3. збільшення темпів інфляції викликає зростання рівня відсоткових ставок, у тому числі внаслідок збільшення облікової ставки центрального банку як елемента антиінфляційної політики;
4. розмір бюджетного дефіциту впливає на обсяг державних запозичень, які оформляються цінними паперами; дохідність останніх позначається на процентній політиці;
5. вид та строк кредиту, репутація та економічне становище позичальника є факторами, що впливають на розмір відсоткової ставки на мікрорівні; першокласні позичальники - великі компанії, надійність яких не викликає сумнівів, завжди отримують кредити під найнижчий відсоток.
При визначенні відсоткової ставки комерційному банку необхідно враховувати, що обсяг реального платоспроможного попиту на кредити, коли позичальник є дійсно кредитоспроможним, завжди обмежений. І чим більше банк вимушений конкурувати за клієнтів, тим більше при визначенні ціни кредиту він повинен орієнтуватися на маркетингову інформацію, що одержана по інших фінансових установах.
Найпростіша модель встановлення ставки за кредитами - "вартість плюс". Вона враховує вартість залучених банком коштів, операційні витрати по наданню позики (заробітна плата співробітників, вартість обладнання і матеріалів тощо), надбавку за рівень ризику невиконання позичальником зобов'язань та нормальну рентабельність банківської діяльності. Кожен компонент розраховується у формі річних відсотків по відношенню до суми кредиту.
Наприклад, для надання кредиту позичальнику у сумі 2 млн доларів на три місяці банк на умовах "репо" продає державні облігації за ставкою 6% річних. Операційні витрати по цьому кредиту оцінені за ставкою 2%, надбавка за ризик становить теж 2%, величину прибутку банк встановлює у розмірі 3%. Таким чином, загальна величина відсоткової ставки складе для цього позичальника 13% річних.
Однією зі складнощів використання цієї моделі є припущення, що банк може точно визначити, який ресурс був залучений під той чи інший кредит. На практиці це майже неможливо, тому значного поширення набула інша модель - встановлення плати за кредит виходячи з розміру певної уніфікованої ставки.
У США за базову ставку приймається так звана ставка "прайм -рент" ,тобто ставка, за якою надаються короткострокові позики крупним корпораціям з відмінною фінансовою репутацією - першокласним позичальникам. Ставки прайм-рейт, що публікуються, є найнижчими ставками, тому що зазначені угоди характеризуються найнижчим рівнем ризику, і банк-кредитор несе менше витрат по аналізу кредитоспроможності клієнта та по контролю за станом забезпечення позики. Вони можуть не змінюватися протягом тижнів і навіть місяців.
За цією методикою плата за кредит розраховується таким чином: базова ставка плюс надбавка за ризик невиконання зобов'язань, що сплачується непершокласними позичальниками, плюс премія за ризик, що сплачується по довгострокових кредитах, оскільки довгострокове кредитування є більш ризикованим порівняно з короткостроковим. Звичайно, ці ставки є плаваючими, оскільки розмір базової ставки час від часу змінюється.
Модель на основі базової ставки передбачає певну уніфікацію категорій ризику та їх відображення у розмірі відсоткової ставки, що було запропоновано американським фінансистом Т. Коуплендом: Категорія ризику
Премія за ризик, п.п.
Відсутність ризику 0,00
Мінімальний ризик 0,25
Стандартний ризик 0,50
Особливий ризик 1,50
Ризик, що вищий стандартного 2,50
Ризик, що пов'язаний із сумнівним кредитом 5,00
У зв'язку з існуючою нині тенденцією зменшення відсоткової маржі, банки намагаються реально одержати навіть від першокласних позичальників більше, ніж офіційно оголошені ставки. Це досягається за рахунок висування вимоги по резервуванню певного компенсаційного залишку на депозитному рахунку без нарахування відсотків. Наприклад, якщо застосовується вимога 5-відсоткового компенсаційного балансу по кредиту у сумі 1 млн доларів під 8% річних, то фактично позичальник користується сумою у 950,0 тис. доларів, сплачуючи 8,42 % річних.
Разом з тим, в умовах стрімкого розвитку фінансового ринку та інтернаціоналізації банківської системи підходи до визначення базової ставки змінюються. В якості бази почали застосовуватися міжбанківські ставки пропозиції кредитних ресурсів і, перш за все, ставка ЬІВОК, а у США - ставка купівлі ресурсів на ринку федеральних фондів, що є меншими за прайм-рейт. Таким чином, великі корпоративні клієнти, які можуть мати безпосередній доступ до фінансових ринків, сьогодні, як правило, сплачують ставки, нижчі за прайм-рейт і банки вимушені на це погоджуватися.
Монополізація банківської сфери породила новий напрям у процентній політиці - політику цінового лідерства. Сутність її у тому, що великі банки встановлюють відсоткову ставку виходячи з власних цілей, а всі інші банки до неї пристосовуються. Модифікацією цієї моделі, що з'явилася у 80-90-х роках XX ст., є визначення максимальної відсоткової ставки "кеп" - узгодженої верхньої межі ставки по кредитах, незважаючи на майбутню динаміку процентнихставок на грошових ринках. У цьому разі будь-яка плаваюча процентна ставка не може бути підвищена більше, ніж до рівня "кеп".
Останнім часом банки для збільшення своїх доходів все активніше використовують встановлення комісій по кредитних угодах, з яких основними є три. Перша має назву комісії за можливість одержання кредиту, вона може становити від 1/8 до 1/2 відсотка загального розміру кредиту і не залежить від розміру фактично одержаного кредиту.
Комісія за зобов'язання має аналогічний економічний зміст, але розраховується виходячи з розміру невикористаного ліміту кредитної лінії. І нарешті, комісія за перетворення (або конвертацію) застосовується у разі трансформації кредитної лінії у строковий кредит - вона становить до 0,5% від суми позики, що трансформується, і сплачується позичальником у момент конвертації.
1. Застосування цих комісій можна проілюструвати прикладом, в якому всі вони становлять 0,25% при сумі угоди про відкриття кредитної лінії в 1 млн доларів СІЛА. Якщо сума боргу позичальника становить 800,0 тис. доларів, то він сплатить вищезазначені комісії у таких сумах: 2500 доларів, 500 доларів та 2000 доларів США. [ 9. ст97- 105]
4.Перспективи розвитку активних операцій вітчизняних банків
Вітчизняні комерційні банки тільки розпочинають освоювати сферу банківських послуг. Нині широко надаються розрахунково-касові довірчі, консультаційні та інші послуги. Повільне запровадження ринку банківських послуг викликане неспроможністю банків надавати весь спектр послуг та низьким попитом клієнтів на них.
Для вітчизняного банківського сектору актуальним є використання в процесі організації кредитної діяльності провідних методів діагностики кредитного ризику на основі світового досвіду його оцінки.
У сучасних умовах досить могутнього впливу негативних зовнішніх і внутрішніх факторів лише обмежена кількість банків розробляє свою ризикову стратегію управління кредитними ризиками з обов'яз-ковою наявністю концептуальної складової.
Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:
* фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;
* випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
* купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
* видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
* касове виконання державного бюджету;
* придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
* купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
* купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
* довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
* надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.
Комерційним банкам в Україні забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.
Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують. За формою власності комерційні банки поділяються на державні, кооперативні і колективні.
В Україні функціонують два банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ.
Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності.