Психологічна характеристика та психотерапевтичні методи хронічних болів (стр. 13 из 20)

Приведений експеримент підтверджує концепцію алекситімії в тому відношенні, що багато соматичних хворих проявляють обмежену здатність описувати, диференціювати афекти і продукувати фантазії.

Висновок

Неотреагований емоційний (внутрішньоособистiсний) конфлікт, що витісняється, стає енергетичним резервуаром, підпитуючим хворобу, і як наслідок, виникає хронічний біль.

Виникнення психосоматичного розладу з хронічними болями в період життєвої кризи залежить від дисбалансу між трудністю і особистicною значущістю проблеми, з одного боку, і з відсутністю ресурсів для її розв'язання, з іншого.

Зростання напруги виявляється в «нападі» тривоги, страху, провини, сорому, що наступає із-за відчуття залежності від волі обставин.

Головною відмінністю соматоформних розладів від психосоматичних є те, що при соматоформних розладах функціональні або незначні органічні порушення супроводжуються надмірною тривогою за своє фізичне здоров'я.

Страхи можуть бути цілком обгрунтованими, проте значною мірою вони перебільшені і вселені, мають парадоксальний зміст: одночасно відображають актуальний і можливий стани пацієнта.

Зміни в когнітивній і емоційній сфері є найбільш характерними для пацієнтів з психосоматичними захворюваннями, що супроводжуються хронічним болем.

Для аналiза впливу тривалостi соматичної патологiї, яка супроводжується хронiчним болем, на пiзнавальну i емоцiйну сферу особистостi ми провели експериментально – психологiчне дослiдження з двома гетерогенними групами випробуваних: з хронiчними болями та здоровими.

У експериментальному дослідженні були використані тести, призначені для дослідження пізнавальних здібностей: інтелекту («Інтелектуальний тест Айзенка»), пам'яті, уваги і мислення («Пам'ять на числа»), психологічних властивостей і станів особистостi («Шкала прояву тривожності»), проективнi методики і малюнковi тести («Будинок, дерево, людина»).

Отриманий середній бал рівня розвитку інтелекту за методикою «Нелогічні ігри зі словами або вербальний тест Айзенка» у випробовуваних основної групи склав 104, а контрольної - 122, що указує на середній рівень розвитку інтелекту у дослiджуваних обох груп, але спостерігається поступове зниження інтелекту у людей з соматичною патологією.

Провівши дослідження двох груп випробовуваних за методикою «Пам'ять на числа» ми можемо з певною впевненістю стверджувати, що пацієнти, страждаючі хронічними болями мають низький рівень короткочасної зорової пам'яті: середній бал - 4. 09 (при нормі - 6-7), тодi як показник короткочасної пам'яті здорових склав - 6. 86 балiв, тобто норма.

Після проведеного експериментального дослідження обох груп на вимірювання рівня ситуативної та особистiсної тривожності за методкою «Шкала самооцінки або вимірювання рівня тривожності» виявилося, що обстежувані основної групи мали помірну ситуативну тривожність, але особистiсна, тобто супроводжуюча пацієнта постійно, як стійка характеристика - дуже висока.

У контрольній групі здорових осіб отримані результати свідчать про низьку і помірну ситуативну і особистiсну тривожність.

Після проведення малюнкового тесту «Будинок, дерево, людина» з групою пацієнтів, що мають хронічні болі, у деяких з них було відбито на малюнку відсутність обов'язкових деталей (таких, як - наявність хоч би одних дверей в будинку, одного вікна, стіни, наявність стовбура у дерева, хоч би однієї гілки, а у людини - дві руки, дві ноги, два ока, ніс, рот, два вуха і т. д.).

Відсутність обов'язкових деталей в малюнках випробовуваних, таких, що мали рівень інтелекту середній або вище середнього, часто свідчить про зниження цього рівня.

В деяких випадках малюнок містив мінімум деталей. Це може означати, що випробовуваному властиві схильність до замкнутості (вважається, що по кількості деталей можна судити про ступінь контактності з навколишнім середовищем); «аномальне» ігнорування традиційних речей.

На деяких малюнках зображалося сонце, яке заходить, що може означати депресивний настрій.

У портреті людини деякі випробовувані малювали її без рук або ступень, чим виражали відчуття власної безпорадності.

Оскільки, у психосоматичних хворих можуть вiдзначатися явища інтоксикації, то на тлі інтоксикації розвивається астенія.

Унаслідок наростаючої астенії виникають зміни, перш за все, в структурі таких пізнавальних процесів, як пам'ять і увага - передумов інтелекту.

Відбувається звуження об'єму уваги, порушення процесів відображення і зберігання інформації. Розумова діяльність починає носити риси конкретності і ситуативності. Поступово формується інтелектуальна недостатність, знижується продуктивність мислення.

Зміни в пізнавальній сфері хворих з хронічним болем нерозривно пов'язані із змінами емоційності. У структурі астенії спостерігається дратівливість із зниженням контролю над емоційними реакціями, відбувається порушення процесів відображення і зберігання інформації, звуження об'єму уваги.

3. Психотерапевтичні методи корекції хронічних болів

3.1 Загальна характеристика методiв групової психотерапії

До основних методів групової психотерапії традиційно відносять групову дискусію, психодраму, психогімнастику, проектний малюнок і музикотерапію.

Кожен з вказаних методів може використовуватися в психотерапії і як самостійний метод. Проте в даному випадку мова йде про комплекс методів, вживаних в роботі психотерапевтичної групи. Всі методи групової психотерапії умовно підрозділяють на [23]:

· основні та допоміжні,

· вербальні та невербальні.

Основним методом групової психотерапії є групова дискусія, решта розглядаються як допоміжні.

При цьому виходять з того, що всі методи групової психотерапії виконують дві основні функції - психодіагностичну і власне психотерапевтичну.

Відповідно до уявлень про те, в якому ступені та чи інша функція реалізується в ході використання кожного методу, і здійснюється таке розділення.

Вважають, що групова дискусія більшою мірою направлена на реалізацію власне психотерапевтичних завдань, тоді як допоміжні методи в основному сприяють здійсненню особистiсної діагностики.

Ділення на вербальні і невербальні методи засноване на переважаючому виді комунікації і характері отримуваного матеріалу.

До вербальних методів відносять групову дискусію і психодраму, до невербальних - психогімнастику, проектний малюнок і музикотерапію (див. малюнок 3.1.).

Малюнок 3.1. Основнi методи, використовувані в психотренінгу

Вербальні методи базуються на вербальній комунікації та направлені переважно на аналіз вербального матеріалу. Невербальні методи спираються на невербальну активність, невербальну комунікацію і концентруються на аналізі невербальної продукції.

Кожен психотерапевтичний метод в рамках групової психотерапії, незалежно від того, вербальний він чи невербальний, може зачіпати і когнітивну, і емоційну, і поведінкову сферу пацієнта [27].

Групова дискусія є основним, опорним методом психотерапії. Разом з цим терміном уживаються такі поняття, як вільна дискусія, спонтанна дискусія, неструктурована дискусія та ін. Всі ці назви підкреслюють спонтанний, жорстко не структурований характер ведення групи, недирективність поведінки психотерапевта.

Таким чином, визначається три основні типи орієнтації групової дискусії: біографічна, тематична і інтеракційна.

У різних напрямах групової психотерапії ці орієнтації мають різну питому вагу. Проте як ведучій практично завжди розглядається інтеракційна орієнтація, оскільки саме вона визначає специфіку групової психотерапії як методу, заснованого на використанні його при хронічних болях в лікувальній, психотерапевтичній меті групової динаміки, забезпечуючи реалізацію одного з найважливіших чинників лікувальної дії в рамках цього методу - зворотного зв'язку.

Інтеракційна орієнтація направлена на аналіз особливостей міжособистiсної взаємодії в групі і ситуацій, що виникають в ході групового процесу.

Біографічна орієнтація є обговоренням історії життя пацієнта, окремих епізодів і подій його біографії, його проблем, конфліктів, відносин, установок, особливостей поведінки впродовж життя.

Тематична орієнтація концентрує увагу групи на актуальних для більшості учасників групи темах.

Можна виділити опорні точки групової дискусії, її основні змістовні моменти. Це:

· знайомство членів групи;

· обговорення очікувань пацієнтів, їх страхів і побоювань, їх переживань у зв'язку з початком роботи групи і взаємодії з іншими її учасниками;

· переживання і обговорення групової напруги, пов'язаної з розузгодженням між очікуваннями пацієнтів і груповою реальністю, поведінкою психотерапевта і тим, що відбувається в групі;

· наростання опору і агресії відносно психотерапевта, співвідношення цих переживань з минулим життєвим досвідом;

· розтин дійсних відчуттів до психотерапевта, їх усвідомлення, розуміння їх причин і переробка, вироблення групових норм відносно психотерапевта;

· розтин проблем, пов'язаних з самостійністю, відповідальністю і активністю, відношення до авторитетів;

· формування адекватного відношення до хвороби і лікування, активної мотивації до участі в роботі групи;

· вироблення психотерапевтичних групових норм і групової культури, ухвалення її учасниками групи;

· домінування інтеракцiйної проблематики, аналіз групової динаміки з виходом на проблематику окремих пацієнтів - власне «робоча фаза» групової психотерапії, в ході якої вирішуються її основні завдання (корекція відносин і установок, неадекватних реакцій і форм поведінки, закріплення і генералізацiя позитивних змін);