Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi (стр. 8 из 21)

Поєднання в концепції Коссова Б.Б. таких різних психічних явищ як творче мислення, сприйняття та особистість є оригінальним але потребує більш вагомих доказів їх взаємозв’язку.

Дружинін В.М. займався дослідженням взаємовідношень трьох, виділених ним , основних загальних здібностей:

1) інтелект

(як здатність до застосування знань);

2) навчаємість

(як здатність до надбання знань);

3) креативність

(загальна творча здібність – як здатність до перетворення знань).

Дружинін В.М. відзначає, що кожній з цих здібностей відповідає специфічна мотивація та специфічна форма активності . Інтелекту - мотивація досягнень та адаптивна поведінка, навчаємості – пізнавальна мотивація, креативності – мотивація самоактуалізації та творча активність [27,с.15].

Вивчаючи зв’язок інтелекту з креативністю, В.М.Дружинін приділяє важливе значення особистісному компоненту творчості (особистісним якостям творчих постатей) та робить спроби проаналізувати особливості перебігу творчого процесу як ментального акту. Такий підхід до вивчення феномену творчості є цінним з точки зору пояснення чуттєво-емоційного аспекту творчості.

Напевно найбільш протиречивою концепцією творчості є концепція Д.Б.Богоявленської. Визнавши небезпечність ( для адекватного розкриття природи творчості) однобічного підходу в дослідженнях феномену творчості та прагнучи до уникнення “однобічності”, Богоявленська Д.Б. визначає творчість як “похідну інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює його прояв” [8,с.23]. Але зазначаючи про важливість для творчості неінтелектуальних (особистісних , мотиваційних) факторів розумової діяльності, Д.Б.Богоявленська приділяє увагу переважно фактору інтелектуальному (розумовим здібностям).

Д.Б.Богоявленська виділяє особливу “інтелектуальну” одиницю дослідження творчості – інтелектуальну активність, яка (за думкою Д.Б.Богоявленської) поєднує в собі інтелектуальні та неінтелектуальні фактори, але не зводиться до жодного з них. Розумові здібності є фундаментом інтелектуальної активності, але проявляються лише через задіяння мотиваційної структури особистості [8,с.23].

Проявом інтелектуальної активності Богоявленська Д.Б. виділяє інтелектуальну ініціативу та робить її предметом своїх досліджень. Під інтелектуальною ініціативою розумілося продовження не просто розумової роботи, а пізнавальної діяльності, яку не обумовлюють ані практичні потреби, ані зовнішні, суб’єктивні оцінки роботи.

Пізніше Д.Б.Богоявленська розробила оригінальну методику “Креативне поле” та встановила рівні інтелектуальної активності:

- стимульно-продуктивний, пасивний рівень;

- евристичний рівень;

- креативний, вищий рівень [8,с.37].

В результаті експериментальних досліджень Д.Б.Богоявленської, на стимульно- продуктивному рівні інтелектуальної активності опинилися учні з високими розумовими здібностями та блискучими знаннями з учбових предметів, але з тенденцією до самоствердження, до уникнення невдач. Це надало можливість зробити висновок про головну перепону на шляху до творчості – деформацію мотиваційної структури особистості. Таким чином Д.Б.Богоявленська виявила безпосередній зв’язок рівнів інтелектуальної активності ( як прояву творчості) з моральними якостями особистості.

Концепція Д.Б.Богоявленської є цілісною та охоплюючою різні аспекти феномену творчості, але з переважаючим акцентуванням інтелектуального компоненту.

Системний підхід до вивчення творчості серед західних вчених можна спостерігати в дослідженнях М.Воллаха та Н.Когана. Серед учнів 11-12 років вони виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення життєвих проблем:

1) діти з високим рівнем інтелекту і креативності мають адекватний рівень самооцінки; їм притаманні внутрішня свобода і високий самоконтроль;

2) діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності прагнуть до шкільних успіхів, стримані, замкнуті та мають занижену самооцінку;

3) діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності – тривожні, неуважні, важко пристосовуються до шкільних вимог;

4) діти з низьким рівнем інтелекту креативності зовнішньо добре адаптуються, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю [27,с.216-217].

Таким чином, коли високий інтелект поєднується з високим рівнем креативності, творча людина частіше добре адаптована до середовища, активна, незалежна. А при поєднанні креативності з невисоким інтелектом формується невротична тривожна людина з поганою адаптованістю до вимог соціального оточення і тяжкою долею.

Наприкінці цієї глави, після розгляду основних підходів до вивчення феномену творчості вітчизняними та зарубіжними вченими, спробуємо зробити наступні теоретичні узагальнення того, що відомо про творчість:

1) До творчості людину спонукають пізнавальні потреби; роль інтелекту для творчості полягає в його здатності виконувати адаптивну функцію, створювати гнучку і водночас стійку рівновагу в поведінці людини.

2) Існує єдність логічного та інтуїтивного в творчому процесі, що підтверджує однаково важливу роль як свідомих так і безсвідомих компонентів творчості; творчість досягається тоді, коли безсвідомі ідеї проникають в свідомі твердження.

3) Важливе місце в творчості займають емоційні переживання (афективний компонент творчості), які спрямовують творчий процес.

4) Рівень прояву творчості залежить від особистісних якостей та від характеристик середовища.

5) Попереднє створення продуктів діяльності є можливим тільки завдяки творчій уяві.

6) Створення нового творчого продукту залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації; мотиваційна сфера особи виступає одним з найважливіших компонентів її творчого потенціалу.

7) Творчі продукти можуть бути різноманітними за своєю природою: створення музики, поеми або картини, нових філософських поглядів, відкриття хімічної формули, винайдення нового кулінарного рецепту, самовдосконалення характеру і т.д.

8) Специфічною властивістю творчого процесу, продукту, та особистості являється їх оригінальність.

9) Основним джерелом творчості є прагнення людини до самовизначення та самоактуалізації.

Таким чином, дослідження творчості розглядають чотири основних аспекти:

І творчий процес

ІІ творчий продукт

ІІІ творчу особистість

ІУ творче середовище

Виділені аспекти можна представити схематично (Мал. 2).

Мал. 2. Основні аспекти дослідження творчості

Як бачимо, всі аспекти творчості є взаємопов’язаними та обумовлюють один одного. Але в подальшому акцент буде робитися на розгляді саме творчої особистості.

Умовно визначаються три області дослідження творчих особистостей:

1) дослідження їх рис та мотивів;

2) дослідження творчості особистості у зв’язку з психопатологією;

3) дослідження творчості у зв’язку з самоактуалізацією.

В даній роботі особливий інтерес представляє третя область досліджень, тому в послідуючих главах вона буде пріоритетною.

1.3. Психологічні характеристики самоактуалізованої особистості

Більшість авторів визначає самоактуалізацію як свого роду “зріст зсередини”, суто внутрішній процес, пов’язаний з початковим прагненням особистості актуалізувати у собі спадкові та генетичні схильності по відношенню до темпераменту, характеру, інтелекту.

Карл Р. Роджерс вважає, що в кожному з нас є прагнення ставати здібним настільки, наскільки це є можливим для нас біологічно. Як рослина прагне бути здоровою рослиною, як зерно містить в собі прагнення стати деревом, так і людина прагне до цілісності, самоактуалізації [79,с.10].

Карл Юнг писав, що невідкритий шлях в нас – це дещо психічно живе, що класична китайська філософія називає “дао”. уподібнюючи водному потоку, який невмолимо прагне до своєї цілі. “Бути в дао” – означає досконалість, цілісність, виконане призначення [73,с.148]. У зв’язку з цим можна зробити припущення, що головною характеристикою самоактуалізованої особистості є цілісність, внутрішня пропорція та гармонія. Самоактуалізована особистість – це здорова, повноцінна людина. Так вважають представники гуманістичної психології. Але існують й інші погляди на розуміння самоактуалізації.

Ще в минулому столітті Гольдштейн, нейрофізіолог, який займався пацієнтами переважно з ушкодженим мозком, розглядав самоактуалізацію як фундаментальний процес в кожному організмі ( а не тільки в здоровому), який може мати як позитивні так і негативні наслідки для індивідуума. Гольдштейн писав, що здібності організму визначають його потреби. Володіння системою травлення робить їжу необхідною; наявність м’язів потребує рухів. Птаха потребує польоту, а художник має потребу в тому, щоб творити [73,с.383].

Абрахам Маслоу стверджував, що у людей є вищі та нижчі потреби – вони є “інстинктоїдними” і розташовані в наступному ієрархічному порядку : фізіологічне благополуччя, безпека, любов, повага і самоактуалізація. Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівню. Таким чином, за думкою Маслоу, людська природа уявляє собою безперервне задоволення внутрішніх потреб, починаючи з основних фізіологічних потреб і аж до метапотреб. Він стверджував, що самоактуалізуючаяся особистість – це людина, яка вже задовольнила свої нижчі потреби та прагне до здійснення вищих [42,с.8-9].

Пірамідальна ілюстрація ієрархії людських потреб (за А.Маслоу) представлена в Табл.1.