НД История Украины 10-11 укр (стр. 33 из 44)

Çíà÷åííÿ äèñèäåíòñüêîãî ðóõó

• Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток націонал-демократичного руху • Свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі. Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню і утвердженню в народі демократичних ідеалів • Продовжив традиції національно-визвольної боротьби. З’єднав два етапи національно-визвольного руху — середини і кінця ХХ ст. • Відкривав Україну світові • Досвід та ідеологічні напрацювання дисидентів були використані в період перебудови і здобуття Україною незалежності • Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва • Із середовища дисидентів вийшла чимала когорта політиків незалежної України • Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток української науки і культури

Хроніка українського національного руху (кінець 1950-х — 1980-ті рр.)

гê	Ïî䳿
1958	Грудень. В Івано-Франківську було розкрито підпільну організацію «Об’єднана партія визволення України», що діяла відповідно до принципів ОУН. Вісім її членів (студенти і молоді робітники) були засуджені
1959	Створення у Львівській області Українського робітничо-селянського союзу (УРСС) на чолі з юристом Л. Лук’яненком, партійним робітником С. Вируном, юристом І. Кандибою і завідувачем сільським клубом В. Луцківим. У діяльності союзу основна увага приділялася агітації і пропаганді ідеї створення незалежної соціалістичної України. Боротьбу передбачалося вести ненасильницькими легальними методами. Головне завдання УРСС — підтримка процесу розвитку національно-визвольного руху в Україні, не дати йому згаснути після разгрому УПА. Організаційно союз не був оформлений. Березень. Засудження членів «Об’єднаної партії визволення України» терміном від 2 до 10 років таборів
1960	У Києві виник (формально під егідою обкому комсомолу) Клуб творчої молоді (КТМ). На початку його діяльності головною ідеєю клубу було створення об’єднань молоді за межам и творчих союзів, які не давали можливості для вільної творчості. При клубі були створені секції «за інтересами»: кіно, театральна, літературна, художня, музична. Президентом клубу було обрано Л. Танюка. Спочатку клуб не торкався національних проблем, тому особливих перешкод у його діяльності з боку влади не було. Хоча постановки напівзаборонених п’єс М. Куліша і Б. Брехта, лекції з історії України, виставки робіт молодих художників, вечори поезії за участю Б. Мамайсура, І. Драча, М. Вінграновського, Ліни Костенко і виходили за межі дозволеного офіційною владою. Викриття Організації українських націоналістів Північ (ОУН-Північ): Я. Гасюк, В. Затворський, Я. Кобилецький, В. Леонюк, Б. Христинич. Засуджені від 5 до 12 років таборів
1961	21 січня. Викрито діяльність УРСС. 20 травня почався судовий процес. Засуджені: Л. Лук’яненко — до смертної кари (згодом замінено на 15 років таборів), І. Кандиба — на 15 років таборів, І. Боровицький — на 10 років таборів (термін було зменшено до 7 років), С. Вирун — на 11 років таборів, І. Кіпіш — на 10 років таборів (термін було зменшено до 7 років), В. Луцків — на 10 років (змусили стати провокатором КДБ у таборах). Грудень. Було викрито діяльність Українского національного комітету (УНК), до якого, за даними КДБ, входило 57 осіб. Засуджено 20 осіб (Б. Грицина та І. Коваля — страчено, решта отримали від 10 до 15 років таборів). У своїй діяльності комітет орієнтувався на організаційні та ідейні положення ОУН-УПА
1962	Березень. Одне із засідань КТМ у Києві відвідала група художників — А. Горська, Г. Зубченко, Л. Семікіна, В. Зарецький та ін. Вони поставили питання про мову діяльності клубу, його спрямованість на національну культуру. Цю тенденцію підтримали літератори І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний. Із молодіжного аморфного об’єднання столичної інтелігенції клуб перетворився на національно-культурний центр, діяльність якого все більше набувала громадського і соціального забарвлення.

гê	Ïî䳿
1962	Члени клубу склали і відправили до ЦК КПУ список церков та інших історичних пам’яток, що були зруйновані. 12 травня. У Києві відбувся вечір пам’яті Леся Курбаса, організований КТМ. 31 липня. КТМ організував вечір пам’яті Лесі Українки. Влада спробувала перешкодити його проведенню. Восени на громадських засадах КТМ було створено комісію для перевірки чуток про масові поховання жертв репресій у Биковні (район Києва). Чутки підтвердилися, і члени Клубу склали меморандум до міської влади з вимогою створити державну комісію з розслідування подій, поставити пам’ятник жертвам репресій. Саме після цього на КТМ почався тиск з боку влади, який завершився в 1964 р. його розгоном. Грудень. КТМ організував у Києві вечір пам’яті В. Симоненка. 23 грудня. У Києві пройшов вечір пам’яті М. Бажана, також організований КТМ
1963	У Львові було створено Клуб творчої молоді «Пролісок», за типом київського. Його очолив М. Косів. До Клубу увійшли М. Горинь, його брат Б. Горинь, І. Гель, М. Осадчий, Г. Чубай, І. Стасів, І. Калинець, С. Шабатура та ін.
1964	КТМ було розігнано. 24 травня. Підпал у Київській центральній науковій бібліотеці, у результаті якого було знищено багато українознавчої літератури і архівних матеріалів. Із цього приводу в самвидаві з’явився панфлет «З приводу процесу над Погружальським», авторами якого були Є. Сверстюк, І. Дзюба, І. Світличний і В. Чорновіл
1965	Кінець серпня — початок вересня. Арешт близько 20 шестидесятників. 4 вересня. У Києві в кінотеатрі «Україна» перед показом фільму С. Паранджанова «Тіні забутих предків» виступив І. Дзюба і оголосив про те, що в місті проходять таємні арешти серед молодої інтелігенції, почав називати прізвища. Йому не дали договорити, включили пожежну сирену. В. Чорновіл вигукнув: «Хто проти тиранії — встаньте!» Підвелося понад 100 осіб. Незабаром стихійна демонстрація була розігнана. І. Дзюбу звільнили з роботи, В. Чорновола засудили на комсомольських зборах і запропонували вийти з комсомолу. В. Стуса відрахували з аспірантури в Інституті літератури АН УРСР. Грудень. Завершено роботу І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яка була оформлена як додаток до листа в ЦК КПУ; з’явилася у збірнику В. Чорновола «Горе з розуму» (20 біографій людей, заарештованих у 1965 р.)
1966	На ім’я прокурора УРСР Ф. Глуха і голови КДБ УРСР надійшов лист, який висловлював занепокоєння характером процесів, що розпочалися в Україні, зокрема в Луцьку та Івано-Франківську. Лист підписали 78 осіб, серед них З. Франко, М. Коцюбинська, Г. Кочур, І. Драч, І. Дзюба та ін. Січень—квітень. Суди над заарештованими в 1965 р. Травень. Позасудові репресії (виключення з партії, звільнення з работи, осудження трудовими колективами тощо) згідно з постановою Президії ЦК КПУ. Засудження відбувалося також лише за зв’язок з дисидентами-шестидесятниками. Були звільнені В. Чорновіл, В. Стус, засуджено діяльність Є. Сверстюка, Є. Пронюка, З. Франко, М. Коцюбинської, Ю. Бадзьо та ін.
1967	22 травня. Міська влада Києва зробила спробу розігнати традиційні збори біля пам’ятника Т. Шевченка. Було заарештовано 4(5) осіб. На знак протесту учасники зборів вирушили до будинку ЦК КПУ з вимогою звільнити заарештованих. Демонстранти йшли тротуаром мовчки, щоб їх не звинуватили в порушенні громадського порядку. Після неодноразових спроб зупинити їх влада була змушена погодитися на поступки: заарештовані були звільнені. Згодом деякі учасники цієї демонстрації були звільнені з роботи. Листопад. В Івано-Франківську відбувся суд над членами Українського національного фронту (Н. Квецьком, Я. Лесевим, М. Кулініним, М. Дяком, З. Красивським). Вони були звинувачені в зраді батьківщині та створенні підривної організації. Звинуваченим ставилося у провину: випуск журналу «Воля і Батьківщина» (виходив з 1964 до 1966 р., надруковано 15 номерів), відкриті листи, «Меморандум УНФ XXIII з’їзду КПРС» (у березні 1966 р. був направлений на адресу керівників КПРС і в центральні друковані органи), «Заява УНФ», поширення брошур і листівок ОУН протягом 1947—1949 рр.

Продовження таблиці