· цілі та ідеї, які є сприйняті позитивно, або негативно.
Це є організована картина, що існує в свідомості як «фігура», або як «поле» самого себе й себе у відношенні разом з позитивними або з негативними цінностями, які сполучені з тими якостями і відношеннями так, як вони сприймаються, та існують у минулому, теперішньому і майбутньому
Самосвідомість - це перш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе і відноситься до самого собі. Але самосвідомість характеризується також своїм продуктом - уявленням про себе, «Я-образом» або «Я-концепцією». Це розрізнення процесу і продукту в психологічний ужиток було введене У. Джемсом у вигляді розрізнення «чистого Я» (що пізнає) і «емпіричного Я» (пізнаваного) (Джемс У., 1905). Пізнає, звичайно, не свідомість, а людина, що володіє свідомістю і самосвідомістю, при цьому користується цілою системою внутрішніх засобів: уявлень, образів, понять, серед яких важливу роль займає уявлення людини про себе саму: про свої особові риси, здібності, мотиви. Уявлення про себе, таким чином, будучи продуктом самосвідомості, одночасно є і його істотною умовою, моментом цього процесу. Не випадково відомий дослідник проблеми самосвідомості І. С. Кон пише про розуміння відносності відмінностей між діючим і рефлексивним «Я» як про одну з головних тенденцій в сучасних дослідженнях [18,c.78].
Завдання аналізу власне процесу самосвідомості виявилося, проте, складнішою, ніж завдання аналізу продуктів або результатів цього процесу. Як людина приходить до того або іншого уявлення про себе, які внутрішні дії при цьому здійснює, на що спирається — всі ці питання зараз інтенсивно розробляються в наукових дослідженнях, проте результати пошуків поки не утілилися в психодіагностичних алгоритмах і методиках. Психодіагностика самосвідомості традиційно спрямована на виявлення продукту самосвідомості - уявлення про себе. При цьому припускається, а потім доводиться, що «Я-концепція» не просто продукт самосвідомості, але важливий чинник детермінації поведінки людини, таке внутріособистісне утворення, яке багато в чому визначає напрям його діяльностей, поведінку в ситуаціях вибору, контакти з людьми.
Аналіз «Я-образу» дозволяє виділити в ньому два аспекти: знання про себе і самовідношення. В ході життя людина пізнає себе і накопичує про себе знання, ці знання складають змістовну частину його уявлень про себе - його «Я-концепцію». Проте знання про себе самого, природно, йому небайдужі: те, що в них розкривається, виявляється об'єктом, його емоцій, оцінок, стає предметом його більш менш стійкого самовідношення. Не все, що реально усвідомлюється в собі самому і не все у власному само відношенні ясно усвідомлено; деякі аспекти «Я-образу» виявляються неусвідомленими.
Вже ці дві змістовні тези про будову «Я-образу», тобто теза про знання про себе і відношення до себе як аспектах «Я-концепції» і теза про її усвідомлювану і неусвідомлену частини, дозволяють зрозуміти ряд принципових методологічних проблем, що виникають перед психодіагностикою самосвідомості [23,c.44].
Чи можна взагалі виявити те, що про себе людина знає? На перший погляд питання це невиправдане: неважко тим або іншим способом отримати самоопис випробовуваного або обстежуваного, цей самоопис і є показник знання людини про себе, вираження її «Я-концепції». Проте, якщо людина повідомляє про себе, що вона добра, ділова, цілеспрямована, товариська або, навпаки, зла, безвольна, нетовариська, то вона повідомляє не просто відомості, але і оцінку самої себе. Виділити цю оцінку в самоописах і навіть відокремити її від словесного самоопису можна, але відокремити знання від оцінки виявляється украй важко, якщо взагалі можливо. Але, якщо це так, то чи не спотворює оцінка знання суб'єкта про себе? А сама ця оцінка в тому випадку, якщо вона дійсно негативна, чи не виявляється спотвореною і «захованою» в підсвідомість? А якщо такі спотворення відбуваються, то який концептуальний, теоретичний статус самоописів?
Ці питання і ряд інших не раз служили предметом методологічного аналізу. Так, серед релевантних чинників, що впливають на самоопис і його інтерпретацію (крім релевантного чинника - самої «Я-концепції»), розглядаються соціальна бажаність описуваних рис, тактика самоподачі (самопрезентація), область саморозкриття, ідентифікованість або анонімність відповідей, тактика погоджуватися або не погоджуватися з твердженнями, характер і ступінь обмежень у формі відповідей на питання (пункти), контекст всієї процедури діагностики, установки, очікування і інструкції, способи підрахунку індексів і статистичні процедури [30,c.78].
Крім цього, свою роль грають рівень інтелектуального розвитку, кооперативна установка у відношенні до діагноста або дослідника, відчуття безпеки в ситуації тестування.
Прогрес в рішенні цих методологічних проблем психодіагностики виявився пов'язаним з просуванням в розумінні психологічної суті самого процесу самосвідомості і його підсумкового продукту - «Я-концепції».
Досліджено, що людська свідомість має наративну структуру. Тобто, особистість мислить, робить певні життєві вибори відповідно до наративних структур, які розглядаються як організаційний принцип діяльності людини (Ф. Сабрін, Н.В. Чепелєва). На становлення самосвідомості впливає відповідальність особистості за впорядкування її життєвих подій в єдину послідовність, що залежить від життєвої концепції людини. Для становлення самосвідомості важливим є, насамперед, саморозуміння, саморозкриття, ствердження системи цінностей, поглядів, переконань.
Зрозуміло, що недостатній рівень розвитку самосвідомості, а саме: слабка диференційованість образу «Я», неадекватність самооцінки та негативне змістове наповнення ціннісних орієнтацій є несприятливими факторами загального розвитку особистості. У цей же час проведене нами дослідження показало, що недоліки в розвитку компонентів самосвідомості тісно пов'язані з виникненням феноменів шкільної дезадаптації та шкільної тривожності, емоційною нестійкістю, порушенням форм соціальної поведінки та комунікації. Недоліки розвитку самосвідомості в молодшому шкільному віці стають підґрунтям виникнення низки порушень особистісного розвитку в підлітковому віці, почасти різних форм девіантної поведінки [18,c.67].
Результати досліджень показали, що відхилення у розвитку самосвідомості підлітка можуть проявлятися у трьох формах, що пов'язані з провідними для цього віку компонентами самосвідомості: низький рівень диференційованості образу «Я» особистості; неадекватно завищена чи занижена самооцінка; змістовні вади ціннісних орієнтацій, які переважно проявляються у стійкому егоцентризмі та неспроможності адекватного ставлення до потреб та інтересів інших.
Формується Я-концепція особистості в процесі життєдіяльності, водночас впливаючи на розвиток, діяльність та поведінку особистості, як установка щодо себе.
Я-концепція - це відносно стійка, більш-менш усвідомлена система уявлень індивіда про себе, на основі якої він будує свої стосунки з іншими людьми та ставиться до себе. Це цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх протиріч образ власного Я. [21,c.66]
Самосвідомість – це усвідомлення людиною свого суспільного статусу і своїх життєво важливих потреб, вищий рівень розвитку свідомості – основа формування розумової активності та самостійності особистості в її судженнях і діях. [18]
Різні процеси самосвідомості, так само як різні аспекти «Я-образу», можлива співвіднести з рівнями активності людини як організму, індивіда й особистості. Прийняття точки зору іншого, ідентифікація з батьками, засвоєння стандартів виконання дій та формування самооцінки, набуття само ідентичності в рамках сімейних відносин та відносин з однолітками, формування статевої ідентичності, а пізніше професійної ідентичності, становлення самоконтролю характеризують розвиток самосвідомості індивіда.
Головними функціями самосвідомості є: пізнання себе, удосконалення себе та пошук смислу життя.
Отже, самосвідомість – це перш за все процес, за допомогою якого людина пізнає себе. Але самосвідомість характеризується також своїм продуктом – уявленням про себе, «Я-образом».
Як будь яка установка Я-концепція має три компоненти: когнітивний - уявлення про свої здібності, зовнішність, соціальну значущість; емоційно-оцінний, в якому відображається ставлення до себе та поведінковий – прагнення завоювати авторитет, підвищити свій статус чи намагатися бути непомітним, приховати свої недоліки. Їх спрямованість та ступінь виразності є важливим показником успішного становлення Я-концепції особистості та її соціально-психологічної адаптованості.
Факторами, які впливають на формування тих чи інших особливостей Я-концепції особистості, є культура, в якій зростає людина, соціально-економічна ситуація буття, вікові та статеві особливості особистості.
Внаслідок повсякденної діяльності та взаємодії з іншими людьми в особистості виникає множина образів Я, кожен з яких домінує в залежності від ситуації. [18,c.67] Так розрізняють Я-минуле, Я-реальне, Я-ідеальне, Я-фантастичне та ін. Я-реальне – це уявлення людини про себе в даний момент. Я-ідеальне – уявлення про те, якою вона повинна бути, щоб відповідати суспільним нормам та очікуванням оточуючих. Розбіжність між Я-реальним та Я-ідеальним є могутнім стимулом для роботи особистості над собою.
Викривлення в образі «реального Я» є результатом болісних внутрішньо-особистісних конфліктів, втрати звичних контактів з соціальним середовищем, порушення здатності виконувати певні соціальні ролі. В цих умовах можливий розвиток пасивної життєвої позиції, апатії, а в складнішій формі – невротичних та депресивних станів. Адекватність формування Я-концепції вимірюється тим, наскільки успішно особистість реалізує власні потреби в соціумі, віднаходить там своє місце та на емоційному рівні відчуває їх [25, c.23].