Психосоматичної складової шкіряних хвороб (стр. 1 из 8)

Вступ

З виникненням і розвитком наукових уявлень про психіку людини постає питання»: а яку власне роль відіграє ця психіка у житті людини?». Зараз можна сказати, що вона впливає не лише на поведінку, а й має вагомий вплив на весь організм в цілому . Розуміння цього факту поставило під загрозу багатовіковий досвід медицини з її матеріалістичним підходом до сутності людських хвороб, але це велике надбання на шляху до розуміння причини розладів організму. В час свого становлення на початку ХХ століття психосоматична медицина виступила проти однобічних органістичних установок медицини. На сьогоднішній день ця проблема є особливо цікавою і викликає інтерес, адже усвідомити всласне причину захворювання – це наполовину вилікуватись.

Одним з перших термін «психосоматичний» в 1818 році використовував лікарка-психіатр Іоганн-Хрістіан Гейнрот (Хейнрот, Heinroth). А в 1822 році Якобі (Jacobi) доповнив цю область поняттям «соматопсихічний». У наш час цей підхід набув широкого поширення в 20-50-х роках XX століття. В області психосоматичної медицини працювали Ф. Александер, С. Джеліфф, Ф. Данар, Е. Вейсс, О. Інгліш , И. Задгер , Пауль Федерн. Проте проблема виникнення захворювань шкіри із психосоматичної точки зору не є достатньо розвиненою, хоча цими проблемами частково займалися такі вчені: В.Грейс і Д. Грахам дослідивши 31 пацієнта з кропивненицею, а також Л. Кірн.

Отже, метою цієї роботи є дослідити взаємоз’вязок патогенних психічних переживань та їх вплив на появу та розвиток шкіряних захворювань.

Об’єктом даної роботи є внутрішні переживання людини, способи мислення, що призводять до подібних розладів, дослідження феномену порушення функціонування шкіри при наявності проблематичних сімейних стосунків за моделлю «діти-батьки».

Таким чином можна висунути експериментальну гіпотезу: довготривалі негативні стани особистості, пов`язані з її сімейними стосунками, впливають на виникнення шкіряних хвороб.

Предметом є зв’язок внутрішніх конфліктів з соматичними шкірними хворобами у групи людей , що проходять курс лікування на базі сучасних фармакологічних засобів.

Задачі:

1) Виявити місце психологічного компоненту у розвитку хвороби;

2) Детальний аналіз об`єктивних факторів щодо виникнення захворювання;

3) Якісний аналіз даної проблематики.

Теоретичні основи: концепції щодо даного питання таких вчених як З.Фрейд ,Ф.Александер, погляди на це сучасних медиків та людей ,що змушені розробляти власні підходи до лікування хворого. А токож погляди Л.Кірна ,що вперше звернув увагу на прояв кропивниці у певної групи людей, та думки з цього приводу його послідовника Т. Сіндхема.

Методичний інструментарій : з метою перевірки вихідних положень даної роботи буде проведено анкетування серед батьків підлітків, які страждають шкіряними хворобами з раннього дитинства. З метою якісного аналізу проблематики виявлення та перебігу атопічного дерматиту у дітей віком 15-18 років їх батькам було запропоновано пройти тест батьківського ставлення (А. Я. Варга, В. В. Столін) [16]

З психологічної точки зору батьківське ставлення - це педагогічна соціальна установка по відношенню до дітей, що включає в себе раціональний, емоційний і поведінковий компоненти. Всі вони в тій чи іншій мірі оцінюються за допомогою опитувальника, що складає основу даної методики.

На основі отриманих даних можна адекватно проаналізувати присутність чи відсутність психологічного компоненту в соматичних захворюваннях та відзначити його значущість.

Розділ І

Теоретико-психологічний аналіз психосоматичної складової

шкіряних хвороб

У даному розділі подані основні причини виникнення патогенних психологічних переживань, можливі теорії виникнення психосоматичних хвороб та практичні методи лікування таких хворих, розкриті основні підсвідомі механізми формування негативних емоцій.

1.1 Теорії щодо виникнення психосоматичних захворювань

Перша говорить, що психосоматичні захворювання є наслідком стресу, обумовленого психотравмуючими чинниками, що тривало діють і є непереборними. Інша теорія пов'язує виникнення хвороби з внутрішнім конфліктом між однаковими по інтенсивності, але різноспрямованими мотивами індивіда. Конфлікти різного вмісту викликають певні види захворювань. Нереалізована потреба викликає агресивність, проявити яку людина не може, бо існують соціальні установки . Згідно третьої теорії, нерозв'язаний конфлікт мотивів (як і стрес) породжує зрештою реакцію капітуляції, відмову від пошукової поведінки, що створює найбільш загальну передумову до розвитку психосоматичних захворювань. [1]

Для того, щоб зрозуміти першопричину конфлікту людини зі своїм внутрішнім або навколишнім світом, треба звернути увагу на спрямованість особистості.

Отже , спрямованість особистості - це властивості особистості, потяги, що характеризують її бажання, інтереси, схильності, які визначають вибірковість активності людини, а також переконання, ідеали і світогляд. Потяги, бажання, інтереси і схильності утворюють мотиваційну сферу. Знання мотивів поведінки дозволяє правильно оцінювати людину як особистість. Потяги - мотиви, пов'язані з недостатнім усвідомленням своїх потреб. Бажання - мотиви, що виникають при усвідомленні особистістю своїх потреб і одночасно можливостей для задоволення бажань . [2]

Згадуючи вищезазначене можна сказати, що потяги та бажання є неві’ємною складовою будь-якої здорової особистості. При усвідомленні потреби потяг переходить у бажання. Саме цей етап є дуже важливим. Дуже часто індивід стикається з тим, що він не може задовольнити власні потреби. І тут треба звернути увагу на концепцію З.Фрейда згідно якої витиснення - несвідоме усунення індивідом мотивів своїх дій зі сфери свідомого.[3] Так, Анна Фройд в праці «Психологія Я та захисні механізми» пише про те, що теоретично витиснення може бути підведене під загальне поняття захисту і дорівняно до інших конкретних способів. Однак, з точки зору ефективності, порівняно з усіма іншими, воно займає унікальну позицію, тому що здатне здолати потужні інстинктивні імпульси, перед якими інші захисні механізми виявляються неефективними. [4]

Виходячи з цього, коли людина керується своїми не справжніми бажаннями і мотивами, навіть за умови їх задоволення, справжні (витіснені ) бажання та потяги все одно залишаються незадоволеними. Поступово формується конфліктна ситуація для розв’язання якою людина повинна усвідомити, що саме, і з якою метою було витіснено у підсвідоме.

Тут треба згадати про явище, описане Орловим Ю.М [5], за яким мислення може бути двох типів: саногенне та патогенне. Якщо описати психічну структуру певних емоцій за допомогою поведінки розуму, то емоція не переходить у патологічне мислення, нав’язливу ідею і таким чином виконує свою природну функцію. Суть патогенного мислення полягає у присвоєнні певному об’єктові бажаних для індивіда рис , якими цей об’єкт не володіє. При такому неспівпаданні виникають негативні емоції, такі як невдоволення, агресія (як захисний механізм), гнів тощо. Але вони у даному випадку є абсолютно нормальною реакцією, адже поведінка людини спрямована на задоволення певних потреб і бажань .Патологія виникає лише у випадку підтримання емоцій свідомістю . Агресія переходить з часом у стан а потім і у властивість характеру, ,що викликає різні патології, адже організм має додаткове джерело для витрат життєво необхідної енергії. Таким чином можуть виникати вже соматичні розлади певних органів і в залежності від гіперфункції емоції вони будуть різними.

Тут важливо усвідомити необхідність раціонального підходу до усвідомлення цих процесів. І поступово працювати у напрямку розвитку здорового саногенного мислення, адже ще Гегель говорив про те, що свідомість здатна вилікувати душу людини.

Отже саногене мислення робить особистість здоровою та гармонійною,а патогенне спричиняє психічні розлади та соматичні хвороби. Коли в певній ситуації людина переживає страх та емоційне напруження, що його супроводжує, в її організм виділяються певні гормони. Якщо вони не використовуються за призначенням, то перетворюються у отруту для організму. Наслідки цього вже не є позитивними для організму, на відміну від необхідної у певній ситуації емоції,що виникає з метою самозбереження індивіда.

Звичайно, у реаліях сучасного світу існують певні канони, надбання культури, направленої на вдосконалення особистості .Але тут доцільно буде сказати про зворотню сторону питання, коли стереотипи мислення, на яких власне і тримається ієрархія суспільства, шкодять адекватності людини у певних ситуаціях і спричиняють неправильне позиціювання свого Я у навколишній світ. Вилікувати таку людину можна лише за умови усунення цього неспівпадання, та розвитку доцільного застосування певних знань про закони спілкування, адже навіть направлені на позитивний результат намагання людини задовольнити свої потреби та бажання можуть приводити до діаметрально протилежних результатів у підсвідомості учасників цього спілкування.

Далі не можна не згадати про першопричину такої «патогенної» поведінки. З.Фрейд довів, що всі причини подальших психологічних проблеми людини формуються у ранньому віці і однією з їх причин є стосунки з батьками. На основі його психоаналітичної теорії можна висунути певну гіпотезу. У зрілому віці у особи, у якої в ранньому дитинстві(переважно до 5 років)не було можливості реалізувати свою програму розвитку за чотирма стадіями, описаними З.Фрейдом, спостерігатиметься явище переносу. Фрейд ввів його для розуміння відчуттів клієнта в процесі психоаналітичної терапії. Хоча ,це явище не стосується лише вищезгаданого.

Отже перенос – це психологічний феномен, що полягає в несвідомому перенесенні відчуттів, пов'язаних з пережитим досвідом (особливо дитячим), по відношенню до однієї людини на іншу. Доцільно буде роздивитися це явище на прикладі. Дитина, що не отримала відчуття безпеки та комфорту від матері, може часто намагатися підсвідомо отримати її у зрілому віці, наприклад від людини, з якою створює сім’ю чи вступає в партнерські стосунки.У данному випадку у конфліктиних ситуаціях це призводитиме до регресії поведінки, а конфлікт залишиться неусвідомленим, адже як було зазначено вище, справжня потреба буде лежати у підсвідомості. Невирішений конфлікт буде повторюватись і призведе до гіперфункції емоцій ,що виникають під час цього конфлікту .Емоція у цьому випадку вже не є короткочасним явищем і врешті стає довготривалим станом особистості. Метод психоаналізу дозволяє відслідковувати подібні проблеми та невдоволення у дитинстві з метою усунення негативних емоцій, що можуть виникати.