Курсова робота з правознавства
Сутність та обов’язковість судового рішення
П Л А Н
Вступ......................................................................................................................................2
1. Сутність судового рішення..............................................................................................6
2. Обов’язковість судових рішень як принцип правосуддя................................................................................................. ......................................8
3. Актуальні проблеми реалізації принципу обов¢язковості
судових рішень на практиці..............................................................................................16
Висновки.............................................................................................................................23
Список використаної літератури..............................................................................
Вступ
У становленні незалежної, демократичної, соціальної і правової Української держави важлива роль належить судовій владі. Конституція України вперше на конструктивному рівні закріпила судову владу як рівноправну і самостійну в системі двох інших гілок влади - законодавчої і виконавчої.
Судова влада відповідно до теорії та практики розподілу влади є самостійною, незалежною сферою публічної влади і являє собою сукупність повноважень із здійснення правосуддя, тлумачення норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціально уповноважених органів - судів.
Але для того, що судова влада дійсно була незалежною та ефективною гілкою влади, треба надати судам можливість не тільки виносити рішення, але й забезпечувати його виконання, контролювати хід виконання рішення, а у разі наявності порушеня – застосувати заходи для забезпечення найшвидшого і правильного виконання рішення. Саме це на мою думку і випливає з принципу обов¢язковості судових рішень.
На жаль, насьогодні суд відсторонений від здійснення виконання своїх рішень. Однак в даній роботі зроблена спроба хоча б проаналізувати стан даного питання та проблеми, пов¢язані з реалізацією принципу обов¢язковості судових рішень, а також намітити способи врегулювання даного питання на практиці.
Атрибутами судової влади є широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів як особливих органів державної влади; це й власне виконання владних суддівських повноважень.[1]
За даними соціально-правових досліджень, в Україні поступово відбувається трансформація ролі суду з органу примусу на гілку влади, яка покликана здійснювати державний захист прав і свобод людини. Так, з року в рік суд має найкращий рейтинг серед інших інститутів (засобів масової інформації, державних адміністрацій, у тому числі Адміністрації Президента, прокуратури) - найвищу загальну довіру і найнижчу недовіру.[2]
Слід зазначити, що судова влада реалізується через такі повноваження:
- здійснення правосуддя;
- конституційний контроль;
- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів та посадових осіб;
- формування органів суддівського самоврядування;
- роз’яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;
- утворення державної судової адміністрації.
Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судова влада реалізується у діях суду, які не пов’язані з розглядом справ. Це насамперед організаційні та інформаційно-аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, внесення окремих ухвал у державні органи, установи, організації про усунення порушень закону, вирішення скарг підозрюваних, обвинувачуваних, адвокатів тощо).
Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції (ст. 1 Закону “Про судоустрій України”). Кількість розглянутих справ щороку збільшується. Так, у 1998 році судовим провадженням було закінчено 1,7 млн. справ. У 2001 році кількість розглянутих справ збільшилася майже на половину.
Зміни, що відбуваються у правовій системі, демократизація суспільства в цілому прямо впливають на якісний склад справ, що розглядаються позови громадян до держави. Статистичні дані свідчать, зокрема, що у 1991 році було зареєстровано всього 372 скарги громадян на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, тоді як у 2000 році їх кількість збільшилася до 23 тис. (у 85% таких справ позови задовольняються).[3]
Правосуддя характеризується рядом ознак, що відрізняють діяльність суду від правоохоронної діяльності.
По-перше, воно здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ стосовно спорів, захисту прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття встановлених законом заходів покарання до осіб, які винні у вчиненні злочину, або виправдовування невинних; вирішення господарських спорів, що виникають між учасниками господарських правовідносин.
По-друге, розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ ґрунтуються на конституційних засадах.
По-третє, правосуддя здійснюється відповідно до законодавства України, на основі кодифікованих актів (ЦПК, КПК, ГПК), які докладно регламентують порядок, процесуальну форму судового розгляду і рішень, які виносить суд.
По-четверте, судові рішення ухвалюються судами іменем України, вони обов’язкові до виконання на всій території України. Ці рішення є ніби законом у кожній конкретній справі.
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке й повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст. 2 КПК України).
Завданнями цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ відповідно до чинного законодавства (ст. 2 ЦПК України).
Суди забезпечують захист і відновлення порушених прав громадян і юридичних осіб. Цивільне судочинство дедалі більш реально наповнюється новим змістом - захистом найважливіших прав людини.
Судовий захист прав має переваги перед вирішенням спорів у адміністративному порядку. У 1995 році до судів України надійшло всього 4 830 скарг на дії органів управління і посадових осіб. Але вже у другій половині 1996 року, коли почала діяти Конституція України, кількість поданих до суду скарг збільшилася до 7726, у 1997 році їх було вже 11033, у 1998 році - 17 217, а у 1999 році - 28847. Висновок очевидний: громадяни почали частіше ніж у п’ять разів звертатися за захистом до суду, що свідчить про неухильне зростання їхньої довіри до судової влади.
Таким чином, суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
З вищезазначеного зрозуміло, наскільки важливою є діяльність суду. І слід пам¢ятати, що кожень день судами України виносяться тисячі вироків, рішень, ухвал та постанов. Вирішуються питання щодо захисту прав та законних інтересів громадян. І коли право особи встановлене в судовому порядку, найважливішим питанням є його реалізації. Якщо навіть суд прийняв правильне рішення, довіра до цього органу влади залежить також від того, чи правильно і своєчасно це рішення буде виконане. А отже і принцип обов¢язковості судових рішень напряму залежить від їх реалізації.
1. Сутність судового рішення
Дії суду в процесі різні за змістом: одні спрямовані на організацію процесу, інші - на регулювання конкретного провадження і треті – на закінчення процесу, серед яких головним є рішення судом власне кажучи конфлікту, і все це - дії по здійсненню правосуддя. Характерною рисою в даному випадку є те, що вся діяльність суду по здійсненню правосуддя одержує офіційне закріплення і об¢єктивізується у відповідних процесуальних актах, де детально регламентується порядок прийняття, форму, зміст цих документів.
Багато процесуалістів відзначають, що в актах судової влади – у судових постановах, що суд виносить у зв'язку з розглядом і справ, тобто в більшій мірі в постановах суду першої інстанції, найбільше сконцентровано виявляється властива суду і відзначена владна воля:
- у судовому рішенні - постанові суду першої
інстанції, у якому власне кажучи вирішкується справа;
- у постанові у формі ухвали, вирішуються лише ті питання, що виникають у ході судового розгляду;
.-деякі виділяють третю теоретичну форму даних постанов – судовий наказ.
Отже, дія суду - рішення власне кажучи конкретної справи офіційно
закріплюється в постанові суду - судовому рішенні. Судове рішення - складне багатогранне явище, поняття якого визначають по - різному. Абрамов С.Н. визначав судове рішення у кінцевому рахунку як наказ суду, звернений до сторін і інших осіб і державних органів. Клейнман А. Ф. писав, що судове рішення - це акт підтвердження судом , як органом правосуддя, наявності чи відсутності між сторонами процесу правовідношення, і наявності чи відсутності в відповідних випадках порушеного чи оскарженого права позивача.
Судове рішення розглядають як акт реалізації судової влади, як правозастосовчий акт, як постанова, що вирішую справу власне кажучи, як документ, у якому містяться елементи виховного впливу на сторони, що сперечаються та інших громадян, як процесуальний документ.
Зазначені властивості поняття судового рішення і точки зору різних учених не можна протиставляти один одному, вони тісно взаємозалежні і утворюють сутність судового рішення як документа, що виходить від органу влади й містить в собі державно-владне, індивідуально-конкретне розпорядження по застосуванню норм права по встановленим у судовому засіданні фактам і правовідносинам.