Для теорії гендеру ключовим є питання про відношення між біологічною конституцією та соціальною практикою. Як зазначає науковець І. Буличев, історичний аналіз суспільства свідчить про наявність образів маскулінності та фемінності в усіх "тканинах" людського існування [11].
Фемінність та маскулінність – це такі особливості людини (насамперед психологічні), що впливають на відповідність власній психологічній статі, гендерно-рольовим нормам і стереотипам, типовим для чоловіків та жінок формам поведінки, стилям життя, способам самореалізації, вибору відповідних цінностей, установок тощо [1, 137].
Дослідниця В. Агеєва, розмежовуючи поняття маскулінності та фемінності, стверджує, що маскулінність – це комплекс установок, поведінкових характеристик, можливостей та очікувань, від яких залежить соціальна практика чоловіків як соціальної групи, а фемінність – це характеристики, пов’язані з жіночою статтю, характерні форми поведінки, очікувані від жінки в кожному конкретному суспільстві [1, 522–528].
Основою для розподілу факторів маскулінності та фемінності слугує наявність у суспільстві двох біологічних і соціальних нетотожних статей: чоловічої й жіночої. Статева відмінність зумовлена насамперед звичайним процесом природної та соціальної еволюції, яка закріпила за ними усталені й доцільні функції. Важливу думку з цього приводу висловлює науковець Н. Губанова, наголошуючи на необхідності розмежування статі біологічної та соціальної (гендеру), оскільки для гендерної ідентичності вирішальне значення має не емпірично фіксована статева належність, а фактично виконувана соціальна роль чоловіка й дружини [18, 2].
Незважаючи на те, що кожна історична епоха формує специфічні еталони чоловічності й жіночності, набір маскулінних та фемінних рис не підлягає істотним змінам. Водночас зазначимо, що відомі елементи абсолютності в гендерній картині реальності й, отже, у репрезентаціях образів маскулінності та фемінності, безперечно, існують. Науковець В. Агеєва окреслює низку типових маскулінних та фемінних якостей. Так, до маскулінних рис дослідниця зараховує: інтелект, раціональність, незалежність, активність, силу, авторитарність, агресивність, стриманість в емоційних виявах, схильність до ризику, здатність до досягнень. До фемінних належать емоційність, м’якість, слабкість, турботливість, практичність, консервативність, інтуїтивність, реалістичність, сенситивність, емпатійність [1, 138]. Варто зазначити, що названі типові риси фемінності та маскулінності – це насамперед суспільно закріплені норми, стереотипи, а не результат об’єктивних природних відмінностей між статями.
Досліджуючи гендерну картину світу, І. Буличев пов’язував поняття маскулінності та фемінності з біологічними детермінантами та акцентував на наявність відхилень від головної лінії поведінки [11]. Це натомість свідчить про недосконалість абсолютизованого визначення маскулінності та фемінності. Так виникає ідея про те, що маскулінність та фемінність не є взаємовиключними структурами, оскільки кожна людина містить певне співвідношення маскулінних і фемінних рис, яке називають явищем андрогінії. Однак, як зазначає І. Буличев, андрогінна тенденція суперечлива тим, що зближення образів маскулінності та фемінності призводить до втрати кращих її складників [11].
Психологи Дж. Спенс і Р. Хельмріх, як варіант вирішення проблеми дефініцій, пропонують, замість термінів маскулінності та фемінності, використовувати такі: інструментальність (як традиційна чоловічність) та експресивність (як традиційна жіночність) [7, 44]. Однак зміна назви термінів не змінює їхньої сутності, оскільки запропоновані визначення ґрунтовані на належності до певної статі й потрактовані як типові та традиційні риси.
Отже, гендер – полісемантичне поняття, що тлумачать у різних соціо-психологічних аспектах. Важливими для розуміння гендеру є поняття гендерних ролей та гендерних систем, в основі яких лежать гендерні категорії – маскулінності та фемінності, що являють собою типові риси певної статі та сприяють стереотипному уявленню про гендерні ролі індивіда в суспільстві, слугують базовим елементом побудови гендерних стереотипів.
1.2 Сутність гендерної нерівності
Становлення громадянського суспільства передбачає серед інших демократичних перетворень утвердження рівних можливостей для самореалізації як жінок, так і чоловіків. Питання нерівності для українського суспільства є актуальним, оскільки за результатами Центру соціальних експертиз, Інституту соціології НАН України 50 % опитаного населення усвідомлює наявність у суспільстві гендерної нерівності [39]. У широкому розумінні поняття нерівності тлумачать як становище, коли не всі мають однакові, рівні права [13].
Ґрунтовний аналіз проблеми гендерної нерівності представлений у працях дослідників О. Стрельник [54], Н. Губанової [18], І. Буличева [11], В. Агеєвої [1], де закцентовано увагу на підходах до теорії тлумачення гендеру. Так, О. Стрельник стверджує, що поняття гендерної нерівності вивчають у кількох аспектах:
− як природну й зумовлену функціональною значущістю нерівність чоловічих і жіночих ролей (функціональний підхід);
− як нерівність можливостей і життєвих шансів жінок та чоловіків (соціальний контструктивізм);
− як нерівність класових позицій чоловіків і жінок, позицій у системі соціальної стратифікації;
− як нерівність, зумовлену конфліктами між статями (конфліктний підхід);
− як пригнічення чоловіків і жінок традиційними гендерними ролями (ліберально-феміністичний напрям)
− як гноблення жінок, насильство над ними (радикальний, соціалістичний фемінізм) [54, 9].
За визначенням В. Агеєвої, гендерна нерівність – це така побудова суспільства, за якої різні соціальні групи (у цьому контексті чоловіки й жінки) мають усталені розбіжності та нерівні можливості в усіх сферах суспільного життя [1, 519]. Таке узагальнене трактування не дає можливості з’ясувати чинники, що зумовлюють явище гендерної нерівності.
У межах нашого дослідження найдоцільніше послуговуватися дефініцією ліберально-феміністичного напряму, що пов’язує гендерну нерівність із традиційними гендерними ролями, бо саме це є базовим елементом побудови гендерних стереотипів, які потім використовують ЗМІ для маніпуляції.
Сучасна наука пропонує декілька теорій тлумачення гендерної нерівності. До виникнення в 1960-ті роки так званих жіночих досліджень та подальшої трансформації в дослідження гендерні – учені обстоювали позицію біологічного детермінізму. Так, Д. Дюркгейм стверджував, що внаслідок соціального розвитку одна зі статей оволоділа емоційними функціями, а інша – інтелектуальними, в основі такої дисоціації лежать функції, що доповнюють одна одну [18].
У соціологічних теоріях XX ст. функціональна позиція трактування гендерної стратифікації й нерівності відображена в межах функціоналізму, де форми соціальної нерівності кваліфікували як природні механізми, що еволюціонують [11].
Теоретики конфлікту тлумачать гендерну нерівність як основну категорію аналізу й інтерпретацій гендерних відносин. Власне, практична феміністична думка 1960–1980-х років відображала конфліктний підхід, виокремлюючи ще дві теорії – теорії нерівності та теорії пригноблення [53, 354].
У межах законодавства гендерну нерівність кваліфікують як порушення прав людини, зокрема порушення прав та дискримінацію жінок. Такий підхід узгоджений із принципами Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та документів Ради Європи. Так, в узагальненій доповіді правозахисних організацій (за 2008 р.) названо основні факти вияву гендерної дискримінації стосовно жінок: вищий рівень безробіття серед жінок; нижча заробітна плата, порівняно з чоловіками; неконкурентоспроможність жінок після декретної відпустки; трудова міграція; домашнє насильство; нерівномірне представлення жінок на вищих щаблях влади; заробітна плата; незбалансоване представлення в науковій сфері.
Водночас зафіксовано випадки, що можна тлумачити як вияв гендерної нерівності відповідно до чоловіків: менша тривалість життя; вищий рівень смертності в молоді роки; схильність до суїцидальної поведінки; злочинна поведінка; нижчий рівень репродуктивного здоров’я; нерівноцінність заробітної плати; контроль над економічними ресурсами; нерівність досягнення пенсійного віку [39]. Вищеперераховані факти дискримінації породжують стереотипні уявлення в суспільстві.
Якщо керуватися законодавчим підґрунтям, то в Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок подано таке тлумачення гендерної нерівності – це будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою статі, спрямовані на ослаблення чи зведення нанівець визнання, користування або здійснення жінками, незалежно від їхнього сімейного стану, на основі рівноправності чоловіків і жінок, прав людини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській або будь-якій іншій галузі. У цитованому визначенні гендерної нерівності закцентовано увагу лише на жіночій нерівності, однак факти чоловічої нерівності залишено поза увагою.
Отже, гендерна нерівність – поняття, що має багато трактувань, зумовлених різними підходами до вивчення. Основним недоліком дефініцій є однобічний характер, тобто зосередженість тільки на жіночому аспекті гендерної нерівності. Найповніше явище гендерної нерівності характеризує ліберально-феміністичний напрям, що акцентує увагу на традиційних гендерних ролях, які стають базовим чинником конструювання гендерних стереотипів.