцінки і самоповаги психічного життя особистості полягають у тому, що вони виступаю внутрішніми умовами регуляції поводження і діяльності людини. Завдяки включенню сам-оцінки в структуру мотивації діяльності особистість постійно співвідносить свої можливості, психічні ресурси з цілями і засобами діяльності.
Знання, накопичені людиною про самого себе, а також глобальна сам-оцінка, що формується на основі таких знань, дозволяють сформувати багатомірне утворення, що називається Я - концепцією і складає ядро особистості. Я - концепція - це більш-менш усвідомлена, пережита як неповторна система представлень людини про себе, на основі якої він будує взаємодію з іншими людьми, здійснює регуляцію свого поводження і діяльності.
Таким чином, найважливіший компонент цілісної самосвідомості особистості, яким є самооцінка, виступає необхідною умовою гармонійних відношенні людини як із самим собою, так і з іншими людьми, з якими він вступає в спілкування і взаємодію.
Самооцінка-відношення людини до своїх здібностей, можливостям, особистісним якостям, а також до зовнішнього вигляду. Вона може бути правильної (адекватної), коли думка людини про себе збігається з тим, що він у дійсності собою представляє. У тих же випадках, коли людин оцінює себе не об'єктивно, коли його думка про себе різко розходиться з тим, яким його вважають інші, самооцінка найчастіше буває неправильною тобто неадекватної.
Якщо людина недооцінює себе в порівнянні з тим, що він у дійсності є, то в нього самооцінка занижена. У тих же випадках, коли він переоцінює свої можливості, результати діяльності особистісні якості, зовнішність, характерної для нього є завищена самооцінка.
Неадекватна самооцінка ускладнює життя не тільки тих, кому вона властива, але і навколишніх, тих людей, що, у різних ситуаціях - виробничих, побутових і інших - спілкуються з ними. Конфліктні ситуації яких виявляється людина, дуже часто є наслідком його неправильної самооцінки.
Знати самооцінку людини дуже важливо для установлення відносин з ним, для нормального спілкування, у яке люди, як соціальні істоти, неминуче включаються.
Самооцінка є складним особистісним утворенням. У ній відображається, що людина довідається про себе від інших, і його власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей.
Особливості розвитку самооцінки дітей молодшого підросткового віку.
Один з найважливіших моментів у розвитку особистості підлітка - формування в нього самосвідомості, потреби усвідомити себе як особистість. У підлітка виникає інтерес до себе, свого внутрішнього життя, якостям власної особистості, потреба в самооцінці, зіставленні себе з іншими людьми. Він починає вдивлятися в самого себе, прагне пізнати сильні і слабкі сторони своєї особистості Потреба свідомості виникає з життя, практичної діяльності, визначається зростаючими вимогами дорослих колектива. У підлітка виникає потреба оцінити свої можливості, для того щоб знайти своє місце в колективі.
Спочатку в основі самосвідомості підлітка лежать судження про нього інших- дорослих (вчителів і батьку), колективу, товарищей. Молодший підліток немов дивиться на себе очима оточуючих. З віком, крім цього, починає позначатися тенденція самостійно аналізувати й оцінювати власну особистість. Але оскільки підліток ще не має достатнє уміння правильно аналізувати власні особистісні прояви, то на цієї ос-нове можливі конфлікти, породжувані протиріччям між рівнем домагань підлітка, його думкою про себе і його реальним положенням у колективі, відношенням до нього з боку дорослих і то-варишей.
Соціометричний експеримент. Метод соціометрії.
Для того щоб використовувати кількісні характеристики при вивчені соціальних взаємодій у групі застосовується так називана соціометрична процедура, чи соціометрія (уперше запропонована в 30-х роках Д. Морено) .
Соціометрія - це система деяких прийомів, що дають можливість з'ясувати кількісне визначення переваг, чи байдужностей не-прийнять, що одержують індивіди в процесі міжособистісного спілкування і взаємодії. Дані соціометричного аналізу широко використовують при дослідженні самопочуття особистості в групі, при визначенні структури первинних груп, при дослідженні способів і форм розподілу авторитету і влади в малих групах, при діагностики рівня діловий активності і т.д. Соціометричний метод, як зауважує К. К. Платонов, припускає аналіз осмислених відповідей членів групи на ряд поставлених питань різного типу і характеру, наприклад: "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?"; "...готуватися разом до контрольного рабо-те?" і т.д.
Подібні питання називаються соціометричними критеріями, вони охоплюють різні сторони діяльності і спілкування особистостей усередині груп. Такі критерії можуть бути зв'язані з виконанням який-небудь задачі, з навчанням, суспільними навантаженнями, відпочинком, спільним проводженням часу і т.д. Розрізняють сильні і слабкі критерії вибору. Сильні критерії стосуються найбільш важливих і значимих для випробуваного сторін його життя. Слабкі критерії - це коло питань, зв'язаних із сиюминутными, ситуативними факторами.
У роботах сучасних психологів названі наступні сильні критерії: 1) рольовий ("Уяви собі, що ти капітан команди КВВ і з позиції даної ролі чи оціни вибери собі партнерів"); 2) перцептивный ("якшо групі буде запропоновано вибрати капітана КВВ, як ти думаєш, хто назве твоє ім'я?"); 3) функціональний ("Ваш клас буде брати участь у змаганні клуба веселих і спритних. Хто з однокласників, на твою думку, може бути капітаном команди КВВ?"); 4) вибір "действием" ("Поклади ці листівки тим хлопцям зі свого класу, яких ти б хотів обов'язково поздоровити з Новим роком"). У практиці социометричрого експерименту використовується, як правило, 5-7 критеріїв (Н.Г. Вален-тинова, И.П. Волков, Е.С. Кузьмін), рідше 2-3 (Е. Дженнингс, Д. Морено, Л. Фестингер).
Істотне значення для точності експерименту має число виборів, якими розташовують випробувані. Вибори можуть бути вільними
("Назви тих однокласників, яких ти запросив би до себе на день народження") і фіксованими ("Назви тих п'ять однокласників, яких ти б запросив до себе на день народження").
В обох випадках опитуваного звичайно просять установити послідовність свого вибору, випливаючи порядку переваги. Порядок виборів має при аналізі характеру і закономірностей міжособистісного спілкування. У групах до 10-15 чоловік більш доцільна кількість виборів не обмежувати, у групах же до 30-40 чоловік краще дозволити робити 3-5 виборів.
Социометрическая процедура жадає від експериментатора чіткого визначення критеріїв виборів і їхньої кількості, виходячи з цілей і задач дослідження. Результатом цього є картка опитування. Її зміст складає звертання до випробуваного, пояснення змісту опитування, інструкцію по заповненню, перелік питань, гарантію збереження таємниці ответов, подяка, шифр.
Хід социометрических досліджень залежить також значною мірою від особистості експериментатора, від його уміння ввійти в контакт із членами групи, пояснити їм зміст і важливість майбутніх вимірів. Спочатку необхідно витратити визначений час на знайомство з групою. Цей період називається социометрической розминкою.
Результати відповідей переносять на так називані матриці вибору. Їхнє число відповідає числу критеріїв. Матриця вибору є основою для социометрического аналізу. Для зручності обробки даних кожен член групи одержує свій номер і далі протягом всіх етапів эксперимента фігурує під ним. При дослідженні шкільного класу номера учнем привласнюються згідно алфавітного списку.
Виходячи з дані матриці, можна визначити величину социометрического статусу будь-якого члена групи. Вона дорівнює сумі отриманих даних членом групи виборів, діленої на число членів без одного: