НД История Украины 10-11 укр (стр. 32 из 44)

Ñêëàäîâ³	Ïðîÿâè
Ідеологічна	• Розчарування в правильності обраного шляху розвитку (побудова комунізму) • Розходження між ідеологічними догмами і реаліями життя • Усвідомлення нереальності досягнення мети побудови комунізму • Зростання дисидентського руху і настроїв у суспільстві • Посилення ідеологічного тиску на суспільство
Екологічна	• Бездумна експлуатація природних ресурсів • Відсутність наукового обґрунтування розміщення виробничих потужностей • Руйнування природного середовища, придатного для життя людей (забруднення водоймищ, атмосфери тощо) • Поступова деградація нації (генетичні зміни, зростання кількості дитячих захворювань і народження нездорових дітей, скорочення народжуваності, зростання числа хронічних захворювань тощо)
Моральна	• Поява явища подвійної моралі (розбіжності між декларованим стилем поведінки і реальними устремліннями та настановами; безвідповідальність, прагнення перекласти відповідальність на інших) • Зростання престижності професій та посад, які дають змогу отримувати нетрудові доходи • Зростання кількості побутових злочинів • Прагнення досягти мети незаконним шляхом • Зростання кількості економічних (господарських) злочинів • Наростання споживацьких настроїв • Швидке поширення пияцтва та алкоголізму

Керівництво УРСР у 1970—1980 рр. ХХ ст.

Êåð³âíèê ïàðò³¿	Êåð³âíèê äåðæàâè	Ãîëîâà óðÿäó
Перший секретар ЦК КПУ	Голова президії Верховної Ради УРСР	Голова Ради Міністрів УРСР
П. Шелест (1963—1972) В. Щербицький (1972—1989)	О. Ляшко (1969—1972) І. Грушецький (1972—1976) О. Ватченко (1976—1985) В. Шевченко (1985—1990)	В. Щербицький (1965—1975) О. Ляшко (1975—1987)

Політика В. Щербицького (1972—1989 рр.)

Економічні реформи другої половини 1960-х рр.

Реформи О. Косигіна — система заходів у промисловості та сільському господарстві, яка передбачала запровадження елементів еконо-	мічного регулювання. Їх розробка і здійснення відбувалися за сприяння Голови Ради міністрів СРСР О. Косигіна.
Åòàï	Õàðàêòåðèñòèêà
І етап. (1964— 1965 рр.)	Перевірка на практиці та відпрацювання нових методів господарювання. Економічні експерименти. У 1964 р. деякі об’єднання швейної промисловості УРСР перейшли на роботу за прямими зв’язками з крамницями. Виробництво продукції безпосередньо залежало від її реалізації. Перші результати вселяли оптимізм. Передбачалося поширити цей досвід як на інші галузі легкої промисловості, так і на суміжні галузі. У 1965 р. у Львівському раднаргоспі на підприємствах машинобудівної, вугільної, приладобудівної промисловості, галузей легкої промисловості було запроваджено госпрозрахунок, змінено систему планування, поліпшено матеріальне стимулювання. У 1965 р. опробовано нову систему преміювання інженерно-технічного персоналу (85 підприємств) і робітників (90 підприємств)
Висновок. Позитивні результати експериментів засвідчили необхідність переходу від адміністративних до економічних методів управління господарством
ІІ етап. (1965— 1969 рр.)	Сільське господарство У листопаді 1964 р. були скасовані всі рішення 1959—1963 рр., які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Проте нові документи в цій галузі свідчили, що держава не відмовилася від регламентації особистих селянських господарств. Були запроваджені норми на утримання худоби. У березні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який намітив заходи щодо розвитку сільського господарства. На ньому були визначені причини відсутності прогресу в розвитку сільського господарства (ігнорування економічних законів, порушення принципу єдності суспільних і особистих інтересів, недостатня матеріальна зацікавленість робітників, прояви волюнтаризму та суб’єктивізму в керівництві сільським господарством, особливо в ціноутворенні, плануванні тощо). Пленум змінив практику планування: план заготівлі сільськогосподарськими підприємствами продукції почали складати не на рік, а на тривалу перспективу. Було підвищено основні закупівельні ціни. Скасовувався порядок щорічних змін у заготівельних цінах залежно від урожайності. Вводилася додаткова оплата праці працівників, які вирощували рис, просо, гречку, соняшник. Запроваджувалась вільна заготівля сільськогосподарської продукції у населення за сталими цінами. За здачу колгоспами понадпланової продукції встановлювалася 50%-ва надбавка від вартості. Зросли капіталовкладення в позвиток сільського господарства, обсяги зрошення і меліорації земель. Висновок. Нові ціни, твердий план здачі продукції, надбавки за надплановий продаж, значні капіталовкладення на деякий час стимулювали розширення виробництва. Проте практика довела, що причини відставань аграрного сектору економіки коріняться значно глибше і без розвитку різних форм власності й господарювання, без розкріпачення ініціативи та підприємливості селянства позитивні зрушення в сільському господарстві неможливі
	Промисловість та система управління У вересні 1965 р. відбувся пленум ЦК КПРС, який визначив програму реформ у промисловості. На пленумі було прийнято рішення про ліквідацію раднаргоспів і відновлення галузевої системи управління через союзні та союзно-республіканські міністерства (фактично галузеві монополії).

Закінчення таблиці

Åòàï	Õàðàêòåðèñòèêà
ІІ етап. (1965— 1969 рр.)	У жовтні згідно із Законом СРСР «Про зміни системи органів управління промисловістю і перетворення деяких інших органів державного управління» було утворено 9 нових (існувало 9) загальносоюзних та 11 союзно-республіканських (існувало 2) міністерств. У жовтні 1965 р. пленум ЦК КПУ та засідання сесії ВР УРСР шостого скликання ухвалили рішення про проведення економічних реформ. Так, було проведено реорганізацію органів управління, у результаті якої в УРСР було утворено 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств (автомобільного транспорту і шосейних доріг; будівництва; комунального господарства; місцевої промисловості; освіти; охорони громадського порядку; соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися
	Удосконалення системи планування Підвищення наукового рівня роботи планових органів, забезпечення сталості планових завдань, перехід до складання п’ятирічних планів із розбивкою найважливіших завдань по роках. Розширення господарської самостійності підприємств, зокрема шляхом скорочення кількості планових показників (до 8), що доводилися до підприємств, та запровадження повного госпрозрахунку. В основу оцінки господарської діяльності підприємств закладалися насамперед показники обсягу реалізованої продукції, одержаного прибутку й виконання завдань щодо поставок найважливіших видів продукції
	Посилення стимулювання виробництва Замість фонду підприємства утворювалися три самостійні фонди: розвитку виробництва (для поповнення основних фондів, запровадження нової техніки, технологій тощо); матеріального заохочення (для преміювання, одноразового заохочення, матеріальної допомоги); соціально-культурних заходів та житлового будівництва (використовувався для будівництва і капітального ремонту житла, культурно-побутових установ, для поліпшення обслуговування працівників). Перехід на нові умови праці відбувався поступово: у 1966 р. за новими умовами господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), у 1970 р. — 8,2 тис. підприємств (83 %)
Висновки. Реформи не мали комплексного характеру, загалом вони обмежилися промисловістю. Реформи в промисловості прагнули поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств. Спочатку збільшилась кількість планових показників (продуктивність праці, середня зарплата, собівартість продукції тощо). Зберігалась система централізованого матеріально-технічного постачання, яку так і не замінили на систему оптової (гуртової) торгівлі. Показник «реалізованої продукції» мало чим відрізнявся від «валу», тому що обсяги реалізації (при хронічному дефіциті товарів) зростали від збільшення обсягу продукції, що вироблялась, тобто валу. Таким чином було збережено затратний механізм. Поліпшення якості товарів, запровадження нових зразків було економічно невиправданим. Не діяло на практиці й матеріальне стимулювання праці. Чим краще працювало підприємство, тим жорстокіші були норми утворення фондів стимулювання. Отже, через внутрішню суперечливість і непослідовність реформи були приречені на провал. До того ж, вище партійне керівництво не виявляло жодного інтересу до їх проведення. А після Празької весни (1968 р.) стримане ставлення до реформ змінилося на їх заперечення. Так, у резолюції ХХІV з’їзду КПРС говорилося: «Досвід чехословацьких подій знову нагадав про необхідність підвищувати пильність щодо підступів імперіалізму та його агентури в країнах соціалістичної співдружності, про значення послідовної боротьби проти правого опортунізму, який під виглядом «поліпшення» соціалізму намагається вихолостити революційну суть марксизму-ленінізму і розчищає шлях для проникнення буржуазної ідеології». Посля цього партійно-державна верхівка відмовилась від будь-яких спроб «поліпшити» соціалізм сталінського зразка